ЧОТИРНАДЦЯТА ШКОЛА: ІСТОРИЧНІ СВІТЛИНИ ПАМ’ЯТІ

Сучасний стан вітчизняної освітньої системи вимагає суттєвого оновлення змісту та посилення практичної спрямованості освіти, а також системи соціально-економічного забезпечення педагогічних кадрів та організація їхньої підготовки, реорганізація системи управління нею.

Соціальна сфера держави завжди характеризувалася взаємовідносинами владних структур та освіти. Влада завжди прагнула впливати на систему освіти. Цей фактор є одним із провідних у вивченні шляхів оновлення та реформування системи освіти. Історія освіти України та Кременчука, зокрема, привертала увагу дослідників у різні історичні періоди.

Однією з останніх ґрунтовних праць з історії реформування шкільної освіти в Україні у ХХ ст. стало відповідне монографічне дослідження Л. Березівської. Учена зазначає, що «реформування шкільної освіти в урядовій політиці завжди було пріоритетним, оскільки воно безпосередньо впливало на подальший розвиток суспільства в цілому» [1]. 

На розвиток та досягнення сучасної освітньої галузі міста Кременчук вплинули історичні передумови її формування, збереження традицій дореволюційної та радянської школи, досвід та педагогічні надбання учительської громади міста.

Предметом дослідження є історія заснування та розвитку освітніх закладів міста Кременчук. Об’єктом дослідження є ЗОШ № 14. Мета нашого дослідження з’ясування кадрового складу, режиму функціонування та розвитку школи № 14. У травні 2013 року в останнє пролунали дзвоники у двох школах нашого міста – 14-й та 13-й.

Кременчуцька ЗОШ І-ІІІ ступенів № 14 межувала зліцеєм № 11, від якого огороджена парканом. Будівля школи є пам’яткою архітектури [4].

На сьогодні школа закрита. Влада пояснює закриття навчального закладу необхідністю оптимізації освітньої галузі та навчальної мережі. У 2012-13 навчальному році рішенням міської влади діяльність школи було зупинено. Приміщення розформованої 14-ї Кременчуцької школи опалюватимуть узимку, хоча там і не буде дітей. Про це заявив міський голова Олег Бабаєв після сесії міської ради, на якій депутати передали землю під колишньою школою в комунальну власність міста. У будівлі школи планують розмістити Центр надання адміністративних послуг, але коли це буде – через рік, два або навіть більше – не відомо. По сьогодні приміщення пустує, але щоб воно не завалилось, мер витрачає бюджетні гроші на його опалення. Останнього семестру у 2013 році у школі навчались лише два класи – випускні 9-й та 11-й. Інші учні були переведені до шкіл, що розташовуються поблизу: 7-х класів – до школи № 20, 2-х – до ліцею № 11. Батьки учнів намагалися протидіяти закриттю школи і 27 листопада 2013 року пікетували сесію міської ради, де мало розглядатися питання про реконструкцію будівлі під Центр. Тоді, під тиском громадськості, мер зняв питання з розгляду сесії. Але потім учнів прибрали руками вчителів: вони стали наполегливо рекомендувати батькам переводити дітей в інші заклади. Зараз більшість класів перевели до школи № 20, у рідній 14-й залишились оголені стіни [6; 5].

Школа має славетну історію, за спогадами старожилів, вона стоїть на тому місці, де до 30-х років була церква, яка зруйнована більшовиками [3]. Від церкви залишилося тільки плетене мереживо огорожі. Будівля школи, зведена ще до війни, постраждала від бомбардувань, тому в повоєнний час заняття розпочались лише у 48-у році, коли школа була відбудована заново. 28 серпня 1948 року гостинно відчинилися двері школи, тоді у 24 класах навчалося 890 учнів, а їх наставниками були рішучі та вольові (бо колишні військові), принципові та вимогливі, розумні і працьовиті вчителі та директор Зозуля Пилип Дем’янович.

Десятиріччя з 1958 до 1968 року було багатим на події. Місто пам’ятає, що 14-та школа з 1963 до 1968 року – це школа старшокласників, адже у ній навчалися виключно учні 9-11-х класів. Серед випускників тих років варто відмітити: Дяченка А. Д – викладача художньої школи, члена Спілки художників України, Дерієнка І. І. – директора приватної школи «Ада», Бугая В. – пілота, Хотька О. Г. – завідувача кардіологічного відділення III міської лікарні, Стасюка В. В. – депутата міської ради. 1975 р. відбулась зустріч учнів 1-А класу з майором у відставці Пермяковим М. П. та підполковником запасу Мошкіним П. К. [2; 3].

З глибокою пошаною випускники згадують директорів школи: Свирського Івана Івановича (1962-1963 рр.), Терещенка Андрія Степановича (1963-1968 рр.).

З 1970 і до 1993 року школа була знову восьмирічною. Директорами в цей час були: Тур Іван Олексійович (1969-1971 рр.), Пустовіт Валентина Іванівна (1971-1991 рр.). Велика заслуга директора школи 1991-1994 років Бикова Олександра Івановича посягала в тому, що школа набула статусу загальноосвітньої IIII ступенів.Пізніше з 1994 до 1998 р. директором школи була Пугасєй Ганна Яківна. З 1998 до 2009 року – Зосіменко Таїсія Іванівна; у 2009-2010 – Борисов Юрій Петрович, а в 2010-2013 – Ващенко Анатолій Іванович.

У школі панував патріотичний дух, адже там працювали учасники Великої Вітчизняної війни: Гаврилець Марія Михайлівна, Зайцев Василь Васильович, Пермяков Михайло Павлович, Лапшин Іван Григорович, Плахотний Борис Федорович, Щербина Олександр Федорович.

Військові сторінки в біографії Гаврилець Марії Михайлівни починаються з 1942 року. Дорогами війни пройшла від Києва до Берліна. Закінчила війну у званні лейтенанта. Нагороджена медаллю «Перемога над Германією».

Щербина Олександр Федорович, учитель історії школи № 14, у роки Великої Вітчизняної війни служив в 364-му кулеметно-артилерійському батальйоні. Учасник оборони Москви, звільнення Прибалтики, нагороджений орденом Червоного Прапора, медаллю «За перемогу над Германією».

Іван Григорович Лапшин – учитель фізичної культури 14-ї школи. 1939 р. він служив у лавах Радянської Армії, в артилерійській частині в м. Шепетівка, де й зустрів початок війни. Їх військова частина зайняла оборону в районі м. Тернопіль.

Школа створювала оптимальні умови для гармонійного розвитку творчої особистості, виховання всебічно освіченої людини, яка має яскраву індивідуальність, може приймати зважені рішення за складних умов сучасності, усвідомлювати глобальні проблеми людства та національні проблеми і намагатися брати посильну участь у їх розвязанні.

Діти, які навчались в цій школі, майстрували іграшки, шили, в’язали, робили гарні вироби з природного матеріалу, а також брали участь у міських змаганнях юних інспекторів руху та юних пожежників. Учні школи посідали призові місця в спортивних змаганнях. У школі створювався куточок бойової слави артполку 1575. Діти брали активну участь в пошуковій роботі.

На конкурсах і вечорах відпочинку, концертах і змаганнях діти проявляли найкращі творчі здібності. Серед проведених заходів варто відзначити: Свято першого дзвоника, концерт до Дня вчителя, вечори присвячені Дню міста, лицарські турніри ввічливості, новорічні свята, свято Валентина і Валентини, КВК, «Веселі старти», Свято букваря, вечори зустрічі з випускниками та багато інших.

У школі працювали методичні об’єднання природничих дисциплін, дисциплін математичного циклу, естетично-прикладні дисципліни, суспільно-гуманітарні дисципліни, дисципліни філологічного циклу та початкових класів.

Робота з обдарованими дітьми була пріоритетним напрямом школи (Мала академія наук з фізики, Мала академія наук з інформатики, факультатив з програмування з інформатики). Серед досягнень у цій сфері варто відзначити: 1-ше місце МАН по місту з інформатики, учень 11-А класу Гуржій В’ячеслав та його участь в обласному етапі МАН (учитель Кавеліна Л. М.); 3-тє місцеМАН по місту з інформатики, учень 11-А класу Маслій Віктор – (учитель Кавеліна Л. М.). Результативність учнів на міських олімпіадах була такою: ІІІ місце з географії – Бабич Анастасія (учитель Гончаренко Марія Анатоліївна) та ІІІ місце з німецької мови – Гузій Тетяна (учитель Пахарь Юлія Миколаївна).

Отже, як висновок можна зазначити, що в перші післявоєнні роки в СРСР було створено дієву систему надання освітніх послуг, здійснювалась робота з підготовки, педагогічних кадрів, зі створення матеріально-технічної бази шкіл. Керівництво держави розуміло, що освіта не може бути відірваною від суспільства, а отже, її прорив та рух уперед неможливий без загального стану культури, вихованості, моральності та освіченості. Проект рішення про реорганізацію школи № 14 шляхом приєднання її до школи № 20 було винесено на розгляд сесії міської ради, яка відбулась 26 лютого 2013 року. Історія школи № 14 припиняється, хоча питання стосовно цього залишається актуальним. Будинок школи залишається для єдиної сім’ї учнів, які в ній навчалися, колективу вчителів та батьків храмом науки, де панував дух творчості, співдружності, співпраці і взаєморозуміння.

На жаль, брак письмових джерел не дає змоги створити повну картину функціонування цього навчального закладу. Отже, історія ЗОШ № 14 чекає на своїх нових дописувачів.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.         Березівська Л. Д. Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті : монографія / Л. Д. Березівська. – К. : Богданова А. М., 2008. – 406 с.

2.         Бойко О. Д. Історія України : посібник / О. Д. Бойко. – К. : Видавничий центр «Академія», 2001. – 656 с.

3.         Осташко О. І. Нарис з історії Кременчука / О. І. Осташко, В. М. Юшко, В. О. Крот, П. А. Стегній. – Кременчук : Берізка, 1995. – 189 с.

4.         Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 14 м. Кременчук. – Режим доступу : http://4285126.zhovta.info/.

5.         Пустое помещение 14-й школы будут отапливать зимой. – Режим доступа : http://www.telegraf.in.ua/kremenchug/2013/06/26/pustoe-pomeschenie-14-y-shkoly-budut-otaplivat-zimoy_10030248.html.

Школу № 14 в Кременчуге полностью закроют до 1 сентября этого года. – Режим доступа: http://www.telegraf.in.ua/kremenchug/2013/02/13/shkolu-14-v-kremenchuge-polnostyu-zakroyut-do-1-sentyabrya-etogo-goda_10027636.html