НАРОДНИЙ АНСАМБЛЬ ПІСНІ І ТАНЦЮ «СЛАВУТИЧ» – ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ М. КРЕМЕНЧУК (70-ті р. ХХ ст. – 2013 р.)

Транснаціональні глобалізаційні процеси, що відбуваються в усьому світі, не оминають національну культуру України, зокрема аматорське мистецтво як специфічну форму художньої самодіяльності. Важлива роль у розв’язанні проблем розвитку та збереження духовного надбання належить, на нашу думку, саме аматорству, яке синтезує всі види і жанри народної творчості.

Аматорське мистецтво – історико-культурне явище, що є невід’ємним компонентом культурного життя суспільства. Аналіз феномену аматорського мистецтва свідчить, що це питання недостатньо досліджене у вітчизняних культурології, філософії, соціології, мистецтвознавстві, в історико-етнографічних працях. Аматорське мистецтво не вивчається як цілісне явище, бракує і концептуально зрілих підходів до пояснення багатьох важливих моментів його розвитку. Так, на думку Л. В. Дорогих: «Проблеми самодіяльного профанувались, часто розглядались на рівні буденної свідомості. Унаслідок цього до художнього аматорства як вияв самодіяльного у мистецтві закріпилося ставлення як до чогось малозначущого й загальновідомого, а оцінювалося тільки те, що було незаперечним внеском у скарбницю мистецтва» [1, с. 2].

Ураховуючи те, що наукові розвідки про аматорський рух в Україні залишаються нечисленними (окремі відомості можна знайти у наукових виданнях радянського часу тощо), дослідження в царині «художньої самодіяльності» й аматорства є надзвичайно актуальними [7, с. 300-301].

Мета статті – проаналізувати роль та місце аматорського колективу – народного ансамблю пісні і танцю «Славутич» – у національно-культурному просторі та духовному житті  Кременчука.

За умови входження України у європейський простір, її розвитку як невід’ємної складової світової культури одним із найважливіших у сьогоденні постає завдання збереження традиційної української культури та її самобутності. У Загальній декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття зазначається: «… Являючи собою джерело обмінів, новаторства і творчості, культурне різноманіття так само необхідне для людства, як біорізноманіття для живої природи. У цьому сенсі вона є загальним надбанням людства і повинна бути визнаною й закріпленою в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь». Тож один із викликів сучасності (хоча й не вперше за всю історію), що постає перед Україною, зокрема, перед її культурою – не маргіналізуватися, не розчинитися у «загальнокультурному» («загальнолюдському») просторі.

Відтак, у збереженні самобутності й неповторності української культури значна роль належить народному хоровому та музичному жанрам, хореографії у їх аматорському виконанні. Саме аматорське мистецтво стало суттєвим внеском в історію української культури, завжди відігравало значну роль у поширенні української мови, української пісні, танцю. Воно сприяло, поряд із іншими формами мистецтва, формуванню національної свідомості народу, утвердженню демократичних ідеалів. Аматорське мистецтво є автентичним, виходить з глибин самосвідомості, звернене до духовного світу людини, воно формує відчуття причетності до нації, до рідної культури, гордість за свій народ та його історію, урешті-решт, уможливлює буття людини як частини культурної єдності нації. Зразком такої непересічності в українській культурі є творча діяльність народного ансамблю пісні і танцю «Славутич» Палацу культури м. Кременчук (Полтавська обл.) – лауреата національних та міжнародних фольклорних фестивалів у Болгарії, Молдові, Угорщині, Іспанії, Польщі, Франції.

Ансамбль було створено 1975 року, коли ентузіасти своєї справи, фахівці з вищою освітою, що тільки-но закінчили навчання у Київському інституті культури Володимир Смоляков, Микола Литвинюк, Володимир Білошкурський, Зіта Смолякова, прибувши до міста, взялися за справу: шляхом об’єднання хорового, музичного і танцювального колективів створили єдиний ансамбль, попередньо давши йому назву «Кремень». Однак, як виявилося, така назва «не прижилася», адже це, як і вибір імені людини, надзвичайно складний і творчий процес: у назві має відображатися вся палітра сутнісних ознак колективу. Тож напередодні державної реєстрації колективу його новопризначений керівник В. Смоляков, на свій страх і ризик, вписав у реєстраційні документи нову назву – «Славутич». Саме із цією назвою ансамбль дебютував у прем’єрі концерту, що відбувся у листопаді 1975 року. Існує повір’я: «Як корабель назвеш, так він і попливе». Тож з часу свого першого концерту колектив здобув велику славу, став улюбленим колективом не тільки його учасників, а й усіх кременчужців, він став славою українського народного мистецтва на теренах колишнього СРСР, зрештою – у світі.

Славні сторінки історії ансамблю пісні і танцю «Славутич» писали його керівники та учасники. Уже 1975 року «Славутич» став лауреатом Всесоюзного фестивалю народної творчості, а 1977 року здобув почесне звання «народного». У складі «Славутича» — три творчі групи: хорова, танцювальна, оркестрова. Загальна чисельність його учасників коливається у межах 60-75 осіб. «славутяни», «Славутич» – так із любов’ю і пошаною називають цей унікальний оберіг української пісні, музики, танцю, оберіг української культури та духовності, яким від початку був народним і таким залишається сьогодні. Він є своєрідною візитівкою м. Кременчук, Полтавщини, а «славутяни» пронесли і несуть народну пісню на рівні своїх сердець крізь роки, йдучи з нею не лише у респектабельні зали палаців культури України, із облаштованих студій на екрани телевізорів та радіохвилі до сердець своїх шанувальників, а й у середовище сільських трудівників (колись колгоспників) на лани широких українських степів, до робітників у цехи на промислових підприємствах, до ліквідаторів аварії на ЧАЕС у м. Чорнобиль. На початку 1990-х та у 2004 р., коли пісня вийшла на майдани, ставши невід’ємною частиною духовної боротьби за українську незалежність, «славутяни», не зрадивши собі, понесли пісню на велелюдні політичні майдани, укотре стверджуючи: «Доки живе українська пісня, доти житиме Україна!»

Майже за сорок років свого існування колектив не змінив власне творче кредо – збереження і примноження народно-пісенної і танцювальної фольклорної традиції, дослідження та пропагування кращих її зразків, а також українських класичних та авторських творів. Значним доробком колективу є творчість його засновника, художнього керівника і головного диригента, неодноразового переможця обласних конкурсів композиторів Володимира Смолякова, балетмейстера-постановника, хореографа Василя Удовенка, яким, відповідно 1997 р. та 1987 р., було присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України. Майже 20 років поспіль хоровим колективом «Славутича» керує Леонід Сухий, також відзначений 2011 р. званням заслуженого працівника культури України. З 2011 р. змінився статус колективу – народний ансамбль пісні і танцю «Славутич» рішенням сесії міської ради було взято на баланс міського бюджету і він отримав статус муніципального з відповідним фінансуванням та оплатою праці його артистів. Це стало значним кроком у визнанні його місця у культурному просторі міста.

За час існування ансамблю понад півтори тисячі кременчужців піднімалися на сцену не тільки палаців культури Кременчука, а й багатьох інших міст України та світу: вісім поколінь танцівників, три покоління співаків і музикантів… 35 років із «Думою про землю», «Гуцулкою Ксенею», «Василечками»… У діючому репертуарі колективу понад 100 творів, серед яких українські народні пісні, пісні полтавського краю в обробці В. Смолякова, як от: «Ой, Наталко, ти полтавко», «Зійди та зійди, ясен місяченько», «Пусти, свате, в хату», «Спи, Тарасе, батьку рідний», «Стелись, стелись, барвіночок», «Ой, із-за гори», «Цвіте черемшина», «Ой, Марічко, чичері», «Полька з гоцом», «Козацькому роду нема переводу» (вокально-хореографічна композиція, пост. В. Удовенка, муз. обр. В. Смолякова), «Лісова пісня» (хореографічна поема, пост. В. Удовенка), «Гопак», «Молитву пролію» (Ф. Бортнянський), «Біль Чорнобиля» (пісня-реквієм, сл. О. Головка, муз. В. Смолякова) та багато, багато інших.

Ансамбль був, є і буде незмінним учасником усіх святкових загальноміських, обласних програм, брав участь у багатьох фестивалях всеукраїнського та світового рівнів, як-то: фестиваль у Болгарії (1977 р.); творча поїздка у складі «поїзду Дружби» в Угорщину; участь у Днях дружби і культури Полтавщини у Польщі (1980 р.); участь у фестивалі «Київська весна» (1981 р.); участь у Днях дружби і культури Полтавщини у Болгарії (1982 р., 1989 р.); представлення СРСР на Міжнародному фестивалі фольклору в Іспанії (1983 р.); участь у телефестивалі на каналі «УГ-1»; виступ у м. Чорнобиль перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС (1987 р.); участь у Всесвітньому фестивалі фольклору у м. Київ (1990 р.); участь у Всеукраїнському фестивалі «Хортиця», присвяченому 500-річчю запорозького козацтва (1991 р.); гастрольна поїздка по Львівській області, спільний концерт із заслуженим ансамблем пісні і танцю «Верховина» (1992 р.); участь у Республіканському святі «Співаємо на полі Марусі Чураївни» у м. Полтава (1992 р.); участь у Всеукраїнському фестивалі «Чумацький шлях» в АР Крим (1993-1994 рр.); участь у Міжнародному фестивалі «Поліське літо з фольклором» (Луцьк, Україна – Вроцлав, Польща, 1995 р.); участь у Міжнародному фестивалі фольклору у Франції (1998 р.); участь у Міжнародному фестивалі фольклору «Калинове літо на Дніпрі» (м. Комсомольськ, Україна, 2000 р.); участь у творчому звіті художніх колективів Полтавщини у Палаці культури «Україна» (м. Київ, 2000, 2001, 2003, 2005, 2009 рр.); участь у Міжнародному фестивалі фольклору «Ритм і кольори» у Франції (2001 р.). участь у гала-концерті переможців обласного конкурсу композиторів (м. Полтава, палац «Листопад», 2007 р.); участь у Всеукраїнському конкурсі хореографії ім. Павла Вирського (м. Харків, Національна опера, 2010 р.). Колектив неодноразово був учасником телепрограм («Сонячні кларнети», Таланти твої, Україно» тощо), багаторазовим учасником культурної програми на Сорочинському ярмарку [4, с. 299].

За майже 40 років і колективом, і його керівниками багато напрацьовано на ниві українського музичного мистецтва. Сьогодні небагато людей, з іменем та із діяльністю яких так органічно  асоціювалася б любов до музики, пісні, танцю, високий, професійний рівень їх виконання. Про них багато сказано на сторінках преси, у засобах масового інформування міста. Як писала місцева газета після участі колективу в І Міжнародному фольклорному фестивалі «Калинове літо на Дніпрі», що проходив у липні 2000 року в м. Комсомольськ (Полтавська обл.): «Коли кременчуцький ансамбль «Славутич» заспівав «Молитву пролію», все навкруги наче завмерло. Це було настільки велично, піднесено, що люди, незалежно від того, розуміли вони мову чи ні, не могли поворухнутися, зачаровані величчю і могутністю народного хорового мистецтва. Вже потім ті, хто чув, зі слізьми на очах казали, що це пісня з небес…». Ось який вплив на почуття людини має виконавське мистецтво і майстерність «Славутича». Коли ансамбль дає концерти, то зали великих палаців культури завжди переповнені, а по їх закінченні ще довго не вщухають овації і люди, немов прикуті, стоячи, аплодують, не відпускаючи артистів зі сцени.

Метою діяльності колективу завжди було і сьогодні залишається не тільки здійснення активної концертної діяльності, а й налагодження творчих зв’язків з аматорськими колективами інших міст України. Їхня пісня – їхня слава! І величальна, і жартівлива, і про козаченьків, що встали засвіт та вирушили у похід, і про чари кришталеві, які «пити чи не пити – все помреш»!. І у Франції, І в Болгарії, і вдома – на Батьківщині-Україні, пісні і танці роблять те, чого не можна досягти навіть найдосвідченішим дипломатам – вони сприяють порозумінню, толерантності між людьми різних культур, націй «на рівні душі та серця, навіть без знання мови», як зазначає керівник колективу.

На жаль, аматорське мистецтво здебільшого тримається на ентузіазмі його учасників. Воно чи не найбільше потерпає від браку фінансування, від загальної неуваги до себе з боку влади, суспільства загалом, від засилля масової культури – «ерзац-творчості», шоу-бізнесу. Та, попри те, що, особливо на початку ХХІ ст., у культурі України стали переважати так звані масового попиту поп-музика, шлягер, шансон, різного роду шоу (навіть у національному мистецтві) тощо, що, по суті, мають утилітарний характер, народний ансамбль пісні і танцю «Славутич» був і залишається осередком високого рівня духовності, оберегом української культури та народного мистецтва у м. Кременчук. Тільки через відновлення і збереження спадщини й здобутків у царині народного мистецтва, зокрема пісенної, музичної творчості, хореографічного жанру, можливе майбутнє України, її народу серед інших спільнот в умовах глобалізації, космополітизації. Вивчаючи і долучаючись до народного мистецтва, суспільство як таке зберігає своє визначення, свою цілісність, культурну самобутність, самоідентифікується, що не дозволить йому розчинитися у більш розвинутих (чи більш потужних «інформаційних») культурах.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.        Дорогих Л. В. Аматорське мистецтво як історико-культурне явище: Автореф. Дис.. … канд.. іст. наук. – К., 1998.

2.        Корецька Л. Ось де, люде, наша слава – слава України / Л. Корецька // Газета товариства «Кременчуцька «Просвіта»» ім.. Т. Г. Шевченка. – 1994. – № 7.

3.        «Славутичу» аплодувала Франція // Вісник Кременчука. – 2001. — № 37.

4.        Плаксій Т. М. Роль аматорського народного ансамблю пісні і танцю «Славутич» (м. Кременчук) у формуванні сучасного культурного простору //УІІІ Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва «Національно-культурний простір України ХХІ ст..: стан і перспективи» : Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 2-3 червня 2010 р. – К. : НАКККіМ, 2010. – 508 с.

5.        Прищепенко С. Духовність – не просто слово / С. Прищипенко // Інформаційний бюлетень. –2000. – № 11 (365).

6.        Просяник Т. «Славутич» полонив французів, переконав їх у тому, що козацькому роду немає переводу! / Т. Просятник // Інформаційний бюлетень. – 2001. – Ч.30 (436).

7.        Семенюк А. В. Аматорський фестивальний рух у національно-культурному просторі України // VІІІ Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва «Національно-культурний простір України ХХІ ст..: стан і перспективи»: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 2-3 червня 2010 р. – К. : НАКККіМ, 2010. – 508 с.

8.        «Славутич» означає славити пісню // Інформаційний бюлетень. – 2005. – № 41(651).

9.        Шангіна Т. «Славутич» — хранитель традицій //Вісник Кременчука. –2005.- № 49.

10.        Їхня пісня – їхня слава, слава України… // Інформаційний бюлетень. – 2010. – № 43 (886).