Столетие Покровской церкви в Камянных Потоках

Історичні пам’ятки України є загальнолюдськими здобутками європейської цивілізації і можуть стати сьогодні джерелом духовного оновлення українського суспільства. Але на жаль, сучасне покоління через розвиток суспільних благ цивілізації: телебачення, глобальна мережа Інтернет, усе менше звертає увагу на свою історію та релігійне життя.

Велика кількість релігійних обєктів України була зруйнована після приходу до влади більшовиків. Впевнена в перемозі соціалістичного суспільства, в якому немає місця релігії, протягом 1917-1918 років радянська влада фактично розпочала «війну з релігією».

 

VІІІ з’їзд РКП(б), що відбувся у березні 1919 року, започаткував планомірний наступ на релігію та церкву. До програми партії з’їзд включив тезу про необхідність боротьби з релігією, яка на практиці тлумачилася як основа для перегляду та ревізії зафіксованої у конституції свободи совісті. Незабаром при ЦК більшовицької партії було утворено антирелігійну комісію, яка планувала й організовувала боротьбу з релігією та віруючими на всій території країни. Аналогічні комісії утворювались і на місцях. До складу комісії, як правило, входили люди, які не розумілися у специфіці релігії.

Покровська церква в Камяних Потоках – один з небагатьох типових храмів Кременчуцького району, яким вдалося пережити страшні часи руйнування святинь Церкви Христової. Храм присвячено Покрову Пресвятої Богородиці. Свято Покрови особливо шанувалось українським козацтвом, а також українськими селянами, оскільки село було козацьким.

Свято-Покровська церква в Кам’яних Потоках відомаз 1692 р. Тодівона була дерев’яною, а згодом згоріла під час грози [1, с. 14]. З тих часів церква декілька разів перебудовувалась і була врешті-решт розібрана тільки на початку ХХ століття.Будівництво цегляного храму Покрова Пресвятої Богородиці було завершено 1913 року. У ті часи храм був найбільшим у районі [2, с. 183]

Будівництво церкви розпочалося в 1910 році у  так званому «новому руському» стилі.Храм у плані – хрестово-купольний, з одним куполом, над притвором дзвіниця. Фундамент складається з обтесаних кам’яних блоків, які брали з місцевих розробок, стіни викладенііз червоної цегли [4, с. 52]. Храм не був розписаний. Не встигли, тому що розпочалась Перша світова війна.

Достовірно можна сказати, що храм у недільні дні був заповнений парафіянами. Мешканці селища вирізнялись благочестям і щирою вірою. Вони не просто зазвичай відвідували храми Божі. Батьки, які не були на відправі з приводу, наприклад хвороби, розпитували дітей, що читали з Апостола, з Євангелії, яку Херувимську співали і т.д. Тобто, українські селяни були свідомі та щирі у своїй вірі. Тому, мабуть, і парафія була діючою до середини 30-х років.

Проблеми з владою розпочалися після того, як російські більшовики під керівництвом Леніна підкорили собі Україну та розпочали боротьбу з релігійним життям населення. 1922 року Ленін наказав зібрати релігійні цінності із церков і синагог. Духовні цінності конфісковували під прикриттям голоду. Але ці цінності в дійсності потрібні були Леніну для укріплення влади більшовиків.

Про хід конфіскації цінностей регулярно повідомляли московські більшовицькі газети «Известия» та «Правда». У цих газетах часто друкувались події з Кременчука, та яких повідомлялося про те, що місцеве духовенство чинило опір і перешкоджало вилученню цінностей.

Так, наприклад, в одній зі звісток було повідомлено, що коли священнослужителів запросили на одне із засідань комісії щодо вилучення цінностей, вони повідомили, що нічого проти не мають і готові допомогти голодуючим, але вони цього зробити не можуть, бо треба запитати дозволу у владики на передачу цінностей. Але більшовиків така відповідь не влаштувала. І вони, замість того щоб скликати збори парафіян церков для вирішення питання, звернулися до робітників Кременчука, нацьковуючи їх на святі храми.

Так, наприклад, збори робітників електростанції прийняли рішення: «Ми даємо суворий наказ своїм представникам у міській адміністрації, щоб терміново було втілено в життя рішення ВЦІК про вилучення церковних цінностей». Подібні резолюції були прийняті робітниками тютюнової фабрики, металургійного заводу та іншими підприємствами. Після чого розпочалося примусове вилучення духовних цінностей із церков.

У газеті «Правда» від 8 травня 1922 року повідомлялося, що до Полтавського губернського фінансового відділу було передано близько 54 пудів срібла та інших цінностей. У наступних виданнях більшовицької «Правди» надрукували: «Із Кременчука повідомляють, що протягом трьох днів із місцевих церков вилучено більше 25 пудів різних цінностей». У ті ж дні була пограбована і церква в Кам’яних Потоках.

У результаті розрухи, спричиненої громадянською війною, грабуванням української землі окупантами, неврожаю, Україна вступила в тяжкий 1922 рік. Міжнародні благодійні організації надавали того року велику допомогу потерпаючому народу.

Воєнною силою, репресіями, голодомором, лицемірною ідеологією більшовики укріпили свою владу в Україні, а потім оголосили війну різним релігіям. Так, за «проханням трудящих», органами радянської влади були закриті православні церкви.

Покровську церкву в Кам’яних Потоках закрили в 1935 році, тому що «великим правителем» Йосипом Сталіним була оголошена безбожна п’ятирічка. За наказом місцевих органів соціалістичної влади було демонтовано купол і зруйновано дзвіницю.

1937-1938 роки пронеслися «чорним буревієм» по Україні. Серед численних жертв сталінського комуно-більшовицького режиму нараховується велика кількість священнослужителів. Більшість із тих, хто потрапив до комуно-більшовицьких катівень були представниками колишнього духовенства. Велика кількість служителів релігійних культів була репресована до 1937 року, а ті, хто залишилися на волі, працювали в різних галузях народного господарства, або ж були безробітними. Однак і це не врятувало їх від «караючого меча» сталінських катів. Майже всі вони опинилися в стінах карального органу комуно-більшовицької партії. Єдиним приводом для їх арешту була їх приналежність до церковних служителів. Більшовицькі карателі піддали знущанням і знищенню сотні людей тільки за причетність до релігії.

Священика села Кам’яні Потоки Кременчуцького району Килиянчук Степана Васильовича було заарештовано 24 жовтня 1937 року. 1 грудня 1937 року його розстріляли [5, с. 92-108].

Церковне життя відродилось за часів німецько-фашистської окупації. Під час Великої Вітчизняної війни, коли окупанти зайняли наше місто, на прохання місцевих жителів, було дозволено у 1942 році в Покровській церкві правити службу. Храм, спустошений, позбавлений купола та дзвіниці, знову був наповнений парафіянами. За недовгий час люди позносили те, що уціліло: ікони, книги, ризи, посудини.

З того часу до 1957 року в церкві молилися віруючі. У 1957 році радянська влада знову «повісила замок» на церковні двері.

З кінця 50-х років у Радянському Союзі розгортається ще одна антирелігійна компанія, спрямована на закриття більшості діючих церков.

Після закриття храму 1961 року все майно церкви було конфісковано, частина перебувала в музеї атеїзму, що знаходився в храмі, алезгодом зникла,збереглося лише напрестольне Євангеліє XVIII ст.. У 1975 році в цьому приміщенні був організований сільський клуб. Оскільки старий глиняний клуб розвалився, у приміщенні церкви демонстрували радянські фільми [6, с. 73-74].

23 жовтня 1983 року в приміщенні церкви було відкрито Кам’янопотокський громадський музей наукового атеїзму. Першим директором музею був призначений учитель історії Верган Іван Павлович.

Настали часи Горбачовської перебудови. Комуністична партія втрачала свою владу. У суспільстві все більше і більше завойовувала позиції демократія. І в 1989 році віруючі села утворили церковну громаду, а на зборах селян прийняли рішення про відкриття в церкві служби Божої. На початку 1990 року, рішенням сільської громади був закритий музей атеїзму, а будівлю було передано релігійному осередку [5, с. 57].

Незважаючи на перешкоди, відмови, зволікання з боку місцевої влади громада Покровської церкви була зареєстрована органами державної влади 25 грудня 1992 року як община Української православної церкви Московського патріархату під номером 462. Після державної реєстраціїСвято-Покровській церкві було передано приміщення храму. Громаду складали парафіяни 40-50-х років, стійкі, працьовиті люди. Вони відразу розпочали  реставрацію храму. Збирали кошти, невтомно працювали над зовнішнім і внутрішнім виглядом церкви. Відразу з’явився свій хор. І з призначенням першого настоятеля — священика Івана Коростиля молитовно-євхаристичне життя парафії налагодилось. За перший рік був зроблений ремонт, споруджено іконостас та кліроси, задзвонили нові дзвони, придбані в Москві.

Після Вознесіння Господнього, 1992 року, настоятелем церкви було призначено священникаСергія Панчука.За останні роки храм кардинально змінився. Було створено різьблений іконостас, різьблені кіоти, сінь та кліроси. У 1994 році був відбудований купол, а в 1995 році – дзвіниця. У 1998 році розпочалося будівництво церковного будинку, який разом із храмом створив гармонійний ансамбль [3, с. 145-148]. У 2011-2012 рр. було відреставровано зовнішній фасад церкви, замінено старі дерев’яні двері та вікна, проведено роботи з декоративного оформлення подвір’я.

Звісно, що перелічені вище відновлені та будівельні роботи були б неможливі без допомоги благодійників. У різні роки різні підприємства та особи допомагали парафії.

При храмі діє недільна школа для дітей і дорослих, де парафіяни можуть підвищувати свій духовний рівень, є ясельна група для малечі. Також священики парафії опікуються дітьми, які відбувають покарання у Кременчуцькій виховній колонії, надають їм моральну підтримку та проводять виховну роботу.

11 жовтня 2013 року Свято-Покровська церква у селі Камяні Потоки відзначила своє 100-річчя. 

Прихожани завжди із щирою радістю та гостинністю зустрічають гостей.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.        Бучневич П. Кременчуг и посад Крюков / П. Бучневич. – Полтава : Изд-во Полтавского губ. стат. комитета, 1891. – С. 28.

2.        Города России в 1910 году. – СПб. : ЦСК, 1914. – С. 444.

3.        Лушакова А. Н. Улицами старого Кременчуга / А. Н. Лушакова, Л. И. Евселевский. – Кременчуг : Кременчук, 2001. – С. 213.

4.        Справочная клировая книга по Полтавской епархии на 1912 год. – Полтава, 1912. – С. 228.

5.        Твердохліб М. Ф. Село Кам’яні Потоки на «Чорній Дошці». 1932-1933 Голод. Книга меморіал / М. Ф. Твердохліб. – Кременчук, 1998. – С. 208.

6.        Шемет П. Г. Держава і Церква на Полтавщині за радянської доби / П. Г. Шемет, П. Т. Тронько. – Полтава, 2002. – С. 252.