Сторінки промислової історії Кременчука

Історія нафтового транспорту в Україні починалася буденно і по-робочому. Нафта СРСР, починаючи з 60-х років, все більше тисне на кордони, зростає розвідка і видобування в Західному Сибіру. На території України також відкрито значні запаси нафти. В зв’язку з цим у 1962р. територією України пущено першу чергу нафтопроводу «Дружба». А через чотири роки, в 1966-му, вступив у дію Кременчуцький НПЗ, на той час найпотужніший завод України. Необхідно було швидко і дешево завантажити його потужності нафтою.

24 січня 1966 року Міністерство газової промисловості СРСР своїм наказом № 113, підписаним міністром А. Кортуновим, організувало Кременчуцьке нафтопровідне управління, яке очолив М.В. Шиш. Спочатку воно ввійшло до складу Главгазпереробки, а вже через два місяці, 22 березня, КНПУ було підпорядковане Управлінню магістральними нафтопроводами «Дружба».
КНПУ було створене як госпрозрахункове підприємство. Основними завданнями управління, відповідно до Статуту, були: приймання нафти від постачальників у районах
українського нафтодобування, забезпечення транспортування і здавання її у відповідності з плановими завданнями, а також функції замовника з будівництва нафтопроводів від Гнідинцівського, Глинсько-Розбишівського і Качанівського нафтових родовищ до Кременчуцького нафтопереробного заводу.
Звичайно, перші кілометри трубопроводу будувалися і перші тонни нафти добувалися великою державою. Але організовувалася експлуатація нафтопроводів тут, у Кременчуці. Поряд з іншими, одним з найважливіших питань в Управлінні було питання кадрів. Комплектування кадрів почалося з квітня 1966 року прийомом одразу 88 чоловік робітників, службовців та інженерно-технічних працівників. З різних причин 10 з них змінили місце роботи, і на перше січня 1967 року в Управлінні працювало 72 чоловіки. З них робітників -44, службовців — 7 та інженерно-технічних працівників — 21 чоловік. З усіх працівників третину становили жінки. Про якісний склад працівників говорять найкраще цифри. В Управлінні в перший рік його існування нараховувалось 8 інженерів з вищою освітою, 11 техніків, а також 7 чоловік так званих практиків, що займали посади ІТП.
Підприємством з перших днів була налагоджена підготовка і перепідготовка кадрів. Були створені всі умови для того, щоб працівники мали змогу отримати потрібну їм освіту. Двоє співробітників у перший рік роботи вступили до інститутів і двоє — до технікумів без відриву від виробництва. Разом з тим на самому підприємстві було підготовлено 25 робітників шляхом індивідуального та бригадного навчання, а також на курсах. Проводилася також робота зі здобуття робітниками і службовцями іншої професії, підвищення кваліфікації, технічному навчанню і т.д. За період першого року від організації Управління було висунуто з числа робітників 5 чоловік на керівну роботу. Відзначимо, що перший рік роботи заклав основи традиціям колективу у відношенні до кадрів. Робота в напрямку підвищення інтелектуального і професійного рівня робітників стане з часом визначати розвиток підприємства і його місце в Україні.
У 1966 році для транспортування нафти з українських родовищ до Кременчуцького НПЗ був побудований перший нафтопровід довжиною 283 кілометри, який складався з трьох дільниць. Траса А — підвідний нафтопровід Гнідинці — Глинське довжиною 63 кілометри з труб діаметром 377 міліметрів. Проектна потужність його становила 4,3 млн. тонн нафти на рік. Траса Б — підводний нафтопровід Качанівка — Глинське, протяжністю 70 кілометрів з труб такого ж діаметру і проектною потужністю 2,9 млн. тонн нафти на рік. Траса В -магістральний нафтопровід Глинсько-Розбишівська нафтоперекачувальна станція -Кременчуцький НПЗ, протяжністю 150 кілометрів з труб діаметром 529 міліметрів. Проектна потужність цього нафтопроводу становила вже 8,4 млн. тонн нафти на рік, і в тому числі 1,2 млн. тонн від Глинсько-Розбишівського родовища.
Будівництво нафтопроводу здійснювалося трестом «Укрсхідгазбуд». На початку будівництва, в 1964 році, роль замовника з будівництва нафтопроводу до Кременчуцького НПЗ була покладена на Лубенське районне управління газопроводів. Але у зв’язку з тим, що останнє було технічно не в змозі здійснювати контроль над будівництвом нафтопроводу, бо саме в цей час вело будівництво не менш важливого об’єкта газопроводу Шебелинка -Полтава — Київ, функції замовника з серпня 1966 року були передані новоствореному Кременчуцькому НПУ. Звичайно, це викликало певні труднощі при побудові, зокрема, дуже гостро стояла проблема забезпеченості технікою на будівництві лінійної частини та Глинсько-Розбишівської НПС. Але всі проблеми вдалося перебороти.
30 червня 1966 року Державна комісія прийняла лінійну частину трубопроводів трас А, Б і В до експлуатації від генпідрядника — тресту «Укрсхідгазбуд» і колишнього замовника — Лубенського райуправління. 19 липня було закінчено заповнення нафтою трубопроводів трас А та В. 1 серпня 1966 року почалося планове здавання нафти нафтопереробному заводу в Кременчуці. Власне, з цього часу починається основна робота нафтопровідників КНПУ. Цим днем розпочалося перекачування нафти управлінням, яке триває і до сьогодні.
З тих пір Кременчук цілком реально претендує називатися нафтовою столицею України. Наше місто знаходиться майже в географічному центрі держави, до того ж на перетині всіх можливих транспортних шляхів, окрім морських. Крім зручного географічного становища, Кременчук має потужний економічний потенціал. Більше сорока промислових підприємств розташовані в місті. Найбільші з них відомі були в усьому колишньому Радянському Союзі та і в світі. Серед таких підприємств КрАЗ, Крюківський вагонобудівний завод, сталеливарний, завод коліс, завод технічного вуглецю і, звичайно, Кременчуцький нафтопереробний завод, який свого часу був найпотужнішим в СРСР. Та й зараз залишається лідером у виробництві світлих нафтопродуктів в Україні.
Історично вже склалося так, що саме Кременчук став центром управління нафтовими магістралями більшої частини України. Почалося ж становлення Кременчука нафтового, звичайно, з побудови нафтопереробного заводу і пуску його в дію. До Кременчука найближче знаходилися українські нафтопромисли. Тому й керівництво новозбудованими нафтовими магістралями велося звідси. Поступово в місті концентрувалися підприємства, що тісно пов’язані з нафтовим комплексом. На рік раніше нафтопереробного, в 1965 році, почав працювати завод технічного вуглецю, в 1982 році — став до ладу завод білково-вітамінних концентратів. Крім того, Кременчуцьке районне нафтопровідне управління та ремонтно-будівельне управління УПДМН знову ж таки, були «прописані» в Кременчуці.
На кінець двадцятого століття наше місто стало центром, з якого йде управління всіма процесами на нафтопроводах. За попередні роки було розбудовано потужну мережу
телекомунікацій, за допомогою якої вся потрібна інформація має змогу сходитися в одну точку — до Кременчука, на диспетчерський пункт Державного акціонерного товариства «Придніпровські магістральні нафтопроводи», яке на початку свого існування носило назву Кременчуцьке нафтопровідне управління.
Сьогодні це сучасне європейське підприємство, що забезпечує транспортування нафти до всіх найбільших нафтопереробних заводів України та на експорт. Його технічне і технологічне оснащення багато в чому випередило свій час. Тож Кременчук, маючи такі солідні потужності, по праву може називатися нафтовою столицею України.