ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ У МЕМУАРАХ ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА

ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ У МЕМУАРАХ ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА

Сьогодні в Україні відбувається розвиток історичної науки та її галузей. Біографічні дослідження мають на меті відтворення на основі фактів і документів життя та діяльності видатних осіб. У цьому процесі використовуються найрізноманітніші джерела, зокрема мемуари, у яких події викладаються через призму сприйняття їх авторами. За влучним висловом В. Воронова, – «вони відтворюють неповторний колорит своєї епохи, особливості описуваного часу, психологічні та політичні портрети історичних осіб» [1, c. 245].

Проблема співпраці цих двох непересічних особистостей залишається майже недослідженою у вітчизняній історичній науці. Більше уваги українські вчені приділили вивченню взаємовідносин Є. Чикаленка з такими діячами національного відродження, як Сергій Єфремов [2], Петро Стебницький [3] .

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб  на основі мемуарів і листування проаналізувати взаємовідносини Євгена Чикаленка з Дмитром Яворницьким, їх спільну  громадсько-політичну діяльність, спрямовану на захист української самобутності.   

Євген Чикаленко – видатний громадський діяч і меценат, видавець газети «Рада», залишив по собі надзвичайно змістовні «Спогади 1861-1907 рр.», «Щоденник 1907-1917 рр.», які недавно перевидані в Україні. Це унікальні джерела з історії українського національного руху другої половини ХІХ – початку ХХ століття. У них ми знаходимо докладні описи тогочасних подій і влучні характеристики багатьох людей, з якими йому доводилося спілкуватися. Значне місце в мемуарах Є.Чикаленка посідають такі діячі, як М. Грушевський, В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Грінченко та ін.

Дмитро Яворницький – неперевершений історик запорізького козацтва. Він кілька разів  згадується в «Спогадах» і «Щоденнику» українського мецената. Перший раз його прізвище з’являється, коли Є. Чикаленко оповідає про діяльність колишнього члена Кирило-Мефодіївського братства, а згодом активного громадівця Д. Пильчикова, який з багатьох малоросів зробив свідомих українців. Серед них був і Д. Яворницький: «Пам’ятаю, наприклад, – пише він, – як з’явився у нього вперше Д. Еварницький… тоді це був кацапик, що не вмів і слова по-українському до пуття сказати. Пильчиков порадив йому поїхати подорожувати по землях Запорізьких… Еварницький поїхав, описав свою подорож, написав історію Запоріжжя і врешті став таким типовим етнографічним українцем, яких між нами майже немає» [4, с. 95].

Коли відбулося особисте знайомство між Є. Чикаленком і Д. Яворницьким, сказати важко. У 1903 році український меценат звертався до історика з нагоди святкування 35 річного ювілею творчої діяльності М. Лисенка і просив допомогти у зборі коштів. «Комітет зі збору грошей на дарунок уповноважив мене звернутись до Вас з проханням, щоб і Ви доклали зусиль, аби збільшити збір грошей. Ви їздите по Україні, має велику кількість знайомих, вони Вас добре знають і поважають, то Вам, можливо, при нагоді почати розмову про нашого Кобзаря і спрямувати жертви до редакції «Киевской старины» [5, c. 145].

У «Щоденнику» за 1910 рік Є. Чикаленко описує свою подорож до Катеринослава і зустріч із Д. Яворницьким. Вона була викликана важким матеріальним становищем щоденної української газети «Рада», яка виходила на кошти мецената. Часопис мав щорічний дефіцит у 20000 крб. І для того щоб він існував, потрібно було або збільшити кількість передплатників, або знайти нових меценатів. Є. Чикаленко розгорнув цілу пропагандистську кампанію серед українського громадянства на підтримку «Ради». Д. Яворницький, доволі авторитетна в Катеринославі особа, чим міг допомагав йому в цій справі. Так, на зібранні місцевої  громади було заявлено, що нічим не можна допомогти газеті за відсутності коштів. «Д. Яворницький доводив, що, навпаки, можна помогти і без грошей, аби була охота: кожен з присутніх може зібрати по десятку нових передплатників і треба заходитись, щоб назбирати таке число». [6, с. 116].

Ініціатива історика козацтва виявилась ефективною. У запису щоденника Є. Чикаленка від 17 вересня 1910 року зазначено: «Сьогодні Д. І. Яворницький надіслав гроші за десятьох передплатників, яких він розшукав у Катеринославі. Значить, уже мої видатки на подорож до Катеринослава повернулися».

Я щиро подякував Д. І. Яворницькому і попрохав його, якщо він уважає за можливе, розіслати від катеринославської громади заклик до всіх громад… може й інші громади заходяться збирати передплатників» [6, c. 117].

Є. Чикаленко високо оцінював громадську діяльність Д. Яворницького. Меценат уважав, що «Просвіти» в Катеринославі збереглися лише завдяки історику. «Він офіціально числиться в «октябристах», вони його виставляли навіть своїм кандидатом від Катеринослава в ІІІ і IV Думи, але він обидва рази зрікся. Крім того, він здавна приятелює з князем Урусовим… має добрі відносини з катеринославським губернатором Кліккенбергом, а потім і з Якуніним. От завдяки цим добрим відносинам з губернаторами Яворницький і здобуває дозволи на відкриття нових «Просвіт» по селах. Він доводить губернаторам, що «Просвіта» та взагалі українська свідомість не тільки не шкідлива, а навіть корисна: щодо самого Яворницького губернатори можуть упевнитись, що українство не робить з людей ворогів держави, а селян «Просвіта» відбиває від аграрної розрухи та всіляких хуліганських вчинків своїми невинними забавами, театральними виставами, співами та читанням дозволених цензурою книжок» [6, c. 257].

Свідчення Є. Чикаленка про співпрацю Д. Яворницького з партією «октябристів» дещо перебільшені. Як зазначає дослідниця життя і творчості історика козацтва С. Абросімова, він відвідував засідання катеринославського відділення партії «октябристів», куди його запрошував М. Родзянко, був навіть редактором реакційної газети «Русская правда», але швидко відмовився від такої «честі» та спрямував свою діяльність на пропагування української історії [7, c. 283]. Як бачимо, Д. Яворницький представлений у мемуарах Є. Чикаленка як людина, що віддавала всю себе справі українського національного відродження.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.        Воронов В. Джерелознавство історії України. Курс лекцій / В. Воронов. – Дніпропетровськ, 2003. – 320 с.

2.        Листи Євгена Чикаленка з еміграції до Сергія Єфремова (1923-1928 р.р.) / [упор., вступ та коментарі І. Старовойтенко]. – К., 2003. – 108 с.

3.        Миронець Н. Старовойтенко І. Євген Чикаленкоі Петро Стебницький на спільному шляху до втілення національної ідеї / Н. Миронець, І. Старовойтенко. – К : Темпора, 2008. – 628 c.

4.        Чикаленко Є. Х. Зібрання творів. У 7 т. Т. 1. Спогади. Уривки з моїх споминів за 1917 р. / Є. Х. Чикаленко. – Київ : ТОВ. компанія «РАДА», 2003. – 432 с.

5.        Листи до Д. Яворницького / С. Абросімова // Хроніка. – 1993. – № 3-4 (5-6) – С. 136-157.

6.        Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917). Т. 1 / Є. Чикаленко. – Київ : Темпора, 2004. – 428 с.

7.        Абросімова С. Д. Яворницький / С. Абросімова // Історіографічні дослідження в Україні. – 2005. – Вип. 15 : Визначні постаті української історіографії XIXXX ст. – С. 263-308.

АВТОР: КРОТ ВІКТОР ВОЛОДИМИРОВИЧ.

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon