Кременчуцький краєзнавець Молоков-Журський

Кременчуцький краєзнавець Молоков-Журський

Кременчуцький краєзнавець Молоков-Журський

Кременчуцький краєзнавець Молоков-Журський. 31 жовтня 1937 року о 23 годині було виконано вирок Судової трійки НКВС Кримської АРСР щодо Павла Петровича Молокова-Журського, засудженого до розстрілу.
Я хочу познайомити кременчужан з незвичайною, всебічно обдарованою людиною з нелегким коротким життям. Багато хто з науковців, істориків, учнів знають ім’я Молокова-Журського, використовують у своїх статтях його праці.
Саме йому ми завдячуємо створенням Кременчуцького краєзнавчого музею.
Народився Павло Петрович в 1894 році в козацькому селі Михайлівці Знам’янського району Одеської (нині Олександрівського району Кіровоградської області). В 1912 році, навчаючись у вчительській семінарії, Павло стає керівником гуртка соціал-революціонерів, за що його було виключено з семінарії. В 1914 році закінчив Чорноліську лісну школу і починає працювати викладачем семирічного Єлисаветградського комерційного училища. Проте в цьому ж році йому довелося змінити місце роботи, і він став лісовим кондуктором Таврійсько-Катеринославського округу. З 1912 по 1917 р. Павло Петрович був членом партії соціалістів-революціонерів і в період революції вів активну роботу.
До 1917 року проживав у м. Сімферополі Таврійської губернії. Під час Лютневої революції виїхав до с. Михайлівки. Там обирався головою сільського комітету громадської безпеки, делегатом на повітовий, потім губернський з’їзд громадської безпеки, що проходив у місті Херсоні. В листопаді 1917 року повернувся до Сімферополя. В 1918 році, в зв’язку з окупацією Криму німецькими військами, виїхав на Україну, нелегально проживав у селах Астраханка і Троїцьке, був співробітником мелітопольської газети «Наш степ».
Після звільнення Криму від німецьких військ з квітня 1919 року працює членом колегії наркомату землеробства Кримської Соціалістичної Радянської Республіки. Керував лісовим, землемірно-технічним та гідротехнічним відділами. З приходом в Крим врангелівців евакуювався до Кременчука, а після того, як Кременчук зайняли білі, він переховувався в Чорному лісі, потім перебрався в село Михайлівку, а пізніше – в місто Єлисаветград (Кіровоград, нині Кропивницький), де працював у кооперації інструктором-культурником до вересня 1920 року. З вересня 1920 до червня 1921 року працював у місті Вознесенську вчителем.
В 1921 році Молоков-Журський став студентом агрономічного факультету Таврійського університету. В березні 1924 року Павлу Петровичу Молокову-Журському було присвоєне звання ученого агронома.
10 квітня 1923 року Павло Петрович одружується з Оленою Миколаївною Меркуловою. Сім’я переїжджає до м. Корсуня Шевченківського району Київської округи (нині Черкаської області), де він викладає українську мову і літературу на Вищих педагогічних курсах. Павло Петрович створює тут краєзнавчий гурток, веде роботу по вивченню історії краю. Пізніше його звинуватили в тому, що «під ширмою краєзнавчого гуртка він вів роботу по вербовці нових учасників до контрреволюційної націоналістичної повстанської організації «Союз визволення України» з числа учнівської молоді та педагогів».
Не чекаючи арешту, Павло Петрович з сім’єю в 1927 році переїжджає до Кременчука. Тут він працює викладачем в педагогічному технікумі. 18 грудня 1927 року за ініціативою директора педтехнікуму Калініченка відбулися організаційні збори краєзнавчого товариства. Звичайно, до складу правління входить і Молоков-Журський.
Ним було організовано округовий музей, що тимчасово розміщувався при педтехнікумі в трьох великих кімнатах. Влітку 1928 р. Молоков-Журський видає книгу «Риби Кременчуччини» та виготовляє мапу водоймищ Кременчуччини. Павло Петрович також збирає матеріали про революційний рух на Кременчуччині; проводить дослідження щодо гірських порід і мінералів Кременчуччини та їх сучасного використання; виготовляє геолого-мінералогічну карту; розпочинає роботу по збиранню матеріалів для видання довідника по Кременчуччині, видає бюлетень Товариства з інструктивними матеріалами й готує до друку «Записки Товариства»; організує за допомогою уповноважених краєзнавчі гуртки в деяких місцях на периферії округи…
Студентський краєзнавчий гурток майже при всіх трудшколах міста організував гуртки Юних натуралістів; було створене загальноміське бюро юннатів; проведено Свято захисту птахів (весна 1928 р.), в якому взяли участь понад 3 тисячі учнів трудшкіл; проведено декілька екскурсій із юннатами в околицях м. Кременчука. Окремими студентами були розроблені цікаві краєзнавчі теми з відповідними ілюстраціями: «Гіпс та гончарні глини Новогеоргіївського району», «Гранітні кар’єри в околицях м. Кременчука», «Копалини Кременчуччини», «Річка Сула від с. Липового до с. Матвіївки» тощо. Викладачі Молоков-Журський та Грабенко розробили план дослідження комун та артілей Кременчуччини, за яким велася ця робота. В Кременчуці Молоків-Журський написав книгу «Проблеми явищ геотропізму та геліотропізму».
На жаль, на початку 1930-х років, в умовах жорстокого наступу на політику українізації, краєзнавство поступово почало згортатися, а його активні діячі стали жертвами незаконних репресій. В 1930 р. Кременчуцьке краєзнавче товариство було розігнане, а його керівник П.П.Молоков-Журський затриманий органами ДПУ. Проте звинувачення не було пред’явлено, і незабаром його звільнили. Але з Кременчуком довелося розпрощатися. Павло Петрович стає аспірантом Українського науково-дослідного геологічного інституту в Києві.
Та НКВС не залишає у спокої сім’ю. Як згадувала дружина Олена Миколаївна, їм доводилося «жити на валізах». Тавро «колишнього есера, боротьбиста, а зараз активного українського націоналіста» переслідувало їх всі роки спільного життя. Від Павла Петровича вимагали стати інформатором НКВС, доносити на своїх колег. З цим він погодитися не міг. Тож в 1935 році вони виїжджають до Криму, в м. Судак. Тут Павло Петрович обіймає посаду наукового працівника лісового опорного пункту Кримської обласної науково-дослідної станції. В квітні 1937 року його за наклепом, як нібито активного учасника української націоналістичної повстанської організації «СВУ», заарештовано Судакським районним відділом НКВС. Дружина щодня ходила під стіни в’язниці, де перебував Павло Петрович. А через десять днів передачу в неї не прийняли і сказали більше сюди не приходити. На її щастя, знайшлася й там добра душа. До неї вийшла одна жінка з числа співробітників НКВС і сказала:
– Хочеш зберегти дітей – виїжджай звідси.
І Олена Миколаївна знову склала валізи і виїхала з дітьми до м. Сталіно (нині Донецьк).
Півроку тривали допити і тортури, але Павло Петрович вини своєї не визнав. І нікого зі своїх знайомих чи друзів не обмовив. Про те, що по справі не було жодних доказів, свідчать документи, складені його ж катами! Проте 29 жовтня Судова трійка НКВС Кримської АРСР засудила Молокова-Журського П. П. до розстрілу. На третій день вирок було виконано…
Олена Миколаївна залишилася з трьома дітьми на руках. Вона була вірною коханому чоловіку до смерті. А померла в 1990 році.
В її спогадах Павло Петрович поставав не лише всебічно розвиненою людиною, відданою своїй справі, закоханою в історію України, а й великим романтиком. Якось на день народження дружини він приїхав до будинку гарбою, наповненою горщиками з квітами…
Пам’ятаймо і ми цю дивовижну людину!

Лідія Гришко

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon