Кременчуцьки чемпіони

Кременчуцьки чемпіони

Кременчуцьки чемпіони

Кременчуцьки чемпіони. ХХ століття було багате на кременчуцьких чемпіонів. Це плідні роки спортивних успіхів нашого міста, століття підйому та тріумфу Кременчука на спортивній арені. І сьогодні, в знаменний День фізичної культури і спорту України, хотілося б згадати цьогорічних ювілярів — найсильніших і найспритніших кременчужан, які протягом багатьох років прославляли наше місто далеко за його межами.
24 серпня цього року виповнилося 80 років кременчуцькому футбольному тренеру, судді з футболу та міні-футболу Ковалю Борису Семеновичу. Майбутній спортсмен народився в Полтаві. Борис Семенович закінчив ЗОШ №5 в 1955 р. З 1955 – працював на Мостовому заводі, (зараз КрАЗ), де грав у футбол за «Локомотив» та за «Торпедо». В 1963 р. вступив навчатися в Черкаський педагогічний інститут на факультет фізичного виховання та спорту. В 1966 р. був призначений інструктором з виробничої гімнастики та тренером баскетбольної команди заводу КрАЗ. А в 1967 р. став головою ДСТ «Авангард» і керував 34 спортивними колективами. В 1973 р. став інструктором фізпідготовки міськвідділу міліції серед особистого складу та був граючим тренером футбольної команди «Динамо» до 1979 р. Після міліції працював на заводі технічного вуглецю, де до 1981р. керував футбольною командою. В 1982 р. працював на автобазі № 4 інструктором з виробничої гімнастики та керував футбольною командою «Мотор», яка багато разів посідала перше місце серед команд міста. В 1991 р. – лауреат премії «Кременчуцької зорі-90».
У своїй спортивній кар’єрі Борис Семенович досяг неабияких успіхів. Зокрема, він виховав багато яскравих постатей місцевого футболу та був призначений суддею республіканської категорії, інспектором та суддею з футболу та міні-футболу.
Однією з великих постатей спортивного життя нашого міста був Володимир Йосипович Маньковський. Він був не лише керівником-вихователем, а й тренером — гравцем у футбол, хокей, теніс, більярд, шахи. Час його роботи у спорті кременчужани називають «епохою Маньковського». Володимир Йосипович народився 2 вересня 1937 р. в м. Слов’янськ Донецької області. В 1972 р. закінчив факультет фізичного виховання Черкаського педінституту по спеціальності викладач фізичної культури і тренер по спортивній гімнастиці, після чого майже 50 років (1961-2010 рр.) він віддав спорту (рис. 5). Завдяки його зусиллям було збудовано стадіон «Дніпро» («КрАЗ»), створені провідні футбольні і хокейні команди нашого міста, проводилися масові спортивні змагання між цехами, підприємствами, школами, будувалися нові спортивні майданчики. Під його безпосереднім керівництвом здійснювалися «снігові потяги», велогонки, була створена Школа Олімпійського резерву.
8 жовтня виповнюється 80 років чемпіону УРСР з класичної боротьби, майстру спорту СРСР з самбо та класичної боротьби, учаснику Спартакіади народів СРСР з класичної боротьби за збірну м. Ленінград, чемпіону ДСТ «Авангард» з класичної боротьби, багаторазовому чемпіону ЦР ДСТ «Спартак» з класичної боротьби, 3-му призеру з боротьби самбо м. Ленінград, чемпіону міста Ленінград з класичної боротьби, багаторазовому чемпіону Полтавської області, вчителю фізичної культури Пригарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Шевченку Віктору Михайловичу. Майбутній чемпіон народився с. Ольгівці Козельщанського району. В 1963 р. закінчив Ленінградський інститут фізичної культури та спорту, активно займався греко-римською боротьбою. З 1964 р. працював тренером в Ленінградському вищому військовому училищі. В 1963 р. – чемпіон м. Ленінград з греко-римської боротьби. Виконав нормативи майстра спорту СРСР з греко-римської боротьби та майстра спорту СРСР з боротьби самбо.
В 1965 р. переїхав до Кременчука, став чемпіоном України з боротьби. 15 років поспіль був чемпіоном Полтавської області з греко-римської боротьби. Потім ще 17 років працював в Кременчуцькій міській ДЮСШ, після виходу на пенсію 6 років викладав фізичну культуру в Пригарівській ЗОШ.
Одним з яскравих представників «королеви спорту» в Кременчуці був Аронов Анатолій Борисович. Майстер спорту з легкої атлетики (штовхання ядра) народився в 1947 році. Спортом займався з першого класу. З 1954 р. грав в футбол, у 1961 році з групою однокласників пішов до баскетбольної секції. Чотири роки весь вільний час проводив з м’ячем на улюбленому майданчику. Та у нього почав слабшати зір. Анатолій перейшов у секцію тенісистів. Але ж і тут було велике навантаження на очі!
Справжній спортивний шлях Аронова розпочався в 1964 р. під керівництвом досвідченого тренера з легкої атлетики Івана Андрійовича Паламарчука. В 1965 р. встановив рекорд міста зі штовхання ядра серед юнаків, штовхнувши ядро на 12 м 29 см. В 1970 р. виконав норму кандидата в майстри спорту СРСР і став 2 призером на чемпіонаті України. А через два роки на зимовому чемпіонаті УРСР виконав норму майстра спорту, штовхнувши ядро 18 м 02 см. Цей результат вивів його в чемпіони Центральної ради ДСТ «Авангард». На змаганнях ЦР ДСТ «Авангард» в Миколаєві він штовхнув ядро на 18,17 м. І в 1973 р. – став чемпіоном України.
В 1977 р. А.Аронов – студент Київського інституту фізичної культури, водночас працює тренером. У 1981 його учень Олександр Власов – призер республіканських змагань шкіл Олімпійського резерву. В 2007 г Аронов пішов на пенсію (рис. 10). За роки своєї діяльності в спорті більше 10 раз поліпшував рекорд республіканського товариства «Авангард» із штовхання ядра. Анатолій Аронов тричі ставав чемпіоном України, срібним призером міжнародних змагань на приз братів Знаменських. Входив в десятку кращих штовхачів ядра країни.
В цьому ж році виповнюється 70 років чемпіонці з легкої атлетики Бут Вірі Олексіївні. Майбутній тренер з легкої атлетики заводу «Дормаш», на той час єдина в місті майстер спорту міжнародного класу, рекордсменка Перших молодіжних ігор, призер Спартакіади народів СРСР, срібний призер міжнародної першості на приз газети «Правда», учасниця міжнародних змагань пам`яті братів Знаменських, багаторазова чемпіонка області та міста народилася в Кременчуці. Спортом почала займатися в 1963 р. Вона грала в футбол, баскетбол, займалася штангою, плаванням, веслуванням (рис. 12). В 1966 р. брала участь в змаганні з легкої атлетики Румунія-УРСР. В 1967 році, виступаючи на ювілейній Спартакіаді народів СРСР у Москві, Віра Бут зайняла 4 місце і стала майстром спорту СРСР. Потім В.Бут стала срібним призером першості СРСР серед юніорів, після чого була зарахована членом легкоатлетичної збірної команди країни, у складі якої виступала в товариських зустрічах з спортсменами НДР, з легкоатлетами Румунії. Далі вона взяла участь у великих міжнародних змаганнях на приз братів Знаменських в Ленінграді. В кінці вересня 1968 року на першості ЦР ДСТ «Авангард» у Ялті В.Бут виконала норму майстра спорту міжнародного класу. Такого успіху не домагався жоден легкоатлет нашої області.
В цьому ж році ювіляркою стала ще одна кременчуцька легкоатлетка – Крамаренко (Міхель) Наталія Яківна. Чемпіонка, вихованка тренера спортивного клубу «КрАЗ» Паламарчука І.А. народилася 1952 р. в Кременчуці. Була інструктором міськради ДСТ «Авангард». Кандидат в майстри спорту, чемпіонка України, призер Радянського Союзу серед юніорів, переможниця міжнародного матчу УРСР-Румунія. Займатися спортом почала ще зі школи. Після її закінчення виконала норматив майстра спорту (легка атлетика, біг на 150 та 450 м.). З 1970 по 1973 рр. була чемпіонкою.
Хто з чоловіків не полюбляє рев моторів та високу швидкість? Можливо, таких і не знайдеться. Так от, зважаючи на це, згадаємо кременчуцького ювіляра – одного із засновників автоспорту в Кременчуці Гавриленка Володимира Олександровича. Спортсмен-автомобіліст, засновник автоспорту в Кременчуці з 1979 року, майстер спорту СРСР, рекордсмен світу, встановив рекорди швидкостей, засновник команди «АвтоКрАЗ»-легкові автомобілі народився в Гадячі 19 січня 1952 р. Там він закінчив школу. А з 8 класу зацікавився автомобільним спортом. В 1970 році Володимир Олександрович вступив до ХАІ і займався в лабораторії. Влітку в 1979 році приїхав на КрАЗ працювати. З перших днів перебування на автозаводі активно включився в роботу автомобільної секції спортивно-технічного клубу ДТСААФ, а незабаром очолив її (рис. 15). Вже в 1980 році Гавриленко брав участь у змаганнях у Запоріжжі – шосейно-кільцеві гонки. Перший успіх до Володимира прийшов у 1982 році: на Чемпіонаті України з шосейно-кільцевої гонки в класі спортивних автомобілів «Восток» він зайняв ІІ місце. Його було включено до складу збірної команди республіки. В 1985 р. Володимир Олександрович почав виготовлення за власними ескізами швидкісного спортивного автомобіля «Естонія-23». На чемпіонаті республіки з автоспорту 1988 р. майстерність спортсмена і технічна надійність нового автомобіля принесли Гавриленку звання чемпіона України. 22-23 серпня 1987 брав участь в Чемпіонаті СРСР. Фінальний етап «Формули 3», траса Бікерніекі… Стартували 17 автомобілів, з яких фінішували 13. Серед учасників був автомобіль «Естонія-23», який належав спортивному товариству ДТСААФ КрАЗ.
У 1990 р. Володимир Олександрович очолив спортивно-технічний клуб заводу «КрАЗ», який брав участь в чемпіонаті світу на автомобілі КрАЗ. В 2000 році клуб від’єднався від заводу «КрАЗ» і почав існувати самостійно як автомобільний клуб «Шатун». За сприяння В.Гавриленка була побудована спортивна траса «Європа», де проводилися трекові та мотоциклетні гонки. Його вихованці брали участь в чемпіонатах України; найкращим з них був Бородавченко Костянтин, з 2012 року чемпіон з автокросу.
16 вересня виповнюється 55 років Владиславу Миколайовичу Лисенку – чемпіону Всеукраїнських змагань, призеру Всесоюзних змагань, призеру ВПС, судді міжнародної категорії, судді на Чемпіонаті світу та Чемпіонаті Європи, викладачу Кременчуцького національного університету (рис. 16). Важкоатлет народився 16 вересня 1962 р. в с. Шепелівка Глобинського району. Закінчив Кременчуцьке педучилище та інститут фізкультури в Дніпропетровську. Спортом почав захоплюватися ще зі школи. Був чемпіоном Глобинського району з настільного тенісу серед школярів. Займався футболом, і навіть був запрошений до Полтави, але обрав інший вид спорту – важку атлетику. Його тренером був Микола Захарович Бабенко. З 1977 р. тренувався в СК «КрАЗ» і був майстром спорту до 1981 р. В 1982 р. став майстром спорту. З 1985 р. працював на СК «КрАЗ» тренером з важкої атлетики. В 1989 р. в Луцьку на Чемпіонаті України посів ІІ місце. Встановив 2 рекорди в Полтаві на чемпіонаті області в 1990 та в 1991 рр. Його вихованці: Лисюк Сергій – призер республіканських змагань, майстер спорту; Авакян – майстер спорту; Бондарчук Сергій – тренер, начальник кримінального розшуку, Порядін Борис Федорович – тренер, Василь Лузік – майстер спорту на КрАЗі, переїхав до Чернігова; Пономаренко Віталій – перший чемпіон України серед юнаків, потрапив до збірної, майстер спорту, переїхав до Харкова та навчався в училищі фізкультури; Бакало Микола – призер Європейських змагань в Польщі.
З 1996 р. Лисенко почав розвивати ветеранську важку атлетику. З 1997 по 2003 рр. виступав на Чемпіонаті України серед ветеранів. В 2002 р. Лисенко був обраний 1-м віце-президентом Асоціації майстрів важкої атлетики України. Готував Чемпіонати України, готував та формував команду на Чемпіонат Європи та Чемпіонат Світу.
Отже, пишаймося нашими чемпіонами, згадаймо всіх спортсменів поіменно!
Фізкульт-УРА-УРА-УРА!
Нам є на кого рівнятися! Велика вдячність всім, хто відстоював і продовжує відстоювати спортивну честь Кременчука!

Науковий співробітник музею Вікторія Ширай

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon