Етапи історії КНУ ім. М. Остроградського

Етапи історії КНУ ім. М. Остроградського

Кременчуцький загальнотехнічний факультет: роки становлення (11.05.1960 – 14.08.1974)

Етапи історії КНУ ім. М. Остроградського. Згідно із Законом «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти УРСР», з метою впорядкування системи заочної освіти і наближення її до виробництва, відповідно до розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 11 травня 1960 року (№ 651-р) у Кременчуці було засновано загальнотехнічний факультет Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва. Виконавчий комітет Полтавської обласної ради депутатів трудящих своїм розпорядженням від 30 травня 1960 року (№ 250-р) зобов’язав виконком Кременчуцької міської ради депутатів трудящих у двомісячний термін (до 01.08.1960) виділити необхідне приміщення для загальнотехнічного факультету (надалі ЗТФ), організувати допомогу в обладнанні та устаткуванні лабораторій та навчальних аудиторій, а також забезпечити житлом професорсько-викладацький склад та здійснити все необхідне для проведення вступних іспитів і своєчасно розпочати перший навчальний рік.

Відповідно до діючих нормативів Кременчуцькому ЗТФ було затверджено на 1960/61 навчальний рік такий штатний розпис: професорсько-викладацький склад – 12 одиниць (у тому числі дві на 0,5 ставки) та 4 сумісники; навчально-допоміжний та обслуговуючий персонал – методист, завідувач лабораторії, старший лаборант, навчальний майстер, дві посади лаборантів, бібліотекар.

1 червня 1960 року на посаду декана факультету призначається кандидат історичних наук старший викладач історії КПРС Українського заочного політехнічного інституту Петро Герасимович Паустовський. Саме він, за підтримки Кременчуцького міського комітету КП України та за погодженням з адміністрацією базового Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва, сформував перший колектив Кременчуцького ЗТФ.

Професорсько-викладацький склад поповнювався з різних джерел: за рахунок відрядження на певний час (найчастіше на рік) викладачів базового інституту, із числа молодих науковців інших ВНЗ України, викладачів місцевих технікумів – Крюківського машинобудівного та Кременчуцького залізничного транспорту, кращих учителів міських шкіл.

Першим викладачем Кременчуцького ЗТФ можна вважати Ю.М. Маркова (1925 – 2006), котрий у червні 1960 року був направлений до Кременчука з Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва. Наддніпрянське місто стало другою батьківщиною для полтавчанина. З 1961 року Юрій Миколайович переїздить до Кременчука назавжди. Упродовж майже 40 років він викладав у ЗТФ та його наступниках один з найскладніших технічних предметів «Опір матеріалів». Спокійний, урівноважений, доброзичливий, завжди готовий прийти на допомогу тим, хто її потребує, Марков мав заслужений авторитет і повагу серед колег та студентів.

Наказом по Кременчуцькому ЗТФ з особового складу за № 1, виданим деканом факультету П.Г. Паустовським, на посаду викладача вищої математики було зараховано В.М. Шевченка (1926 – 2002) – асистента кафедри загальної математики Дніпропетровського університету. Володимир Митрофанович віддав вищій школі Кременчука більше сорока років. З 1960 до 1997 року він працював у Кременчуцькому ЗТФ, Кременчуцькому філіалі ХПІ, а потім перейшов до Кременчуцького інституту економіки і нових технологій (1997 – 2001). Успішно захистив дисертацію, здобув науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук та вчене звання доцента, став викладачем з великої літери, викладачем- легендою: суворим, вимогливим, але справедливим.

Тридцять шість років життя віддав Кременчуцькому ЗТФ та Кременчуцькому філіалу ХПІ А. І. Іванов. Випускник одного з найпрестижніших ВНЗ Радянського Союзу – Ленінградського університету та денної аспірантури Одеського університету, Анатолій Іванович у жовтні 1960 року став викладачем теоретичної механіки Кременчуцького ЗТФ. 1970 року захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук, а згодом учене звання доцента зі спеціальності «Теоретична механіка».

З Крюківського машинобудівного технікуму перейшов до ЗТФ викладач фізики Григорій Григорович Барвінко. Уже працюючи на факультеті, вступив на денне відділення аспірантури при Київському університеті, а після її успішного закінчення повернувся до ЗТФ. За кілька років захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук і вчене звання доцента. Першим очолив кафедру фізики і хімії, створену 1972 року. Багато сил і вміння віддав обладнанню лабораторії у новому навчально-лабораторному корпусі на вулиці Першотравневій. Після виходу на пенсію за віком (1989) продовжував працювати в Кременчуцькому філіалі ХПІ до 1996 року, коли змушений був залишити роботу за станом здоров’я.

З вересня 1960 року працював у Кременчуцькому ЗТФ на умовах погодинної оплати викладачем креслення завуч Кременчуцького технікуму залізничного транспорту Микола Оверкович Вертелецький, котрий через два з половиною роки очолив факультет.

Кращі вчителі кременчуцьких шкіл, довідавшись про відкриття в місті вищого навчального закладу, також зверталися з проханням зарахувати їх на посади викладачів. Так, на одну-єдину вакансію викладача іноземної мови надійшло аж 13 заяв. Адміністрація базового інституту, провівши співбесіди з претендентками, зупинила свій вибір на Л.К. Калугіній. Цей вибір виявився безпомилковим. У Кременчуцькому ЗТФ Людмила Костянтинівна викладала німецьку та англійську мови, очолювала кафедру іноземних мов з часу її створення 1974 року до 1986 року. Багато часу та енергії віддавала громадській роботі. З 1974 року стала на чолі профспілкового комітету Кременчуцького філіалу ХПІ, була обрана членом Полтавської обласної ради профспілок.

З жовтня 1960 р. пов’язала свою життєву долю з Кременчуцьким ЗТФ З.П. Кляхіна, на той час аспірантка. Зінаїда Петрівна викладала хімію. Згодом захистила дисертацію і здобула науковий ступінь кандидата педагогічних наук та звання доцента. Упродовж довгих років очолювала кафедру хімії (з часу її створення і до виходу Кляхіної на пенсію). Зараз живе в Мюнхені.

Одночасно з формуванням першого викладацького колективу проводилась організація підготовчих курсів. Викладачами запрошували переважно вчителів середніх шкіл міста та на умовах погодинної оплати викладачів Кременчуцького ЗТФ.

Серед перших можна назвати вчителів математики Андрія Івановича Зернюка, Лідію Василівну Лисенко, Івана Григоровича Лисенка (згодом заслуженого вчителя УРСР); російської мови Ганну Михайлівну Васильєву, Лідію Олександрівну Воробйову; іноземної мови Олександру Іванівну Возну, Валентину Борисівну Беркіс та інших.

Для декого з викладачів Кременчуцького ЗТФ робота на підготовчих курсах, а згодом на підготовчому відділенні, стала справжнім покликанням. Так трапилося з А.В. Русаловською, випускницею фізико-математичного факультету Іркутського педагогічного інституту. На час переїзду з родиною до Кременчука Адель Валентинівна мала за плечима не лише червоний диплом ВНЗ, але й закінчену аспірантуру, складені екзамени з кандидатського мінімуму та певний досвід роботи на посаді асистента кафедри математики Іркутського педінституту. Досконало знаючи свій предмет – математику, вона керувалася у роботі з дорослими учнями девізом: «Спочатку я їх люблю, а вже потім навчаю».

Адель Валентинівна пропрацювала в Кременчуцькому ЗТФ, Кременчуцькому філіалі ХПІ, на підготовчих курсах та підготовчому відділенні близько 30 років і найвищою віддякою за свою нелегку працю вважала вітальні поштові листівки, котрі надходили з різних кінців колишнього Радянського Союзу, де живуть і працюють її учні.

Унікальною особистістю був один з перших методистів ЗТФ Василь Геннадійович Шарипов. Підполковник у відставці, учасник Великої Вітчизняної війни, начальник розвідки, заступник командира дивізіону ракетно-зенітної артилерії – легендарних «катюш». Після війни в складі спеціально створеної групи молодих науковців потрапив на військовий полігон Капустін Яр, де відбувалися випробування ракетно-космічної техніки під керівництвом легендарного С.П.Корольова – конструктора космічних ракет, на яких людина вперше полетіла в космос. Шарипов очолював групу з балістичних розрахунків, брав участь у підготовці першого польоту людини в космос. Але на початку 1961 року захворів і змушений був залишити військову службу. Разом з родиною переїздить до Кременчука, де з 1961 року керує навчальною частиною. По-військовому пунктуальний, дисциплінований він заклав міцні підвалини навчально-методичної роботи факультету.

Засновником першої лабораторії та першим завідувачем лабораторії ЗТФ став П.М. Тимоха – шкільний учитель фізики. Людина старанна, обов’язкова, відповідальна, Петро Михайлович доклав багато зусиль, аби створити лабораторію, гідну вищого навчального закладу.

Очолила бібліотеку з першого дня її існування (з серпня 1960 року) Ніна Миколаївна Макарова, пропрацювавши до 1989 року, коли пішла на заслужений відпочинок. З її ім’ям пов’язане не лише заснування бібліотеки, але й багаторічний процес становлення бібліотечної справи у ВНЗ: поповнення книжкового фонду, співпраця з бібколекторами, через які за радянських часів відбувався розподіл видань у мережі бібліотек; зв’язки з технічними бібліотеками кременчуцьких підприємств-гігантів; відкриття міжбібліотечних абонементів у найбільших профільних та центральних книгосховищах Радянського Союзу в Києві, Харкові, Ленінграді, Москві; масово-просвітницька діяльність та багато іншого.

Першим лаборантом хімічної лабораторії була Н.П. Згода. Трохи пізніше вона працювала секретарем факультету, а з 01.04.1974, коли було створено відділ кадрів, Ніна Петрівна (на той час уже Рубан) очолила його. Пропрацювала до 1992 року, коли вийшла на заслужений відпочинок за віком.

Першим бухгалтером Кременчуцького ЗТФ стала Ганна Антонівна Остапенко – витримана, тактовна, по-життєвому мудра. Уже працюючи в ЗТФ, заочно закінчила Київський інститут народного господарства. Була висококваліфікованим фахівцем своєї справи.

Якщо з найбільш нагальними кадровими питаннями новому ВНЗ вдалося впоратися до початку навчального року, то знайти впродовж двох місяців у Кременчуці вільне приміщення виявилося неможливим. Місто, буквально стерте з лиця землі фашистськими окупантами, відроджувалося до життя повільно. Останні руїни з центральної частини Кременчука зникли лише наприкінці 60-х, а переселити останніх мешканців напівпідвальних приміщень та бараків в облаштоване житло вдалося тільки на початку 70-х років. То ж перші два роки свого існування Кременчуцький ЗТФ орендував площі в Кременчуцькому технікумі залізничного транспорту (вул. Колгоспна, 14; зараз Леонова, 14). Усі адміністративно-господарські служби – деканат, навчальна частина, бухгалтерія, та ін. – були зосереджені в одній кімнаті. Бібліотека займала куточок читальної зали технікуму. Книжковий фонд, одержаний з базового інституту, розмістився у чотирьох шафах для одягу, оскільки іншого обладнання ЗТФ на той час не мав.

Та все ж, незважаючи на стислі терміни та більш ніж скромну матеріально-технічну базу, у серпні 1960 року відбулися вступні іспити. Першими студентами І курсу Кременчуцького ЗТФ стали 205 юнаків і дівчат, які здобували освіту за новими програмами, розробленими спеціально для загальнотехнічних факультетів. На ІІ курс були зараховані 152 студенти, переведені з інших ВНЗ. Другокурсники мали навчатися за спеціальними перехідними програмами. На ІІІ курс було зараховано 62 студенти, які продовжували навчання за програмами тих ВНЗ, з яких були переведені.

Отже, перший набір студентів до Кременчуцького ЗТФ становив 419 осіб. Студенти ІІ та ІІІ курсів, переведені з інших ВНЗ, представляли більше 60 спеціальностей.

Навчання відбувалося за вечірньою та заочною формами. Відвідування в цілому було задовільним: на першому курсі – 94 %, на ІІ – 79 %, на ІІІ – 92 %. Після закінчення ІІІ курсу випускники Кременчуцького ЗТФ переводилися до Харкова в Український заочний політехнічний інститут (УЗПІ) або в будь-який інший технічний ВНЗ за бажанням студента та за наявності вільних місць.

Наступного року до Кременчуцького ЗТФ надійшло 520 заяв від абітурієнтів, при плані прийому 205 осіб, тобто початковий конкурс склав дві з половиною особи на одне місце, що свідчило про визнання робітничою молоддю нового навчального закладу. Вступні іспити склали лише 320 чоловік, отже, остаточний конкурс був один з половиною абітурієнт на місце. Досить значний показник як для вечірньої та заочної форм навчання. Розподілилися першокурсники за вибраними спеціальностями наступним чином: машинобудування – 75 осіб; хімічна технологія – 30; будівництво – 25; електромашинобудування – 20; радіотехніка та зв’язок – 15; металургія, енергетика, транспорт, економіка – по 10 осіб на кожну спеціальність. Переважна більшість зарахованих на І курс були членами ВЛКСМ (150) та комуністами (42). Серед студентів перших наборів можна було зустріти учасників Великої Вітчизняної війни та навіть Героя Радянського Союзу.

Загалом у 1961/62 н.р. у Кременчуцькому ЗТФ нараховувалося 575 студентів. За соціальним станом переважали робітники та діти робітників – 383 (близько 67 %); службовці та діти службовців – 151 (майже 26 %) і найменше колгоспників та дітей колгоспників – 41 (трохи більше 7 %). За національним складом серед кременчуцьких студентів найбільше було українців – 411 (71 %); росіян – 117 (трохи більше 20 %); євреїв – 40 (трохи менше 7 %), а також 4 білоруси, 2 болгарини і 1 дагестанець. У статевому відношенні домінували чоловіки, жінок було лише 182, що складало 31 % від загальної кількості студентів.

На третій рік існування Кременчуцькому ЗТФ вдалося покращити свою матеріально-технічну базу. 9 серпня 1962 року Кременчуцький міський відділ народної освіти передав ЗТФ будинок школи робітничої молоді № 1 (вул. Красіна, 35; зараз корпус № 15 КДУ імені Михайла Остроградського). Це двоповерхова з напівпідвалом цегляна будівля корисною площею 1141,3 м2 (робоча площа 760,3 м2).

Перехід до власного будинку став справжнім святом для працівників і студентів факультету. Кожна служба отримала своє приміщення. Окрему кімнату на другому поверсі виділили під бібліотеку. А майстер на всі руки Іван Федорович Бегма (слюсар, столяр, сантехнік), котрий умів робити, здається, усе, змайстрував справжні стелажі для книжкового фонду.

На початку 1963 року Кременчуцький ЗТФ очолив викладач технічного креслення та нарисної геометрії Микола Оверкович Вертелецький. За його керівництва у будинку по вулиці Красіна влітку 1963 року відбувся перший випуск. Серед перших випускників добре відомі кременчужанам, шановані не лише в нашому місті люди. Це почесний громадянин Кременчука, заслужений машинобудівник України, кандидат технічних наук, академік Транспортної академії, голова спостережної ради, президент Крюківського вагонобудівного заводу Володимир Іванович Приходько. Після закінчення Кременчуцького ЗТФ Володимир Іванович за направленням Кременчуцького автомобільного заводу вступив на денне відділення Вищого технічного училища імені Баумана в Москві та по закінченні його знову повернувся до Кременчука. Це заслужений працівник сфери послуг України, котрий більше 30 років очолював Кременчуцьке тролейбусне управління, Леонід Якович Левітан. Це Герой Радянського Союзу, льотчик-винищувач Микола Павлович Гугнін, котрий з 1962 року обіймав посаду начальника навчально-льотного відділу Кременчуцького льотного училища цивільної авіації.

Розширення навчально-лабораторної бази дало змогу збільшити майже на 100 осіб (до 663) контингент студентів уже 1963/64 навчального року. Більш різноманітним став національний склад студентів: українці (477), росіяни (143), євреї (33), білоруси (4) та по одному представнику грузинів, корейців, греків, поляків, болгар, лезгинів. Збільшилася кількість викладачів та адміністративно-управлінських і обслуговуючих працівників. У Кременчуцькому ЗТФ працювали 24 викладачі, у тому числі 14 штатних та 10 на умовах погодинної оплати. 1964/65 навчального року – 17 штатних викладачів (у тому числі 6 старших викладачів, 11 асистентів) та 14 сумісників на умовах погодинної оплати. Суттєво зросла кількість адміністративно-господарських та допоміжних служб. Це, зокрема, старший бібліотекар, бібліотекар, електромонтер, слюсар-водопровідник, три гардеробниці, дві прибиральниці, кочегар, двірник, методист, секретар-машиністка, старший бухгалтер, комендант, завідувач лабораторії, технік, старший лаборант, два лаборанти.

Серед працівників, котрі влилися в колектив КЗТФ у цей час, були Іван Олександрович Лаврик – 1963 року почав працювати асистентом суспільних наук на 0,5 ставки, а з 1967 – перейшов на повне навантаження; викладач вищої математики Лариса Василівна Погоріла; лаборант хімічної лабораторії Ганна Гордіївна Кракало; кандидат технічних наук Олександр Іванович Ангаров.

Стрімко розвивалися підготовчі курси. 1964/65 навчального року на них навчалося 519 осіб, а 1969 року – близько 800. Виділяються по 0,5 ставки для завідувача та секретаря курсів.

Велика увага приділялася створенню лабораторій та оснащенню кабінетів.Зусиллями декана факультету М.О. Вертелецького було створено кабінет технічного креслення. Під керівництвом О.І. Ангарова студенти впродовж шести місяців обладнали лабораторію з курсу «Теорія механізмів і машин», виготовили 8 стендів, 5 комплектів плоских механізмів для структурного аналізу, 15 типів лабораторного устаткування, що охоплювало основні розділи предмета.

Усіляку допомогу в обладнанні кабінетів та лабораторій надавали великі підприємства Кременчука, насамперед, Кременчуцький автомобільний та Крюківський вагонобудівний заводи. У разі необхідності вони виділяли для проведення практичних занять свої лабораторії.

З метою покращення організації навчального процесу 1967 року на громадських засадах створюються дві кафедри: загальнонаукових та загальнотехнічних дисциплін. Обирається студентська рада, за ініціативи якої починається випуск стінної газети «За инженерные кадры» (згодом отримала назву «За знання»).

7 листопада 1964 року колектив ЗТФ уперше взяв участь у святковій демонстрації на честь роковин Жовтневої революції окремою колоною.

Налагоджуються і щороку міцнішають творчі зв’язки провідних підприємства міста з Кременчуцьким ЗТФ. Вони виявляються в підготовці абітурієнтів для складання вступних екзаменів, постійному контролі з боку підприємств за успішністю «своїх» студентів, переміщенні студентів на посадах і спеціальностях відповідно до профілю навчання.

З метою вдосконалення навчального процесу і подальшого наближення навчання до практики виникали нові форми співдружності ЗТФ з промисловими підприємствами, зокрема: розв’язання практичних реальних завдань виробництва відповідно до навчального плану самими студентами; участь професорсько-викладацького складу в науково-дослідній роботі заводів та фабрик.

Багато студентів перших років існування Кременчуцького ЗТФ уже після його закінчення отримували призначення на керівні посади, оскільки були гарними виробничниками, добре знали підприємство, і, продовжуючи навчання заочно в УЗПІ, Харківському політехнічному, Харківському автодорожньому та інших інститутах, ставали начальниками цехів, керівниками відділів чи навіть головними конструкторами, механіками, інженерами. Наприклад, до 1969 року Кременчуцький ЗТФ закінчили більше 160 працівників Кременчуцького автомобільного заводу. Серед них В.М. Яковлєв, якого призначили на посаду начальника ПДБ (планово-диспетчерського бюро) механічного цеху вже після закінчення ЗТФ, а після закінчення УЗПІ він став начальником рамного цеху – одного з провідних цехів заводу. Випускник ЗТФ першого набору З.А. Ісаков працював заступником начальника цеху роздавальних коробок з технічної частини, був активним раціоналізатором, очолював технічні навчання цеху. Г.П. Удовицький після закінчення ЗТФ отримав призначення на посаду технолога інструментального цеху, а після закінчення УЗПІ став заступником начальника інструментального цеху. Багато колишніх студентів ЗТФ працювали у відділах головного технолога та головного конструктора. П.П. Рома працював начальником техбюро механічного цеху № 2, В.А. Кітманов – начальником конструкторського бюро різальних інструментів. Заслужений авторитет мали провідні конструктори С. Подтикан, В. Олійник, Є. Штефан, М. Ковнер та багато інших.

Кращі випускники ЗТФ обіймали керівні посади на Крюківському вагонобудівному заводі. Так, В.П. Харченко був головним інженером заводу, В.Г. Андрієнко – заступником головного механіка, А.Є. Солоп – заступником начальника цеху. І цей перелік можна продовжувати.

На перешкоді подальшому розвитку ЗТФ стала відсутність належного сучасного навчального приміщення. Тому адміністрація факультету і, насамперед, декан М.О. Вертелецький упродовж 1967–68 рр. добиваються прийняття рішення про спорудження окремого нового навчально-лабораторного корпусу на 1500 студентів, виготовлення технічної документації та виділення земельної ділянки. У січні 1969 року розпочалися будівельні роботи.

Та завершувати будівництво і розпочинати новий етап розвитку факультету довелося вже новому керівникові. 9 липня 1969 р. на посаду декана Кременчуцького ЗТФ було обрано кандидата технічних наук, доцента Володимира Єлисейовича Маслова. Відразу молодий керівник виділив два головні напрями в діяльності факультету: розвиток матеріально-технічної бази та зміцнення наукового потенціалу професорсько-викладацького складу. вже наступного року (09.10.1970) була здана в експлуатацію І черга навчально-лабораторного корпусу корисною площею 3462 м2 по вулиці Першотравневій, 20 (зараз навчальний корпус № 1 КДУ імені Михайла Остроградського).

До призначення Маслова на посаду декана серед викладачів КЗТФ було лише два кандидати наук: П.Г. Паустовський та О.І. Ангаров. Упродовж перших двох років свого керівництва Володимир Єлисейович на конкурсній основі запрошує на факультет сімох кандидатів наук. Це Олександр Максимович Овчарук, Микола Панасович Радочин, Микола Григорович Самойлов, Анатолій Іванович Чорнокнижний, Володимир Титович Шеїн та Олександр Михайлович Шемет.

7 травня 1971 року Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР приймає рішення «Про зміну підпорядкування Луцького і Кременчуцького загальнотехнічних факультетів». При цьому зазначалося, що в Кременчуцькому ЗТФ навчається 885 студентів, створено 12 навчальних лабораторій та 7 кабінетів, а також, що умови розвитку промисловості в Кременчуці потребують підготовки інженерів-механіків різних профілів: шляховиків та транспортників, що не здатний забезпечити базовий ВНЗ – Полтавський інженерно-будівельний. Отже, існуюче підпорядкування не може сприяти подальшому зростанню, Кременчуцького ЗТФ, тому він перепідпорядковується Харківському автомобільно-дорожньому інституту. Відповідно до цього рішення наказом № 136 по Полтавському інженерно-будівельному інституту від 07.05.1971 з 01.07.1971 до Харківського автомобільно-дорожнього інституту переводиться Кременчуцький ЗТФ у складі: 854 студенти (І курс – 426 чол., ІІ курс – 272 чол., ІІІ курс – 156 чол.); навчально-допоміжний та господарський склад у кількості 51 особи та професорсько-викладацький склад у кількості 24 особи, у тому числі 8 доцентів на 7,5 ставки.

Перепідпорядкування збіглося у часі із завершенням будівництва нового навчально-лабораторного корпусу та змінами в організаційній структурі навчального процесу. 06.10.1971 затверджено акти державного приймання повного комплексу будівель Кременчуцького ЗТФ із загальною оцінкою «добре». Це п’ятиповерхова споруда (тип. проект 2С-03-01 ЦІТП, прив’язка Кременчуцького відділу «Укрміськбудпроект») корисною площею 7735 м2 (у тому числі ІІ черга 4273 м2).

З метою поліпшення якості підготовки спеціалістів та створення більш сприятливих умов для розвитку ідейно-виховної, навчально-методичної та науково-дослідної роботи розпочинається переформовування кафедр. Із складу кафедри загальнонаукових дисциплін відповідно рішення колегії Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР від 04.06.1971 з 1 вересня 1971 р. була виокремлена кафедра фізики і математики.

Рішенням наукової ради КЗТФ від 28.06.1971 суттєво збільшується професорсько-викладацький склад за рахунок поповнення кафедр загальнонаукових дисциплін, математики і фізики та загальнотехнічних дисциплін.

На вакантні посади були обрані за конкурсом по кафедрі загальнонаукових дисциплін: Іванов Анатолій Іванович – доцент курсу «Теоретична механіка»; Кляхіна Зінаїда Петрівна – доцент курсу «Хімія»; Чистяков Володимир Михайлович – доцент курсу «Хімія»; Конюхова Нінель Ігорівна – асистент курсу «Англійська мова». По кафедрі вищої математики і фізики: Остапов Григорій Климович – доцент курсу «Вища математика»; Карвацька Лідія Іванівна – асистент курсу «Вища математика»; Барвінко Григорій Григорович – доцент курсу «Фізика»; Поліщук Володимир Степанович – асистент курсу «Фізика». По кафедрі загальнотехнічних наук: Сумятін Володимир Титович – доцент курсу «Електротехніка»; Конюхов Леонід Вікторович – старший викладач курсу «Електротехніка»; Гелін Володимир Михайлович – асистент курсу «Нарисна геометрія і графіка».

З існуючих кафедр організовувалися предметні комісії та на громадських засадах створювалися кафедри «Фізика і хімія» та «Технічна графіка» (нарисна геометрія та технічне креслення).

Законодавчо ці кафедр набули офіційного статусу з 01.09.1972: фізики та хімії за рішенням колегії МВССО УРСР від 12.05.1972; а кафедра технічної графіки була реорганізована в кафедру інженерної графіки та деталей машин відповідно до наказу № 352 від 27.05.1972 ХАДІ.

1973 року створюється кафедра марксизму-ленінизму (наказ МВССО УРСР № 412 від 13.08.1973 та наказ № 531 від 17.08.1973 ХАДІ), технології машинобудування (наказ № 228 МВССО УРСР від 15.05.1973 та наказ № 326 від 26.05.1973 ХАДІ; та кафедра іноземних мов – 1973. На базі підготовчих курсів формується підготовче відділення (наказ № 378 від 14.06.1973 р. ХАДІ).

На І курс до Кременчуцького ЗТФ у підпорядкуванні ХАДІ 27.08. 1971 було зараховано 361 особу, в тому числі на спеціальності: машинобудування та приладобудування – 125; будівництво – 41; енергетика – 35; електронна техніка – 30; хімічна технологія – 30; економіка – 25; радіотехніка – 20; транспорт – 15; товари широкого вжитку – 10; технологія продовольчих продуктів – 10; розробка корисних копалин – 10; металургія – 5; лісоінженерна справа – 5.

Станом на 01.01.1972 у КЗТФ нараховувалося 856 студентів, у тому числі заочної форми – 660 та вечірньої – 196.

Працівників було 72, у тому числі професорсько-викладацького складу – 24, навчально-допоміжного – 8, адміністративно–господарського – 8, обслуговуючого – 31, ремонтного – 1.

За три роки перебування під «батьківським крилом» ХАДІ Кременчуцький ЗТФ здійснив упевнений і стрімкий злет. За період 1971–74 рр. кількість студентів зросла в 2,5 раза і досягла 2158 осіб (у тому числі вечірнього відділення – 870, заочного – 1138, підготовчого – 150). Кількість професорсько-викладацького складу збільшилася майже в 3 рази і склала 71 особу, в тому числі 1 доктор та 30 кандидатів наук, що становило майже 44 % від загальної кількості.

Серед викладачів, котрі влилися в той час до лав Кременчуцького ЗТФ, була і талановита молодь, і високопрофесійні досвідчені майстри своєї справи. З досвідчених педагогів варто відзначити Володимира Михайловича Чистякова – кандидата хімічних наук, доцента, учасника Великої Вітчизняної війни.

На конкурсній основі потрапили до ЗТФ талановиті молоді вчені, здібні організатори, котрі відразу очолили щойно створені кафедри. Так, першим завідувачем кафедри технології машинобудування став кандидат технічних наук, доцент Петро Володимирович Крупеня, котрий раніше працював у Харкові в УЗПІ. На жаль, трагічна загибель обірвала його життя в 1974 р. на самому злеті, у повному розквіті життєвих і творчих сил. Кандидат технічних наук доцент Віктор Михайлович Міщенко став другим, після Г.Г. Барвінка, завідувачем кафедри фізики та хімії. З його ім’ям пов’язана величезна робота з організації обладнання ряду лабораторій: з гідравліки та гідравлічного привода, термодинаміки та теплотехніки, ядерної, атомної фізики, оптики. На кафедру інженерної графіки був обраний кандидат технічних наук, доцент Василь Михайлович Серветник, на кафедру вищої математики – кандидати фізико-математичних наук, доценти Анатолій Семенович Зінов’єв та Станіслав Петрович Киба. На кафедру загальнотехнічних дисциплін було запрошено першого в КЗТФ доктора технічних наук, професора Віталія Михайловича Коміра – одного з наймолодших на той час докторів наук в Україні. Їх талант учених і викладачів вищої школи повною мірою розкрився в наступний період існування ВНЗ – Кременчуцького філіалу Харківського ордена Леніна політехнічного інституту імені В.І. Леніна.

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon