Крюківський машинобудівний технікум у 1944 – 1948 рр.

Крюківський машинобудівний технікум у 1944 – 1948 рр.

Крюківський машинобудівний технікум у 1944 – 1948 рр.Кременчуцьке краєзнавство відгукнулося на існування технікуму лише кількома короткими рядками. Зокрема, у путівнику по місту 1985 р. вміщена коротка оглядова стаття про Крюківський машинобудівний технікум [1, с.76], в монографії «Кременчуцький державний політехнічний інститут»[2, с.262] знаходимо фото навчального корпусу технікуму та згадку про факультет молодших спеціалістів (таку назву мав технікум у складі Кременчуцького державного політехнічного інституту наприкінці 90-х років минулого століття) в рекламному аркуші. Ще одна згадка про попередника Крюківського машинобудівного технікуму – Кременчуцький єврейський електромеханічний технікум, вміщена в книзі «Улицами старого Кременчуга»[3, с.89–90]. У «Нарисі історії Кременчука»[4, с.168]. Крюківський машинобудівний технікум вказується як база, на якій було засновано Кременчуцький автомеханічний технікум. До речі, назва останнього вказана невірно «автомобільний» замість «автомеханічний».

Виходячи з аналізу наявної інформації, в історії Крюківського машинобудівного технікуму можемо виділити кілька етапів: дореволюційний – 1902 – 1917 рр., у межах якого функціонувала єврейська професійна школа; довоєнний – 1927 – 1941 рр., впродовж якого виник Кременчуцький електромеханічний, згодом перейменований в Кременчуцький механічний технікум (на жаль, ні дореволюційний, ні довоєнний періоди документально не прослідковуються, оскільки зникли не лише архіви технікуму, але й усе його майно та нерухомість); післявоєнний – 1944 – 1997 рр., коли Крюківський машинобудівний технікум існував як самостійний середній професійний навчальний заклад, підпорядковуючись загальносоюзним міністерствам різних галузей машинобудування; з 1991 року технікум передається Міністерству освіти України; сучасний (з 1997 р.), в якому Крюківський машинобудівний технікум увійшов до складу Кременчуцького державного політехнічного інституту (зараз Кременчуцький державний університет імені Михайла Остроградського) як один з його структурних підрозділів.

Повна, послідовна, підтверджена документально історія Крюківського машинобудівного технікуму розпочинається з 1944 року. Більш ранні періоди прослідковуються лише фрагментарно з довідкових видань дореволюційного періоду та з мемуарних джерел довоєнної пори. І. Федотов – директор Крюківського машинобудівного технікуму в 1949 – 1975 роках – стверджував, посилаючись на спогади довоєнних випускників, що попередником Крюківського машинобудівного технікуму був Кременчуцький єврейський електромеханічний технікум, котрий, у свою чергу, виник у1927 році на базі єврейської професійної школи, заснованої єврейською громадою Кременчука в 1902 р. Знаходився довоєнний технікум на вулиці Червоноармійській, 31 (до революції Преображенська, зараз Квартальна)[11, с.58].

У 1930 р. в технікумі навчалося 119 учнів, працював 21 викладач[10, арк.3].

За твердженням Федотова, в 1935р. технікум перейменували на механічний, але перейменування, ймовірно, відбулося раніше, оскільки в архіві Кременчуцького краєзнавчого музею під 1930 роком уже згадується механічний, а не єврейський електромеханічний технікум.

Технікум мав двоповерховий навчальний корпус, навчально-виробничі механічні, слюсарні і ливарні майстерні, спортивний зал, адміністративний корпус, бібліотеку, їдальню і два гуртожитки для студентів. У розпорядженні студентів були добре оснащені кабінети фізики, хімії, математики, соціальних наук, лабораторії металорізальних верстатів, зварювального і ливарного виробництва.

З 1937р. директором технікуму був Б.Я. Підвальський.

У передвоєнні роки технікум готував таких спеціалістів: техніків – технологів обробки металів різанням; техніків – технологів зварювального виробництва; техніків – технологів ливарного виробництва.

Технікум був укомплектований висококваліфікованими викладачами і майстрами виробничого навчання. Навчальний процес проходив на рівні життєвих вимог. Добре була організована спортивно-масова і військово-допризовна підготовка. Працював гурток для стрільців, гурток вивчення мотоцикла і автомобіля. Активно діяли гуртки художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, драматичний, духових інструментів.

Навчально-виробничі майстерні працювали на госпрозрахункових засадах, виконуючи різні замовлення, а з 1940р. освоїли випуск верстатів для заточування свердел.

Останній довоєнний випуск спеціалістів технікум здійснив у червні 1941р., коли вже розпочалася Велика Вітчизняна війна. Випускники 1941р. були направлені на оборонні заводи країни. У зв’язку з обставинами, що склалися на початку війни, технікум не встигли евакуювати і вся його матеріально-технічна база, в тому числі і сам навчальний корпус, були зруйновані під час окупації Кременчука німецько-фашистськими загарбниками.

Ворог майже цілком знищив Кременчук, перетворивши прекрасне придніпровське місто Радянської України на купу руїн.

У вересні 1943р. Кременчук був звільнений Радянською Армією. У неймовірно тяжких умовах почався відбудовчий період. Із усього довоєнного надбання технікума залишилася лише напівзруйнована споруда гуртожитку, який перейшов на баланс Кременчуцького міськвиконкому 25 лютого 1944р. на підставі наказу № 48 Управління навчальними закладами НКСМ СРСР (Народного комісаріату середнього машинобудування СРСР). Кременчуцьким міським комітетом КП України і міським виконавчим комітетом було прийнято рішення про поновлення Кременчуцького механічного технікуму.

Після прийняття урядової постанови про відновлення діяльності Кременчуцького механічного технікуму міський виконавчий комітет і Кременчуцький міський комітет Комуністичної партії України розпочали пошук приміщення для технікуму, але, в умовах розрухи Кременчука, це було майже нездійсненне завдання.

Лише в серпні 1944р. Кременчуцький міський виконавчий комітет надав приміщення для технікуму. Це був один поверх ремісничого училища № 6, що розташоване в Крюкові (зараз вулиця Республіканська, 85), який технікум зайняв тимчасово за угодою з Управлінням Трудових резервів. Будівля була пошкоджена ворожими снарядами і бомбами. І її потрібно було довести до пуття до 1 вересня 1944р[7, 10 арк.].

Силами абітурієнтів і працівників технікуму були відремонтовані двері, вікна, підлога, виконана побілка, поставлені «буржуйки» для опалення класів зимою (надії на централізоване опалення не було). Вікна в класах закладали цеглою, залишаючи вузькі поперечні щілини для освітлення. Скло було дуже дефіцитним матеріалом. Крюківський вагонобудівний завод уже тоді став базовим підприємством технікуму і його ремонтно-будівельний цех надавав велику допомогу з ремонту приміщень технікуму. Для навчальних класів завод виготовив столи, табуретки і лави в невеликій кількості. Під майстерні приміщення не було, для лабораторій і кабінетів теж. Читальний зал і бібліотека знаходилися в одній кімнаті. Зали для креслення не було. Під господарські служби приміщення теж не було. Своєї території технікум також не мав.

Але ніякі труднощі і жертви, розруха і голод не змогли зупинити відновлення мирної праці на звільненій від ворога землі.

Після оголошення про відкриття механічного технікуму до директора прийшли перші абітурієнти. Це були інваліди Вітчизняної війни і молодь, яка за станом здоров’я не підлягала призову до лав Радянської Армії.

Проводився набір учнів на три курси. На перший курс прийнято було 192 чоловіка, на другий – 48, на третій – 19. План набору виконано на 120%. До технікуму зарахували 267 студентів.

Задзвонив перший післявоєнний шкільний дзвоник 9 жовтня 1944р. Для колективу викладачів, співробітників і студентів технікуму це була дуже радісна подія. Після всіх жахів фашистської окупації настало мирне навчання. І хоча ще йшли бої на фронтах Вітчизняної війни, радість близької перемоги уже відчувалася між студентськими партами майбутніх спеціалістів-техніків першого післявоєнного набору. Відбувся короткий радісний мітинг. Директор технікуму М.І. Озеран привітав колектив з початком першого навчального року. Виступили викладачі, співробітники, студенти. Почався навчальний рік, перший після 3-х років перерви.

Було створено 8 навчальних комісій. Навчання організовувалось у дві зміни. Гостро відчувалася потреба у підручниках, зошитах та інших навчальних приладдях. Замість зошитів студенти використовували старі книжки, пишучи між рядками. Електроенергія часто відключалась, і для того, щоб мати аварійне освітлення, технікум дав заявку заводу на 2 літри гасу, але завод зміг виділити лише 1 літр[5, 14 арк.].

Дуже швидко постало питання про опалення навчальних класів і кімнат гуртожитку, які розміщувалися на четвертому поверсі житлового будинку. Кременчуцький міський виконавчий комітет виділив технікуму ділянку в районі села Мала Кохнівка, на якій можна було корчувати пеньки на паливо. За наказом директора технікуму група студентів у кількості 50 чоловік на чолі із заступником директора з господарської частини Б.С. Савіним і викладачами поїхали на заготівлю дров[6, 15 арк.]. Дуже добре працювали студенти Стичинський, Пузир, Буряков. За 10 днів роботи було заготовлено 180 кубометрів дров. Складним було питання, як привести дрова до технікуму. І тут завод допоміг транспортом.

Незважаючи на тяжкі умови навчання (замерзало чорнило в чорнильницях, бо опалення «буржуйками» давало більше диму, ніж тепла, нестача зошитів, підручників, наочності, довідників, паперу для креслення), заняття не зупинялися.

Новий набір був дуже слабким через велику перерву в навчанні (з 1941 по 1944 роки) внаслідок окупації. В кінці навчального року на першому курсі залишилося – 139 чоловік, на другому курсі – 32 учня, а на третьому – 11. Основний відсів учнів відбувся з причини неуспішності, відсутності гуртожитку і матеріальної не забезпеченості. З метою скорочення відсіву були найняті квартири, організовані курси для відстаючих. Відсутність майстерень, лабораторій, кабінетів, залу для креслення і свого приміщення не могла не вплинути на підготовку учнів.

У першому півріччі стан дисципліни був задовільний, а до кінця навчального року – покращився. Якщо в першому півріччі були випадки групових пропусків лекцій, то у другому півріччі таких порушень не було. Мали місце випадки порушення внутрішнього розпорядку і найчастіше – не з’являлися на заняття або залишали їх. Запізнення і пропуски лекцій, особливо в морозні дні, залежали від дальності місця проживання учнів, поганого взуття та одягу.

Найбільш грубим порушенням трудової дисципліни була втеча з занять всієї групи. З цією групою були проведені збори, ініціаторів директор покарав.

З метою покращення продовольчого забезпечення учнів і викладачів у першу ж весну технікум створив невелике підсобне господарство. Не маючи потрібного інвентаря, все ж вдалося засіяти 8 гектарів кукурудзою, соняшниками, картоплею. Відстань від технікуму до городу – 1,5 км. Із трьох гектарів кукурудзи приблизно гектар пропав через неякісне насіння і частково від ховрахів. Інші культури дали добрий врожай, який використали для покращення харчування студентів і викладачів. Якість їжі була доброю. Та їдальня обслуговувала і РУ № 6, що часто порушувало графік харчування і розклад, тому потрібно було мати свою власну, яка б обслуговувала тільки технікум.

З метою забезпечення студентів одягом, взуттям, предметами гігієни організовувалася видача промтоварів: мануфактури – на студентів – 133 метри; трикотажу – на студентів – 191 талон; парусинового взуття – 25; мила – 10 кілограм.

З взуттям і теплим одягом були настільки великі проблеми, що деякі студенти приходили босоніж на заняття.

Оскільки місць у гуртожитку не вистачало, постільні речі (простирадла, наволочки) роздавали студентам, які проживали на квартирах.

Не менш складною проблемою було укомплектування штату викладачів.

Першим директором технікуму став М.І. Озеран. На жаль, він мав слабке здоров’я і за власним бажанням звільнився з посади директора, але залишився в технікумі викладачем верстатів. Наказом по Головному управлінню навчальних закладів Народного комісаріату середнього машинобудування від 10 січня 1945 р. директором призначено Т. Пахомова. 6 грудня 1944 р. заступником директора технікуму з виховної роботи був призначений Н.М. Грабський.

У цей час створюється партійна організація з шести викладачів та співробітників технікуму. Секретарем партійної організації обирається Н.М. Грабський. Під керівництвом комуністів у технікумі створюється комсомольська організація.

Практика в першому навчальному році проходила дуже складно. Майстерень, інструментів, майстрів не було, тому повноцінні заняття провести було неможливо. Навчально-виробничу практику з великими зусиллями організували в майстерні РУ № 6 за договором, використовуючи інструменти та інструкторів ремісничого училища. Через брак робочих місць і інструкторів технікум організував навчально-виробничу практику по групах і в різний час: одна половина студентів навчалася у червні, друга – у серпні.

Умови роботи на практиці в цілому склалися задовільні. Інструменти роботи частково використовувалися для РУ–6, частково придбані технікумом, а частину інструментів приносили з собою студенти.

Випуск спеціалістів у 1945 році не проводився. Результати першої екзаменаційної весняно-літньої сесії були такими: перший курс – 6 груп, 139 чоловік; не з’явилося на екзамен – 10 чоловік, 123 чоловіка встигають з навчанням – це 88%; другий курс – одна група, 32 чоловіка; два студенти на екзамен не прийшли, успішність – 78%; третій курс – одна група, 11 студентів; один на екзамен не з`явився, успішність – 72%.

Кількість студентів, які отримали оцінки – 4 і 5 – 19 чоловік на денному відділенні і 7 чоловік на вечірньому відділенні.

Тобто, загальна успішність склала близько 93%, а якість навчання (кількість студентів, які навчалися лише на 4–5) була значно нижчою: лише 14 %. Проте якщо порівняти кількість студентів, які склали першу весняно-літню сесію (182), до загальної кількості зарахованих на навчання (267), то показники будуть значно гірші: лише близько 70%, тобто 30% прийнятих до технікуму були відраховані з нього впродовж першого навчального року.

Новий 1945 – 1946 навчальний рік технікум зустрів у іншому приміщенні.

Крюківському вагонобудівному заводу були потрібні кваліфіковані кадри робітників, тому на порядку денному постало питання поновлення діяльності Крюківського ремісничого училища №6, приміщення якого вже рік експлуатував машинобудівний технікум. Наказом директора Крюківського вагонобудівного заводу 1945 року технікум звільнив приміщення РУ–6 і був переведений у праве крило клубу ім. Котлова, де під аудиторії обладнувалося 9 кімнат.

На початку 1945 – 1946 навчального року контингент учнів поповнився демобілізованими воїнами, серед яких були кандидати в члени КПРС Ф.М. Авраменко, І.М. Осика, Ф.А. Татаруля, М.І. Тертичний та інші. Зростала партійна організація за рахунок демобілізованих воїнів із Радянської Армії.

Наприкінці 1945 року і на початку 1946 року в колектив викладачів і співробітників технікуму влилося багато офіцерів і солдат Радянської Армії, демобілізованих у запас після закінчення Великої Вітчизняної війни. Серед них були добре відомі І.І. Человський, В.Г. Довбня, М.Г. Олексієнко, Я.Б. Фрейдін, Г.І. Лазурський, Н.В. Батирь, І.А. Федотов, Д.А. Шоменко. Вони стали центром формування педагогічного колективу в сорокові роки.

Навчальні заняття проходили в приміщенні клубу ім. Котлова у дві зміни, підручників було дуже мало (всього 3500 книг, що складало 15% необхідного бібліотечного фонду). Ще менше було приладів і моделей – наочних посібників (всього 10% необхідного), схеми і плакати виготовлялися самими учнями і викладачами, навчальних майстерень не було, кабінетів і лабораторій – теж.

Країна, що вставала з руїн, гостро потребувала спеціалістів. Тож, не зважаючи на матеріальну скруту, плани прийому до середніх спеціальних навчальних закладів зростали.

Контингент учнів на початку навчального року 1946 – 1947 складав 425 осіб. Технікум навчав 3 групи вагонобудівників-техніків, 3 групи техніків-технологів зварювального виробництва, 5 груп техніків-технологів з обробки металів різанням, 3 групи техніків-технологів штампувального виробництва і 2 групи вечірнього відділення. Загалом: 16 груп, у тому числі – 14 денного та 2 – вечірнього відділень[8, 59 арк.].

Довго знаходитися в клубі ім. Котлова технікум не міг, тому дирекція технікуму і партійна організація ставлять питання про необхідність мати свій навчальний корпус, свої майстерні, бо неможливо по-справжньому готувати кадри машинобудівників, не маючи власної матеріальної бази.

Міські партійні і радянські керівні органи виділили для відбудови під приміщення технікуму коробку зруйнованого педінституту в Кременчуці по вул. Гоголя 9, але НКСМ (Народний комісаріат середнього машинобудування) відхилив це рішення у зв’язку з браком коштів.

Тоді було прийнято інше рішення. 4/ХІІ 1945 року постановою Крюківського райвиконкому технікум отримав двоповерхову будівлю з підвалом по вул. Карла Лібнехта № 19 на старій Торговій площі, яка була збудована в 1904 році як торгівельне і складське приміщення (зараз І. Приходька, 33).

На місці цих руїн колективу технікуму потрібно було збудувати власний навчальний корпус, майстерні, господарські приміщення. Все це повинні були робити самі учні, співробітники, викладачі. Допомагав базовий вагонобудівний завод.

Відбудова приміщення відбувалася в два етапи: 1946 – 1948 і 1952 – 1954, впродовж яких не лише завершилася відбудова старого приміщення, але була здійснена добудова кількох нових кімнат.

Проект першої черги відбудовчих робіт складається проектним відділом управління капітального будівництва Крюківського вагонобудівного заводу (УКБ КВБЗ). Це ж управління виконувало відновлювальні роботи.

Дирекція, партійна організація і громадські організації технікуму (комсомольська і профспілкова) головну увагу зосередили на відбудові приміщення технікуму.

10 квітня 1946 року Міністерством транспортного машинобудування директором технікуму був призначений І.Л. Тарков.

Впродовж 1946 – 1947 року, завдяки наполегливій роботі колективу і особливо завзятій господарській діяльності заступника директора з господарської частини Я.Б. Фрейдина, було відбудовано частину приміщення, в якому обладнано 10 аудиторій. Опалення було пічним, тепловіддача низька, в класах взимку холодно. Однак це було власне приміщення, і це була велика перемога колективу технікуму[9, 85 арк.].

На цей час технікум вже мав 2 автомашини. Водієм став Б.С. Савін. На подвір’ї технікуму (на місці нинішнього навчально-виробничого корпусу) стояв двоповерховий цегляний сарай, який був пристосований під механічні і слюсарні майстерні. Завідував майстернями М.І. Озеран. Він багато зробив для створення парку металорізальних верстатів: домігся передачі технікуму великої кількості токарних та свердлувальних верстатів. І хоча серед них не було жодного сучасного, всі вони працювали на загальній трансмісії, проте початок формування парку верстатів було покладено.

Технікум не мав свого гуртожитку, 81 учень проживав у приватних квартирах, і тільки з 1948 року технікум отримав два одноповерхових будинки в районі Крюківського стадіону(зараз вулиця Ростовська). У великих кімнатах проживало 18–20 учнів, воду носили за 1 кілометр, але це був уже свій гуртожиток і це була також перемога колективу над труднощами відбудовчого періоду.

У червні 1948 року І.Л. Таркова з посади директора наказом Міністерства транспортного машинобудування було знято.

Директором призначено Заговозкіна В.І., його заступником з навчальної роботи – І.А. Федотова. В цей період тривали роботи по відновленню навчального корпусу. Міністерство середнього машинобудування зобов’язало базовий Крюківський вагонобудівний завод завершити відновлення навчального корпусу технікуму. Всі ці роки тривав трудовий семестр учнів, які виконували підсобні роботи на будівництві.

Література:
1. Евселевский Л.И., Пустовит П.Н. Кременчуг. Путеводитель. – Х.: Прапор, 1985. – С. 76.
2. Кременчуцький державний політехнічний інститут/ Під ред.. О.І. Осташка. – Кременчук: Кременчук, 1999. – 281 с.
3. Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Улицами старого Кременчуга. – Кременчуг: Кременчук, 2001. – С. 89 – 90, 208.
4. Осташко О.І., Юшко В.М., Крот В.О., Стегній П.А. Нарис історії Кременчука – Кременчук: Берізка, 1995. – С. 168.
5. Річний бухгалтерський звіт за 1944 рік. Архівний відділ Кременчуцької міської ради, ф. 69, оп. 1, спр. 1, 14 с.
6. Затверджений штатний розклад і кошторис витрат на 1944 рік, там само, спр. 2, 15 с.
7. Річний текстовий звіт про роботу технікуму за 1944 – 1945 навчальний рік, там само, спр. 3, 10 с.
8. Річний текстовий звіт про роботу технікуму за 1946 – 1947 навчальний рік, там само, спр. 23, 59 с.
9. Текстовий звіт про роботу технікуму за 1–й семестр 1948 – 1949 навчального року, там само, спр. 33, 85 с.
10. Техніко – економічне обгрунтування до генплану, 1930 р. Архів Кременчуцького краєзнавчого музею, спр. 1, арк. 3.
11. Федотов И. Воспоминания о Крюковском машиностроительном техникуме. Архів Кременчуцького краєзнавчого музею, спр. 58.
Коржанова Ю.В., Мишина А.С.

АВТОР: ЩИПЕЦЬ О.В

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon