Садовому закладу К.І. Бера в Кременчуці – 150 років

Садовому закладу К.І. Бера в Кременчуці – 150 років

Садовому закладу К.І. Бера в Кременчуці – 150 років виповнюється в 2009 році з дня заснування садового закладу Бера в Кременчуці. Свого часу це було успішне і відоме не лише в Полтавській губернії, але і по всій Російській імперії господарство, яке займалося вирощуванням і поставками якісного посадкового матеріалу: саджанців декоративних і плодових дерев та кущів, квіткового насіння, цибулинних, оранжерейних культур (пальми, олеандри, фікуси) та ін.

Купець Карл Іванович Бер – німець за походженням, за усним переданням був вихідцем із Чехії. У 80–х роках 19 ст. він став власником садового господарства, яке було засноване у 1859 році іншим німцем – колоністом К.Є. Раммом[1,2]. Але таємний зв’язок між ними залишався досить довго. В пам’ятних книжках і адрес – календарях Полтавської губернії за 1900,1901,1903,1906,1910 роки вказується адреса садового закладу Бера, абонентський номер телефону, і ці ж дані подаються на ім’я Рамма[3–7].

Головна контора, оранжереї, склади в Кременчуці розташовувалась по вул. Херсонській (нині К.Маркса, 29/42) у приватному будинку[8]. Садиба Бера займала цілий квартал, між вулицями Херсонською (сучасна вул. К.Маркса) і вул. Городовою (сучасна вул.29 вересня), вулицями Троїцькою (сучасна вул. Красіна) і Веселою (сучасна вул. 1905 року).

По вул. Херсонській, на так званій червоній лінії, були розташовані фасадними частинами два будинки, між якими знаходився вхід до садиби через гарні ажурні ковані хвіртки та ворота. На воротях вгорі посередині красувалась вивіска «К.И.Бер». Біля будинку тротуар був вимощений гранітними плитами, ліхтар освітлював вулицю, на якій росли дерева, здіймаючи свої крони вище дахів[8]. Садиба К.І.Бера мала абонентський номер користувача телефоном – № 24. На будинку Бера була встановлена поштова скринька, до речі, одна з двох наявних на вулиці. К.І.Бер мав також доходний будинок по вул. Троїцькій[4,9]. Зрозуміло, що родина Бера була заможною. Саме останнє ставилось їй «у провину» у радянських публікаціях. Поміщик Бер згадується як єдиний власник автомобіля у с. Піщане, а його син – велосипеда[10].

За спогадами кременчужанки Олександри Кузьмівни Березової (Дзюби), яка знала родину Бера перед першою світовою війною, господарі проживали у будинку, який знаходився ближче до вул. Веселої. Карл Іванович зовні був середнього зросту, міцної статури, носив роздвоєну борідку. Одягався у англійський костюм – трійку чорного кольору. Тримався з гідністю. Його дружина Емілія Едуардівна була невеликого зросту сива бабусечка. Подружжя мало трьох дітей – двох доньок та сина. Доньки були вже заміжні й проживали окремо. Син Павло Карлович Бер мав дружину Вільгельміну Григорівну і володів помістям на хуторі Павлівка.

В оселі по вул. Херсонській панував ідеальний порядок. Сад прикрашали 12 статуй лицарів (один з них зараз знаходиться в експозиції краєзнавчого музею), фонтан. Були облаштовані оранжереї. На центральній алеї росли туї, троянди. Запам’яталась хвойна рослина араукарія, привезена із Франції. Ворота садиби прикрашали цинерарії у горщиках. У другому будинку, що ближче до вул. Троїцької, знаходилась контора і жила обслуга. Всі працівники мали гарну зарплатню, а ті, хто займався доставкою замовлень з живих квітів(корзини для урочистостей, весільні бутоньєрки, букети, вінки), отримували ще й чайові. У Карла Івановича працювали і спеціалісти, запрошені з Австрії – найулюбленіший садівник Стратонович Андрій Іванович, садівник Желєзнов Антон і квітникар Меєр. На господарчій частині двору розміщувались сторожка, сараї з насіннєвим матеріалом, на дахах яких зберігали сіно для коней. Пан Бер мав великий виїзд. Коней одягали в особливі попони з китицями. В залежності від нагоди попони були блакитні, зелені, білі. Останні використовували для весільних виїздів. Кучером служив Іван Дзюба, який у теплу пору року одягався в оранжеву сорочку.

Садиба Бера розташовувалась неподалік від Будинку лютеранського товариства, кірхи при ньому та саду «Царство цветов», які знаходились за рогом по вул. Веселій,23. Як згадувала Олександра Кузьмівна Березова, ворота до саду з казковими квітниками прикрашала гарна вивіска, де на коричневому оксамиті золотистими буквами красувалась назва. Родини Бера і пастора фон Фліднера, який окормляв лютеранську общину, мали досить тісні стосунки. Пастор Євген фон Фліднер зі своєю сім’єю знімав п’ятикімнатну квартиру у будинку Бера по вул. Троїцькій[11]. Певно, садом «Царство цветов», який належав лютеранській общині, опікувався Карл Іванович. До речі, він тривалий час, до своєї кончини, завідував касою при лютеранській общині[3–7].

1 грудня 1914 року місцева газета «Придніпровський голос» сповіщала про відкриття квітковим магазином «Царство цветов» квіткового магазину «Царица цветов» на розі вулиць Єкатерининської та Пушкінської у будинку Краснова. Серед послуг – замовлення на виготовлення із живих квітів букетів, бутоньєрок, жарфіньєрок та ін. У 1913 –1914 роках у Кременчуці існував ще один квітковий магазин «Флора», який пропонував живі квіти, а також бутоньєрки і букети. З середини листопада до 1 грудня здійснювались 30 % знижки. Троянди можна було придбати за 20–35 копійок за штуку, гвоздики американські по 15 коп., нарциси і ромашки – по 3 коп. Ціна бутоньєрки – 20 коп., бутоньєрки з трояндою – від 35 коп., букета – від 1 рубля[12,13]. Враховуючи те, що К.І.Бер був монополістом цієї царини в Кременчуці, можна припустити, кому належали ці магазини.

Доньки К.І.Бера були одружені з синами власника шкіряного заводу, теж німця, Оренштейна Бернарда Михайловича – Германом і Леопольдом, які успадкували від батька підприємство у 1908 році[14]. Cин – Павло Карлович Бер – став власником фірми після смерті Карла Івановича, співчуття з приводу якої висловлювали міська влада, різні організації через місцеву газету 5 березня 1916 року[15,16].

До цього часу збереглася від садиби К.І.Бера одноповерхова цегляна будівля другої половини 19 ст. по вул. К.Маркса, 29/42, яка зараз належить КП «Благоустрій Кременчука». Це саме той будинок, де розміщувалась головна контора садового закладу К.І.Бера. Частину цього будинку до недавнього часу орендувало міське рекламне бюро, ганок якого було зроблено у фасадній частині. Територію садиби зараз займають транспортний цех КП «Благоустрій Кременчука» і новозбудовані ангари автомийки, які примикають до трьох напівземляних теплиць, що також збереглися від господарства Бера. До недавнього часу по вул. Красіна ріс старий каштан, який ще пам’ятав старих господарів, але чомусь не цінують у нашому місті таких свідків: зрубали, хоча стан у нього був добрий.

Будинок, що належав Беру – одна з тих малочислених споруд другої половини 19 ст. у Кременчуці, яка пережила революцію, руйнівні війни і дивом вціліла до нашого часу. На розі вул. К.Маркса і вул.1905 року збереглася частина фасадної стіни від другої будівлі Бера, де колись проживали господарі. В роки Великої Вітчизняної війни цей будинок був зруйнований, а стіну, яка вціліла, використали у якості глухої огорожі. В кладці стіни прослідковується цегла з клеймами. На превеликий жаль, будинок і теплиці Бера незабаром знищать. На цьому місці планується нова забудова. Але повернемось у минуле.

Ставши власником садового розсадника поблизу Кременчука (нині фірма «Декор – агро», с. Піщане), новий грошовитий господар споруджує в помісті теплиці, ґрунтові та пакувальні сараї, різні господарчі будівлі, водонапірну башту, двоповерховий житловий будинок – контору. Робочий інструмент завозився з Німеччини. До цього часу вціліли теплиця і дворівневий глибокий підвал, в якому зберігали посадковий матеріал: саджанці, цибулинні, бульбові та ін., спускаючи їх через особливу шахту лебідкою. За теплицями знаходився невеликий ставок, воду якого використовували для поливу (у 70-і роки ХХ ст. його значно розширили). Двоповерховий будинок Бера після Великої Вітчизняної війни перебудували на одноповерховий. Він ще зберігався до 2009 року, але коли вирішили перекрити дах, впала стеля, і його зовсім розібрали. Ще вціліла водонапірна башта. Від старих насаджень зростають пара лип, кипарисовик нутканський, золотий дощ. На жаль, викорчували розкішний кущ ялівця козацького, який мав висоту 2 м і діаметр до 5 метрів. В розсадниках працювало багато робітників із с. Піщаного. Серед них Пропийсвіт Юхим Андрійович, Григоренко Григорій, Книш Григорій Якович, Янов Пилип Трохимович. Останнього К.Бер запросив на посаду садівника із м. Золотоноші. Як сімейна реліквія зберігається у сім’ї Янових книжка «Альманах русского садовода», що належала дідові. До речі, книга у шкіряній палітурці, іменна, на корінці витиснені ініціали й прізвище «Ф.Т. Янов». Такі іменні книги К.Бер замовив у друкарні для всіх своїх садівників. До цього часу з теплом згадують ім’я К. Бера, як чуйної, благородної людини, нащадки тих, хто працював у його садовому господарстві. Книш Григорій розповідав випадок, коли одного разу Карл Іванович послав свого працівника, давши певну суму грошей, за квитками на залізничний вокзал. Його пограбували. Господар, не дорікаючи, навіть відшкодував працівникові викрадені його особисті три рублі. Як розповідав своїм дітям Григорій Григоренко, у робітника на прізвище Крупа була багатодітна, бідна родина. Валилася хата. К.Бер допоміг йому лісоматеріалами і дав гроші на будівництво нової. Дійсно добрі вчинки віддячуються ще на землі, тому садове господарство К.І.Бера процвітало[1].

Розсадники садового господарства К.І.Бера знаходились за містом на дев’ятій версті Великої Золотоніської дороги, у відкритій степовій місцевості, на хуторі Павлівка. На 1896 рік їх площа була 30 десятин, на 1901 – близько 40 десятин, на 1913– понад 50 десятин, на 1916 – зросла до 60 десятин[17–21]. За 20 – річний період площа розсадників збільшилась вдвічі.

Продукція господарства Бера користувалась попитом не тільки на місцевому рівні, а й відправлялась на замовлення в інші губернії та області – Харківську, Київську, Курську, Єкатерининську, Бессарабську, Воронезьку, Акмолінську, Приморську та ін. З часу свого заснування заклад мав схвальні відгуки про якісність посадкового матеріалу, акуратність і добросовісність виконання замовлень. Все насіння підлягало випробуванню на схожість в оранжереях закладу до того, як надходило в продаж. Добра слава підтверджувалась щорічним зростанням кількості замовлень і численними листами з подяками за якісну продукцію.

Так, із відгуку за 19.01.1910р. читаємо: «…много лет выписываю из Вашего заведения огородные семена – за все годы приношу Вам искреннюю благодарность…», за 2 березня 1916 р.: «Из книги Вашей конторы видно, что я состою Вашим заказчиком давно и настоящий заказ, хотя не большой, но служит подтверждением того, что я очень доволен деревьями и страшно благодарен г. К.И. Беру и всем его сотрудникам»[8,20].

Для клієнтів щорічно випускались декілька видів каталогів, які надсилались бажаючим безкоштовно, причому, постійним замовникам – негайно після випуску. На 1901,1911 рік їх видавалось три види. «Ілюстрований каталог фруктових і декоративних дерев і кущів, суниць і полуниць, багаторічних, оранжерейних, тепличних і кімнатних рослин, троянд та ін.» виходив у кінці липня. В такий же термін випускався «Ілюстрований прейскурант голландських квіткових цибулинних, які висаджувались восени: гіацинти, тюльпани, тацети, нарциси, жонкільї, крокуси, царські корони, анемони, ранункули, лілеї та ін.» В кінці грудня видавався «Ілюстрований головний каталог різного насіння, жоржин, шпажників та інших цибулин і коренів, які висаджуються навесні, спаржі, садових інструментів і книг та ін.»[18,8]. У Головному каталозі №132 за 1911 рік окрім чорно-білих малюнків також використані на обкладинці та у розділі «Новости и нововведения» фотографії. До речі, в усіх каталогах вказана дата заснування закладу – 1859 рік. Каталоги друкувались у місцевій типографії І.Дохмана.

Вражає багатство асортименту вирощуваної продукції. Наприклад, із фруктових саджанців лише однієї яблуні –100 сортів, груші – 53, сливи – 47, вишні – 25. Серед квіткових цибулинних, наприклад, гіацинтів 60 сортів простих і махрових форм, 8 кольорів. Декоративних дерев і кущів пропонувалось близько 60 порід, серед яких клен представлений 22 видами і формами (форми куляста, плакуча, зі сріблясто – пістрявим листям, золотистим, кучерявим, жовтоокаймленим). Серед овочевих культур пропонувалось насіння цибулі ріпчастої – 18 сортів, моркви – 11, ріпи – 8, салату – 28, капусти білокачанної – 27, капусти листкової – 6, капусти червонокачанної – 5, капусти савойської – 5, капусти брюссельської – 5, капусти цвітної – 11, томатів – 20 сортів, дині – 55 сортів, гарбуза – 14, квасолі – 21 сорт, шпинату – 6. Серед пропонованого асортименту насіння лікарських рослин – 44 види[8, 20, 21].

Садовий заклад Бера брав участь у сільськогосподарських виставках і мав нагороди від солідних, найстаріших у Росії товариств – Московського сільськогосподарського, Санкт-Петербурзького садівничого. Так, на 1911 рік значились такі нагороди: медаль від Імператорського московського товариства основ господарства, медаль «За труди по садівництву» від Імператорського російського товариства садівництва (С–Петербург), медаль від Міністерства державного майна[8].

Карл Іванович Бер – відома і шанована людина у Кременчуці, перебував понад 15 років гласним міської думи. За відгуками сучасників відзначався виваженістю, коректністю, чесністю у ставленні до муніципальних справ, де старався принести якомога більшу користь[3–7,22].

К.І.Бер був членом Полтавського товариства сільського господарства, заснованого 1865 року, яке мало декілька повітових відділів, в тому числі Кременчуцький (травень, 1895). Полтавське товариство сільського господарства організовувало виставки. Карл Іванович неодноразово перебував у ролі експерта в складі комісій на різних сільськогосподарських виставках[17,23].

З 1 по 20 вересня 1896 року у Кременчуці проходила губернська сільськогосподарська виставка, яку ініціював Кременчуцький Відділ Полтавського товариства сільського господарства, який очолював П. М.Малама. Питання проведення у Кременчуці губернської сільськогосподарської виставки постало серед сільських хазяїв одночасно із затвердженням Кременчуцького Відділу сільськогосподарського товариства, а остаточно рішення було затверджене на засіданні Відділу 19 листопада 1895 року. Був обраний розпорядницький виставковий комітет на чолі з головою – предводителем дворянства Кременчуцького повіту Василем Олександровичем Остроградським. До виставкового комітету ввійшли, окрім голови і ради Відділу, ще такі особи: голова Кременчуцької повітової земської управи М.Н.Колачевський і члени управи, Кременчуцький міський голова А.Я. Ізюмов, член управи І.П.Герасимов, член Полтавського товариства сільського господарства К.І.Бер, секретар Кременчуцького Відділу Л.І.Чорноусов. Кременчуцький відділ, отримавши дозвіл на проведення виставки від Міністерства землеробства і заручившись підтримкою Полтавського товариства сільського господарства, Полтавського губернського, Кременчуцького повітового земств, розпочав активну підготовку. Об’яви, правила, програми про виставку почали друкуватись з січня місяця.

Місцем проведення виставки було обрано територію Міського саду, який привели в належний стан на кошти міської управи: вирубали старі дерева, проклали нові доріжки, вирівняли майданчики, побудували павільйони та ін. При влаштуванні виставки Комітет всіляко користувався порадами і вказівками Полтавського товариства сільського господарства, яке відрядило до Кременчука директора дослідного поля В.М.Дьякова, секретаря товариства П.Ф.Тушкана, губернських спеціалістів – садовода Д.П. Шалабанова, завідуючого пересувною олійницею Міністерства землеробства В.С.Рибакова. Були надані компетентні консультації агрономом Полтавської губернії П.М.Дубровським. Прийом на виставку експонатів відбувався з 15 серпня по 3 вересня. Після урочистого відкриття виставки 1 вересня президентом Полтавського Товариства сільського господарства Д.Квіткою – з молебнем, музикою, квітами – численні відвідувачі мали змогу ознайомитись з експозицією п’ятьох відділів: сільськогосподарського, переробної промисловості, наукового і земського, кустарного, сільськогосподарських машин та знарядь. До першого відділу увійшли: рільництво, лісівництво, садівництво та городництво, тваринництво, молочне господарство та птахівництво, бджільництво, шовківництво, рибальство. Другий відділ представляв переробну промисловість: мука, крупа, крохмаль, спиртогорілчані вироби, штучні мінеральні та шипучі води, рослинна олія, цукор, кава, тютюн, цигарковий папір, різновиди мила, свічки, шкіряні вироби, міндобрива, екіпажі та ін. Третій науковий відділ складався із двох павільйонів, до яких увійшли експонати Полтавського і Кременчуцького земств. Четвертий кустарний відділ був представлений виробами гончарними, роговими, полотняними, вовняними, хутряними та ін. П’ятий відділ знайомив відвідувачів з новинками сільгосптехніки та знарядь праці. Для експонентів та відвідувачів були передбачені охорона, пожежна безпека, інформаційні служби, дешева їдальня. Розпорядницький комітет надав право безкоштовного відвідування виставки учнівській молоді, а також земським службовцям. На виставці протягом 20 днів побувало понад 15420 відвідувачів. Після підведення підсумків найкращі експоненти отримали нагороди від різних відомих товариств і установ, серед яких Імператорське товариство сільського господарства Південної Росії, Імператорське Російське товариство садівництва, Московське товариство сільського господарства, Міністерство землеробства і держмайна та ін. Про виставку писали в «Полтавских губернских ведомостях», «Хуторянине», «Южном крае», «Киевлянине» та ін. Звичайно, що господарство К.І.Бера не могло не брати участь у Полтавській сільськогосподарській виставці 1896 року, яка проходила в Кременчуці. Група лісівництво, садівництво і городництво сільськогосподарського відділу була представлена 42 експонентами, понад 800 зразками, серед яких і заклад К.Бера. Він репрезентував оранжерейні та декоративні рослини, а також різноманітні зразки розсадника, який займав площу до 30 десятин і знаходився за Кременчуком. Пан Бер влаштував розкішний павільйон з небаченими різноманітними тропічними рослинами кімнатної культури. Експертна комісія у складі голови П.Г.Васькова, членів – губернського садівника Д.П.Шалабанова, лісничого Д.І.Крутова, А.Д.Байдака, садівника Г.А.Клуга 7 вересня оглянула експонати. За представлені оранжерейні та декоративні рослини, а також за зразки розсадника К.І.Бер був удостоєний золотої медалі від Полтавського Товариства сільського господарства. У звіті по виставці писали: «Садовое заведение, бывшее К.Е.Рамм, существует с 1859 года и в настоящее время доведено до высокой степени своего развития. Заведение может отпускать целыми тысячами всевозможные деревья и кустарниковые растения; оно имеет в своем распоряжении, кроме того, сельскохозяйственные семена: разные экономические, кормовых трав и лекарственных растений».

Цікаво, що серед експонентів значиться також Василь Васильович Устимович – засновник і власник відомого дендропарку в с. Устимівці. За колекцію із дендрологічного саду і широке зібрання кактусів, які мали наукове значення, В.В.Устимович був нагороджений срібною медаллю[17].

Василь Васильович – також відома особа в Кременчуці. Він був тривалий час гласним Кременчуцького повітового земства, Кременчуцької міської думи, почесним мировим суддею, попечителем Устимівського земського училища, санітарним попечителем Пирогівської та Глобинської волостей, товаришем (заступником) голови Кременчуцького відділення Імператорського російського технічного товариства, членом Ради Кременчуцького сільськогосподарського товариства[24,25,26]. Окрім захоплення акліматизацією рослин, Василь Васильович активно і творчо запроваджував у господарстві технічні новації. У Кременчуцькому відділі Полтавського товариства сільського господарства неодноразово виступав з цікавими доповідями про різні новинки в галузі сільського господарства, випробувані на власному досвіді[27].

Садовий заклад Бера рекламувався у столичних і губернських виданнях. Так, у відомій книзі головного садівника і викладача садівництва Московського сільськогосподарського інституту Р.І.Шредера «Русский огород, питомник и плодовый сад» ціла сторінка присвячена саме йому. Цікаво, що заклад Бера стоїть на другому місці після фірми «Э.Иммер и сын в Москве» – постачальників насіння городніх, квіткових, деревних і польових культур до двору Його Імператорської Величності, які були нагороджені двома державними гербами і понад ста золотими і срібними медалями за участь у різних виставках та конкурсах. Серед власників садових закладів значаться прізвища «Ф.Е.Рамм» у Ростові-на-Дону, «В.К.Рамм» у Києві – однофамільців чи родичів К.Є.Рамма – засновника першого розсадника поблизу Кременчука[18].

Також у виданні В.Мюллера, М.Гесдерфера «Садовые многолетники» на першій сторінці розділу об’яв надана детальна інформація про садове господарство Бера в Кременчуці. На третій сторінці розміщена реклама садового закладу Христіана Васильовича Шоха у Ризі і, що примітно, власником значиться В.Ю.Бер. Пропонований асортимент просто аналогічний кременчуцькому садовому закладу. І знову знайоме прізвище на сторінці 12: «Торговый дом Ф.и Б. Рамм в Ростове-на-Дону – поставщики двора его Императорского Величества»[19].

У друкованому органі Полтавського товариства сільського господарства журналі «Хуторянин», № 8 за 1908, рік надавалась детальна інформація по садівництву К.І.Бера в Кременчуці з переліком найкращих сортів яблунь штамбових трьохрічних екземплярів.

У виданнях «Бібліотеки журналу «Хуторянин»» також подавалась реклама садового закладу Бера у Кременчуці[28].

Після жовтневого перевороту 1917 року садовий заклад К.І. Бера в Кременчуці був націоналізований. Доля власників невідома. Скоріш за все, вони виїхали.

Садове господарство К.І.Бера в Кременчуці було єдиним закладом подібного напрямку, яке мало добрі професійні традиції, досвід, заслужений авторитет, внесло великий вклад у розвиток економіки Кременчука і репрезентувало місто не лише по всій величезній Російській імперії, але і за кордоном.

Література
1. Архів Кркм. – Спр. №350.
2. Архів Кркм. – Спр. №354.
3. Г.Кременчуг // Адрес–календарь и Справочная книжка Полтавской губернии на 1900 год. Сост. Д.А.Иваненко. – Полтава, 1900. – С.11,45,4.
4. Г.Кременчуг // Адрес–календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1901 год. Сост. Д.А.Иваненко. – Полтава,1901. – С.10,14,65.
5. Г. Кременчуг // Адрес–календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1903 год. – Полтава, 1903. – С.31,3,7.
6. Г. Кременчуг//Справочная книжка по Полтавской губернии на 1906 год.– Полтава,1906.–С.23,3,7.
7. Памятная книжка Полтавской губернии на 1910 год. – Полтава,1910. –С.239,218.

8. Фонди Кркм. – П. – Інв.№.5559. Главный каталог разных семян, георгин, шпажников, некоторых цветочных луковиц и корней, спаржи, клубники, роз, садових инструментов, книг и проч., продающихся в садовом заведении К.И.Бер в Кременчуге. – Кременчуг: Тип. И.А.Дохмана, 1911.– №132. – 116с.
9. Памятная книжка Полтавской губернии на 1913 год. – Полтава: Издание Полтавского Губернского Статистического Комитета,1913.
10. Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. За ред. Буланого І.Т.– Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР,1967.–С.506.
11. Архів Кркм. – Спр. №358.
12. «Приднепровский голос». – 1913. – 16.11.– №460.
13. «Приднепровский голос». – 1914. – 15.11.– №459.
14. Архів Кркм. – Спр. №98. – Арк. 1
15. «Приднепровский голос». – 1916. – 5.03.
16. «Приднепровский голос». – 1916. – 8.03.
17. Кременчугская губернская сельско – хозяйственная и кустарная выставка 1896 года. Отчет распорядительного комитета выставки.– Кременчуг: Издание Кременчугского отдела Полтавского общества сельского хозяйства, 1898. – С.51.
18. Шредер Р.И. Русский огород, питомник и плодовый сад. – С.–Петербург, 1901. – С.814.
19. В.Мюллер, М.Гесдерфер «Объявления // Садове многолетники».– С.–Петербург:Издание А.Ф.Девриена,1913. – С.1.
20. К.И. Бер в Кременчуге. Садоводство и питомники. – Кременчуг, 1916.
21. К.И.Бер в Кременчуге. Каталог цветочных луковиц, осень 1916.– №148. – 24с.
22. «Приднепровский голос». – 1913. – № 456.– С.2.
23. «Хуторянин». – Полтава,1905.– №1.– С.9.
24. Кременчуг // Справочная книжка по Полтавской губернии на 1906 год.–Полтава, 1906. – С.4,5,19,27,29.
25.Журнал 43 очередного собрания 1907,с докладами и приложениями.–Кременчуг, 1908. – С.21,26,29.
26. Кременчуг // Памятная книжка Полтавской губернии на 1908 год.–Полтава, 1908. – С.3.4,20.
27. «Хуторянин». – Полтава, 1900. – № 2. – С.17–19.
28. Фонди Кркм. – П.– інв.№ 5926.
29. «Библиотека «Хуторянина». – Полтава: редакция журнала «Хуторянин», 1912.– С.4.

Автор: МУЗИЧЕНКО Н.В. науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon