ПЕРЛИНИ ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА художника Віктора Мусіяки

ПЕРЛИНИ ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА художника Віктора Мусіяки

ПЕРЛИНИ ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА художника Віктора Мусіяки

ПЕРЛИНИ ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА художника Віктора Мусіяки Зустріч з мистецтвом – це зажди свято душі. Це щоразу подорож у загадковий, таємничий світ. Особливі емоції відчуваєш, коли потрапляєш у мистецький світ художника Віктора Мусіяки.

Шанувальники творчості майстра пам’ятають ті часи, коли в Кременчуці можна було відвідати виставки, на яких експонувалися роботи художника, і навіть завітати до його майстерні, щоб поспілкуватися зі своїм кумиром.
А починався життєвий і творчий шлях В.Мусіяки в Кременчуці. Народився він 21 лютого 1963 року, навчався в СШ № 22. Малюванням захопився в дитячі роки. З 11 років почав відвідувати місцеву художню школу. Після закінчення, у 1978 році, вступив до Харківського художнього училища.
Працював художником-декоратором в міському управлінні торгівлі, молодіжному центрі «Лідер», у Кременчуцькому художньому салоні. З 1985 по 1989 рр. працював викладачем у художній школі. Навчав юних пізнавати прекрасний світ мистецтва.
Навколо молодих талановитих викладачів школи згуртувалася творча молодь міста, яка намагалася розширити рамки офіційного мистецтва. Згодом визначився і комітет молодих художників міста, який очолив член молодіжного об’єднання Спілки художників СРСР Олег Ліпченко. Назвали об’єднання «Зелений острів». У 1988 році членом цієї організації став і Віктор Мусіяка.
«Острів’яни» почали активно експонувати свої оригінальні твори. В липні 1988 року відкрилася перша виставка членів «Зеленого острова» в Кременчуці. На вернісаж прийшли і досвідчені професійні художники, і шанувальники творчості молодих майстрів пензля.
Привертало увагу розмаїття жанрів, технік виконання, колорит робіт. У двох різних площинах постала перед відвідувачами творчість талановитого художника В.Мусіяки. З одного боку майстерно виписані маслом натюрморти: «Натюрморт з лимоном», «Червоне і біле» — з насиченим, глибоким кольором. З іншого — яскраві, сонячні роботи «Дівчинка з кульками», «Руда», «Схід сонця». В сім’ю місцевих художників влився міцний струмінь молодості і талантів.
Творчі роботи художників «Зеленого острова» продовжували експонувати в Полтаві, Києві, Москві.
В 1991 році відбулася перша персональна виставка Віктора Мусіяки в Німеччині, в галереї «Отель де Віль», що поблизу Бонна. Статті критиків були позитивними: «Його барви – сильні, чисті. Лейтмотив його малюнків – це ясне, яскраве світло». «Йому притаманні дуже яскраві, сяючі кольори». «Художник працює ретельно, його полотна відрізняються яскравістю і привабливістю кольору…»
Виставка тільки відкрилася, а твори автора відразу знайшли покупців.
Шанувальники творчості талановитого українського художника цікавилися: як працює цей винахідливий майстер пензля, вміло з’єднуючи в єдине ціле філософію, почуття, форму і колір?
І Віктор Іванович поділився своїм художнім кредо. «Малюю те, що бачу, що чую, що відчуваю. Щодня, щогодини, щохвилини я вбираю в себе оточуючий світ: небо, сонце, землю, колір, звук, форму. Вбираю кожною часткою свого тіла. Чекаю, коли предмети майбутнього малюнка захоплять мене, а коли відчуваю, що більше не можу втримати їх у собі – виливаю на полотно. Тоді я більше нічим не керую…»

За період з 1987 по 1995 рр. Віктор Мусіяка став учасником 16 виставок. Серед них місцеві і цілий ряд престижних зарубіжних виставок: у Німеччині – 4, США – 2, у Люксембурзі та Франції.
В 1995 році Віктор Іванович звернувся до Кременчуцької міської організації Спілки художників України з проханням прийняти його в члени Спілки.
Рекомендації для вступу дали відомі і шановані художники нашого міста: Юзефович Наталія Володимирівна, Яковлєв Володимир Михайлович, Шингур Віктор Іванович. Н.Юзефович вважала, що роботи Віктора Мусіяки – це чудові перлини справжнього високого мистецтва, а В.Шингур назвав його художником з гострим аналітичним поглядом на життя, творцем витончених робіт.
Кременчуцька міська організація одноголосно прийняла Віктора Мусіяку в члени Спілки художників України.
В 1997 році Віктор Іванович Мусіяка переїхав до Франції. Спочатку жив у недорогому готелі туристського типу. Прогулювався по історичному центру старого Парижу. Знайшов статую Свободи. Вона виявилася зовсім невеликого розміру. Гігантська американська, яка стала символом Америки – це подарунок Штатам від Франції. Взагалі, Париж – це не лише Монмартр, Мулен-Руж, Ейфелева башта та Нотр Дам де Парі (Собор Паризької Богоматері), оспіваний письменником Віктором Гюго. Париж – це набагато складніше, як і вся Франція. Але, як сказав лауреат Нобелівської премії по літературі, американський письменник Ернест Хемінгуей: «Париж – це свято, котре завжди з тобою…».
У 1998 році Віктор Мусіяка був атестований на конкурсі «Займайтесь живописом на Єлісейских полях» і там же був прийнятий у члени паризької асоціації художників «Крітіком фігурасьон».
Ось як про це говориться у своєрідному свідоцтві: «Я, нижеподписавшийся, Доминик Бож, организатор мероприятия «Занимайтесь живописью на Елисейских полях», настоящим удостоверяю, что господин Виктор Мусияка 8 июня 1998 года участвовал в конкурсе живописи, который состоялся на Елисейских полях…».
Інколи Віктор Мусіяка пише вірші, в 2001 році видав книгу поезій «Весна у Люксембурзі». В образотворчому мистецтві його девіз — «Не сотвори собі кумира». Але в поезії кумир у нього є – поет «Срібного віку» Велимир Хлєбніков:

«Когда умирают кони — дышат,
Когда умирают травы — сохнут,
Когда умирают солнца — они гаснут,
Когда умирают люди — поют песни».
1912

«Двинемся вместе к огненным песням,
Все за свободу — вперед!
Если погибнем — воскреснем!
Каждый потом оживет.
Двинемся в путь очарованный,
Гулким внимая шагам.
Если же боги закованы,
Волю дадим и богам…».
1918

Швидко плине час. Талановитий художник плідно працював. Його майстерня донедавна знаходилась у паризькому кварталі Менільмонтан. Там є театр, екзотичні крамнички, художні майстерні. Це один із недорогих паризьких кварталів, в якому живуть іммігранти та небагаті люди. Із вікна майстерні видно високу церкву романського стилю «Богоматір на хресті», майданчик з ліхтарями та лавки. Тут люблять прогулюватися парижани. До майстерні Віктор йде пішки. Працює відповідально, плідно, натхненно. Його роботами цікавляться. Вони експонуються в різних містах: Ліоні, Тулузі, Люксембурзі. Постійно експонують його картини 2 паризькі галереї: Art-club Galerie ferre і Maiso Philippe. Він підписує їх «Viktor Musi». Французам це дуже подобається. Так він і значиться в каталогах. Таке рішення художника – не випадкове. Це ще один важливий екзамен у мистецтві. Він вирішив спробувати себе ще раз! Це новий етап в його житті.
В 2003-2004 рр. Віктор Мусі створює серію картин на тему «Танець» на основі зроблених в Академії танцю ескізів. Ця серія вперше експонувалася в 2004 році в галереї Арт-Клубу в Парижі.
В 2001 році талановитий майстер експонував свою першу ретроспективну виставку «Двадцять 5» (творчість з 1986-2011 рр.) в замку Віанден великого Герцогства Люксембург.
З кожним роком зростає кількість виставок месьє Мусі, парижанина і кременчужанина. Їх давно уже більше 150, їх побачили глядачі в країнах Європи і США. Нові роботи, нова естетична насолода, враження і почуття…
Особливо цікавиться творчістю художника французька еліта: знамениті письменники, видатні спортсмени, композитори, співаки, кінорежисери, кіноактори.
Нашому земляку вдалося підкорити столицю світової культури (так називають Париж). Саме тут знайшлося місце для світлої зірки мистецтва українця, кременчужанина, нашого славного земляка, талановитого художника Віктора Івановича Мусіяки.
Мені пощастило познайомитися з Лідією Семенівною Мусіякою, матір’ю Віктора Івановича.
Був теплий сонячний день. Природа, прикрашена барвами осені, радувала своєю неповторною красою. Цвіли квіти, повітря наповнював аромат стиглого винограду.
Ми довго спілкувалися з Лідією Семенівною. З любов’ю і теплом у голосі розповідала вона про дитячі роки сина, про його захоплення малюванням, про роки навчання в училищі, про перші творчі успіхи, про приїзд німецьких колег, яких вона щедро пригощала українськими стравами…
Вона постійно думає про сина і про його життя в далекому Парижі. Її серце зігрівають теплі спогади про його турботу і допомогу. Скучає, сумує і чекає в гості. Приїзд Віктора додому – це найбільше щастя для люблячої матері.
Колектив Кременчуцького краєзнавчого музею попросив Лідію Семенівну передати щирі вітання і теплі побажання нашому славному земляку, Віктору Івановичу, яким пишається Кременчук, Україна і шанувальники його мистецтва.
З днем народження, Маестро!

Людмила Іванівна Король,
ст. науковий співробітник
краєзнавчого музею

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon