Чарівний світ поезії та казок Людмили Мосіної.

Чарівний світ поезії та казок Людмили Мосіної.

Чарівний світ поезії та казок Людмили Мосіної.

До 70-річчя від дня народження Людмили Мосіної
(6.08.1947 – 2.11.2013)

Наш Кременчук – зелене квітуче місто на берегах Дніпра, частинка різнобарвної, різноголосої України. Кременчуцька земля подарувала світу багато цікавих творчих особистостей. Тут народилися, жили, навчалися, працювали і творили художники, поети, прозаїки, майстри декоративно-ужиткового мистецтва: Е.Казакевич, В.Подольський, Д.Вишневський, А.Макаренко, М.Найдич, В.Нагнибіда, М.Переверзіна, М. і Т.Зацеркляні та багато інших.
Ми пишаємося тим, що у нашому місті створена літературна спілка «Славутич», якій уже понад 100 років. До її складу входили відомі усім шанувальникам красного письменства Кременчука Г.Терещенко, І.Маценко, О.Головко, В.Заліський, Г.Мілявська, В.Найдьонов…
А секретарем шанованого літературного об’єднання «Славутич» була Людмила Іванівна Мосіна – член цієї спілки, член Міжрегіональної спілки письменників України та Регіональної спілки письменників Придніпров’я.
Краєзнавчий музей радо підтримував зв’язки з цією дивовижно милою жінкою, ніби оточеною аурою добра, спокою, душевного тепла і особливої, суто жіночої мудрості. Наші співробітники розповідали про її творчість дошкільнятам і молодшим школярам, проводили презентації книжок, експонували художні твори сина Олександра і доньки Олени (до речі, зараз – наукового співробітника нашого музею).
У фондах музею зберігаються поетичні збірки Людмили Іванівни з дарчими написами, авторські рукописи, документи та речі, що допомагали їй у творчій роботі – ручка, друкарська машинка, планшет.
Кременчук Людмила Іванівна, без жодних сумнівів, любила. Її поважали на роботі, з її думкою рахувалися, частенько зверталися за порадою. А у вільний від роботи час Людмила писала вірші та прозові твори, брала активну участь у літературних конкурсах, отримувала грамоти і дипломи.
У 1983 році Л.І.Мосіна стала членом спілки літераторів «Славутич». Її вчителем був Микола Якович Невмивака – журналіст і поет.
1984 року Л.Мосіну обрали народним засідателем Автозаводського районного суду, а в 1986 – депутатом міської ради. Ще й досі добрим словом згадують Людмилу Іванівну на виборчому окрузі № 171. Вона познайомилася з кожним виборцем на своїй дільниці, нотувала у спеціальний товстий зошит всі питання та проблеми, що потребували вирішення, постійно спілкувалася з людьми, доповідаючи, що вдалося зробити.
Їй телефонували, приходили по допомогу вчителі шкіл і вихователі дитсадочків, котрим, наприклад, потрібно було підготувати уроки на тему «Література рідного краю».
Адже в книгах Людмили Іванівни відтворені історія та сучасність Кременчука і його мешканців; тут можна відчути відголоски болю людини, котра пройшла нелегкий життєвий шлях і зберегла відкрите, майже дитинне серце, любов до людей, до природи.

«В краю казок я народилась,
Здається, це мені наснилось –
Шумлять сади, лани, гаї
І мрії здійснились мої»,

написала поетеса в одній із своїх казок. І справді, жіночі мрії збулися: тут, у Кременчуці, вона знайшла родину, її оселя сповнилася сміхом дітей, які радували шкільними, а потім і творчими успіхами. Місто, де виросли її діти, де прийшли творчі успіхи та визнання читачів, Людмила Іванівна вважала рідним.
Як швидко лине час, як невідворотно спливають дні, місяці, роки!..
2 листопада 2013 року Людмила Іванівна Мосіна пішла за обрій вічності.
Була вона провісником духовного відродження наддніпрянського Кременчука. Написала 112 збірок творів: вірші, оповідання, повісті, казки, які ще довго напуватимуть читачів своєю цілющою творчою наснагою. Ці добрі, теплі, світлі, щирі, пізнавальні та виховні твори написані з натхненням і великою любов’ю.
В останніх віршах поетеси звучать сумні ноти:

«Не печальтесь, скоро отлечу я,
Как сухой березовый листок.
И в седом безмолвии кочуя,
Как на пристань, гляну на восток.

Он свечой затеплится последней,
Чтобы, жизнь сложивши на весы,
Еще раз я выплыву на гребне
И уйду от этой полосы…»

Перегорнемо ще декілька сторінок творчого доробку Л.Мосіної.
Поема «Подвиг героя» присвячена нашому славному землякові Костянтину Ємельяненку, який закрив своїм тілом амбразуру німецького дзоту біля станції Павлиш:

«За Кременчуг, за Украину,
За нашу станцию Павлыш
Мы будем гнать фашистов в спину,
Чтоб мир главенствовал и тишь.
…Чуть-чуть еще, три шага к дзоту –
Он встал и ринулся вперед,
И телом жерло пулемету
Закрыл, воскликнув: «За народ!»

Поема «Город-Феникс» присвячена Кременчуку:

«Сентябрь оплакал тишину
И солнцем заиграл.
И мне напомнил про войну,
Когда победу ждал.
Она, ликуя, к нам пришла,
Как праздник в лютый час,
В сердцах надеждой проросла,
Сняла мучений пласт.
Каштаны золотом горят
В Кременчуге моем,
Вокруг солдатами стоят,
Напомнив о былом».

Чарівний, незвичайний, казковий світ розкривається перед читачами творів Людмили Іванівни Мосіної. Шанувальники майстрині слова є і в Кременчуці, і по всій Україні, і далеко за її межами. Прекрасний нарис про життєвий і творчий шлях Л.І.Мосіної «Тримай мене, надіє, у житті» опублікувала у 1 томі книги «Кременчужанка» Ю.Л.Жовтецька.
Голова спілки літераторів «Славутич» Б.М.Кулик у вірші «Пам’яті Людмили Мосіної» написав:

«Золотава осене,
Поверни нам Мосіну,
Поверни нам Людочку,
Хоч на мить.
Щоб сказать несказане,
Щоб зробить незроблене
І … щоб долюбить…».

Краще не скажеш! Пам’ятаймо, кременчужани, імена митців – вони докладали чимало сердечних зусиль для того, щоб світ навколо нас ставав хоч трохи чистішим!

Ст. науковий співробітник музею
Л.І.Король

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon