ПРО ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ — глава 10

ПРО ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ - глава 10

ПРО ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ — глава 10

Повернення

Вранці мене знову будить голосне півняче кукурікання.
Боженьку мій, що це? Не розплющуючи очей, гукаю: «Ану киш звідси, вража птиця! Докричишся, що потрапиш у казан!..».
Схопившись, розумію, що я не у Чуркіних, я в своїй квартирі, але ж півень продовжує горлати…
Нарешті приходжу до тями і все стає на свої місця. Молоденька співробітниця вчора закачала мені на будильник у телефоні жартівливий рингтон з півнячим кукуріканням – це він і галасує.
Все, що було, мені просто наснилося.
Нема ніякого тролейбусного маршруту з Молодіжного до Крюкова.
Поїздка через міст – як і раніше, жорстке випробування нервів, а часом і справжній краш-тест для транспорту.
Унікальна будівля інтендантства, одне з чудес Крюкова і всього Кременчука, вже практично загинула; який вона мала вигляд, – через пару літ можна буде побачити лише на кількох фотографіях та, завдяки Сергію Бояренцеву, на картині нашого земляка Є.Крендовського, і цим ніхто, крім декількох краєзнавців, не переймається.
Ніхто не реставрував дивовижний будинок Чуркіна; він досі стоїть пусткою і продовжує поступово руйнуватися від холоду та сирості – на його стінах вже з’явився підступний грибок Aspergillus.
Пам’ятників козакові Кременю та Саві Гонивітеру в місті нема. Хіба що мовчки іржавіє на Піщаній горі водонапірна башта, поглянувши на яку можна позбавитися стресу (ну, це якщо сидиш біля вікна в маршрутці, а не стоїш у позі курчати-табака).
Нема в Кременчуці й туристичного проекту «Капсула часу «Дім Чуркіна». Не-ма.
Нічого, нічого не було. Просто чудернацький сон після важкого, напруженого робочого дня під завивання болгарок, серед пилу і грюкання ремонтного розгардіяшу, який триває в музеї ось вже котрий рік… І рушник я не вишила. І день сьогодні зовсім не вихідний.
Я почуваюся, мов скривджена дитина: сумно і хочеться плакати.

А потім згадую, що є інша ідея – відкрити у будинку Чуркіна художній музей. А що, як дійсно вдасться? Це ж буде чудово! А раптом і справді знайдуться інвестори? Є про що мріяти і є над чим працювати!
Ну закінчиться ж колись ремонт, і в Кременчуці заново відродиться, мов Фенікс із попелу, моя доля, моя любов, моя, а точніше, наша спільна мрія – краєзнавчий музей!
І, зрештою, цей мій сон – мрія про «Капсулу часу» – колись може здійснитися у якомусь іншому будинку, скажімо, у готелі «Вікторія» чи у будинку Рабиновича, хоча, звичайно, і статус, і розміри, і особливості розташування будинку Чуркіна для цього були б найзручніші…
Так що – вперед! Робочий день починається! Недарма ж у музеї тихо і ритмічно цокають годинники: прийде і наш час, і все буде добре!

Автор: А.Гайшинська

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon