СТОРІНКИ ІЗ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЗАСЛУЖЕНОГО МАЙСТРА НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ УРСР НАГНИБІДИ ВАЛЕНТИНА КУЗЬМИЧА

СТОРІНКИ ІЗ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЗАСЛУЖЕНОГО МАЙСТРА НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ УРСР НАГНИБІДИ ВАЛЕНТИНА КУЗЬМИЧА

Серед основних напрямів наукових досліджень Кременчуцького краєзнавчого музею є народне мистецтво, якому належить одне з провідних місць в українській культурі: художня вишивка, ткацтво, кераміка, народний живопис і різьба по дереву. Кременчужани пишаються тим, що саме в нашому місті жили та працювали Заслужені майстри народної творчості України: Нагнибіда В. К., Переверзіна М. В., Зацеркляний М. Г. та інші.

Полтавська народна художня різьба по дереву – чудове надбання багатьох поколінь талановитих майстрів та одне з найцікавіших досягнень в українському народному мистецтві. Коріння її сягають у глибину століть. Витвори різьбярського мистецтва вражають нас гармонією пропорцій, красою орнаменту, доцільністю кожної речі, різноманітністю різьбярської техніки.

Талановитий різьбяр, Заслужений майстер народної творчості України Валентин Кузьмич Нагнибіда залишив неповторний творчий слід у розвитку  художньої різьби в м. Кременчук. Різець Валентина Кузьмича успадкував кращі традиції полтавських умільців, увібрав багатство та технічну різноманітність народної декоративної різьби. Майстер глибоко розумів і відчував матеріал, властивості та можливості дерева.

У 2014 році виповнюється 85 років від дня народження В. К. Нагнибіди – талановитого майстра, якому хотілося не просто жити, а й творити.

Готуючи цей матеріал, автор спілкувалася з художниками, зустрічалася з Тетяною Антонівною Зацеркляною, яка передала музею каталоги, газетні статті, фотографії. Прихильна доля подарувала можливість зустрітися з Марією Василівною Переверзіною, ученицею Нагнибіди, яка мешкає в США. Від неї музей отримав понад 20 експонатів: грамот, дипломів, медалей. Вдалося також зустрітися з дочкою Валентина Кузьмича Нагнибіди Валентиною, яка живе в Російській Федерації. Нарешті ми змогли уточнити дату народження майстра, а також, уже зовсім несподівано, отримали в подарунок декілька робіт та єдиний портрет В. К. Нагнибіди, виконаний місцевим художником Ф. Й. Ткаченком (1974 р., олія, фанера, 60*70 см).

Народився Валентин Кузьмич Нагнибіда в с. Солониця Козельщинського району Полтавської області 27 лютого 1929 року Зростав у великій бідній сім’ї. Був мовчазним, задумливим і допитливим хлопчиком. Любив музику. Навчався Валентин у школі села Солониці. Багато читав, захоплювався малюванням, мріяв про освіту художника.

Нагнибіді виповнилось 12 років, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Це був довгий відрізок життя, коли йому вперше не хотілося слухати музику, читати й малювати.

У нелегкий повоєнний час допомагав відбудовувати село, а коли приходив додому, брав до рук книжку. Вчився сам за ті роки, що забрала війна. Невдовзі пішов до армії. Служив у лавах Військово-Морського флоту. Під час служби в армії отримав середню освіту у вечірній школі.

Повернувшись із армії, часто бував у відділеннях рідного колгоспу. Слухав місцевих музик, пробував грати на різних музичних інструментах, писав вірші, малював. Про той час Валентин Кузьмич згадував так: «Мені хотілося не тільки жити, а й творити. Мене цікавило, як люди пишуть книжки, малюють картини, складають музику…» [1].

Але трапилось так, що став він різьбярем. Шлях у світ декоративно-ужиткового мистецтва був поступовим. Воно все більше і більше захоплювало його думки та почуття.

У 1954 році В. К. Нагнибіда переїхав жити до Кременчука, працював на підприємствах міста, оформлював стінгазети, писав гасла.

З кожним роком він ставав усе вимогливішим до себе. Перш ніж сідати й заримовувати, набагато більше роздумував. Поменшало віршованих рядків. Потім вмовкли інструменти, на котрих грав рідше. І от якось стара поличка вдома привернула увагу своєю простотою й водночас вишуканістю, щось зачепило душу,  сколихнуло уяву та й уже не відпускало.

Музика, поезія, живопис відійшли на другий план. Пензлі змінив на різці. Нарешті Нагнибіда знайшов свій матеріал — дерево. Воно завжди було поруч, до кінця життя.

Почалася напружена творча праця. Разом з молодим робітником Миколою Зацеркляним, який згодом став його учнем, у вільний від роботи час їздили до інших сіл, оглядаючи там старі сани, що мали різьблені спинки, розпитували про полиці, лави. На виробах орнаменти компонувалися з окремих розеток. Вони стали змальовувати ті маленькі дива: одна, друга, десята… І всі різні! Пробував створювати такі розетки й сам Валентин [1].

Свої перші роботи Валентин Кузьмич експонував на обласній виставці, присвяченій 100-річчю від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка 1961 року. За барельєфи «Т. Г. Шевченко» та «М. Горький» отримав Почесну грамоту Полтавського управління культури [1].

На цій виставці познайомився з Василем Степановичем Гарбузом і його роботами. Вони припали до душі молодому майстру.

Василь Степанович Гарбуз – відомий Полтавський різьбяр, який став на чолі тих майстрів, котрі працювали в техніці тригранно-виїмчастої різьби. Зустріч з талановитим майстром була творчим відкриттям для Нагнибіди. Вони часто зустрічалися, спілкувалися. Валентин Кузьмич уважав себе у творчості послідовником Василя Степановича Гарбуза і пишався цим.

У 1967 році Нагнибіда брав участь у республіканській і всесоюзній виставках, присвячених 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції.

У 60-ї роки ХХ ст., після урядової постанови про розвиток народних художніх промислів, на Полтавщині стає помітнішою робота щодо організації осередків різьби в тих місцях, де для цього склалися найбільш сприятливі умови. У Кременчуці при державному підприємстві «Лісгоспзаг» (лісні господарчі заготівлі) у 1969 році організували сувенірний цех. Нагнибіда переходить працювати народним умільцем у цех різьби по дереву.

Почалися творчі наполегливі пошуки. Майстер розумів: для того, щоб створити сувенір, треба добре знати народну творчість і на її основі творити щось нове, оригінальне. Кременчуцький сувенірний цех прийняв для серійного виробництва близько 40 затверджених до випуску зразків, виконаних В. К. Нагнибідою. Це декоративні палиці, набори дошок, декоративні тарілі, скриньки, ковші для борошна, сільнички тощо. Їх відправляли до Польщі, Чехословаччини, Фінляндії, Франції.

Багато виготовив він оригінальних сувенірів для учасників боїв у містах-героях Волгограді, Керчі, Бресті, а також унікальних виробів, які вручалися офіційним делегаціям, що приїздили з братніх країн на Полтавщину [1].

Паралельно з роботою над створенням нових зразків побутових і декоративних виробів для серійного виготовлення В. К. Нагнибіда натхненно реалізує нові задуми в роботах унікального та виставкового характеру. За своє творче життя він брав участь у понад 20 різних виставках, і це окрилювало майстра. Був нагороджений грамотами, дипломами, грошовими преміями.

У 1972 році, до 50-ліття утворення Союзу РСР,  Валентин Кузьмич експонував свою першу і, на жаль, єдину персональну виставку, на якій було близько 100 робіт [2].  Серед них портрети Тараса Шевченка, Максима Горького, Григорія Сковороди,  декоративна таріль «Хліб наш насущний», блюдо «Весільне», панно «Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий!», велика кількість скриньок, поличок, баклаг, предметів біжутерії, декоративних і побутових ложок.

Валентин Кузьмич не обмежувався лише власною творчістю, а й вів активну організаторську роботу із залучення до різьби здібної молоді. Більше 10 юнаків і дівчат під його керівництвом опанували мистецтво художнього різьблення. У цех прийшли Зацеркляний Микола, Бутенко Марія, Онищенко Ніна, Переверзіна Марія. Учні відчували турботу та допомогу майстра. Для них проводили семінари, екскурсії. Швидко зростала майстерність учнів. Разом з постійним наставником декілька робіт виконала Марія Переверзіна. Серед них: рибальський набір, великий ложкарник, деякі спарені шкатулки.

1976 року за великі заслуги в галузі розвитку народного мистецтва В. К. Нагнибіді присвоєне почесне звання Заслуженого майстра народної творчості України.

Сувенірний цех успішно працював, продовжував давати продукцію, оновлював асортимент, виконував експортні поставки. Кращі твори майстрів сувенірного цеху, в тому числі і роботи Валентина Кузьмича Нагнибіди, були придбані музеями Києва, Москви, Канева, Запоріжжя [1].

У краєзнавчому музеї Кременчука теж є невелика колекція робіт відомого майстра. Їх близько 20. Серед них посуд: миска для юшки, ложки, ковші, сільничка «Близнята»; побутові речі: скринька, мисник, палиця, пенал, декоративні тарілі «400 років Кременчуку», «30 років Перемоги», кухоль, рибальський набір і дитячі іграшки [3]. Вироби виконані з верби, липи, в’яза. Вони прикрашені геометричними розетками і свідчать про високу майстерність автора та новаторські пошуки у творчості.

У 1978 році Нагнибіда брав участь у Київській, а 1979 року в Московській виставці творів майстрів народних художніх промислів, де твори митця дістали загальне схвалення і визнання [2].

З 1979 року провідний майстер сувенірного цеху Валентин Кузьмич Нагнибіда зосередився на індивідуальній роботі, ставши членом Спілки художників СРСР [2].

Продовжував працювати майстер у робочій кімнаті в своєму власному будинку по провулку Арсенальному, 25. У ній були верстати, полиці з різьбленням. Привертав увагу стілець. Він був виготовлений за давнім зразком, мав спинку, що легко знімалася, на ній кілька орнаментальних розеток. На окремій полиці робочої майстерні Валентина Кузьмича були розкладені вироби, до яких майстер ставився з особливою любовю. Вони адресовані дітям. Тут лялька, що обертається навколо осі, орнаментовані кубики, візки, півники.

У майстерні Валентин Кузьмич продовжував працювати зі своїми учнями, художниками. Його творчий потенціал був невичерпний. Він мріяв про нову персональну виставку. Але тяжка хвороба не дала можливості втілити в життя всі творчі задуми. Митець попросив Миколу Григоровича Зацеркляного завершити незакінчені роботи.

Він заповів поховати  себе на кладовищі в с. Мала Кохнівка. Адже там знаходився сувенірний цех, ініціатором створення якого він був. Там він досяг вершин у творчості, став відомим не лише в Україні, а й далеко за її межами. У Малій Кохнівці жили його учні, працівники цеху, якому Валентин Кузьмич віддав 10 років творчої праці і в яких він бачив своє продовження. Нагнибіді хотілося, щоб до його могили хоч інколи підходили…

Своїм коротким творчим життям він підтвердив відомий вислів про те, що мистецтво вічне, а життя коротке. 30 травня 1985 року Нагнибіда Валентин Кузьмич пішов за обрій вічності.

Але роботи талановитого майстра продовжують експонуватися в музеях України. У новій експозиції Кременчуцького краєзнавчого музею шанувальники декоративно-ужиткового мистецтва теж зможуть ознайомитися з роботами Заслуженого майстра народної творчості України Нагнибіди Валентина Кузьмича. 

 

ЛІТЕРАТУРА

1.        Кочережко Н. Сонячні барви / Н. Кочережко. – Київ : вид-во «Веселка», 1978. – С. 41-52.

2.        Фурман В. С. Полтавські самоцвіти / В. С. Фурман. – Харків: вид-во «Прапор», 1982 – С. 33-39.

3.        Архів Кременчуцького краєзнавчого музею. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4666.

4.        Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4655.

5.        Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4648.

6.        Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4665.

7.        Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4660.

8.        Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4667.

9.        Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4658.

10.    Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 2783.

11.    Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 2786.

12.    Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4662.

13.    Там само. – Ф. ІСП.Р. – Інв. № 4657.

АВТОР: КОРОЛЬ ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Share on Google+
Google+
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon