ВІН ЩИРО ЛЮБИВ УКРАЇНУ до дня народження Г.М.Мізюна

ВІН ЩИРО ЛЮБИВ УКРАЇНУ до дня народження Г.М.Мізюна

ВІН ЩИРО ЛЮБИВ УКРАЇНУ до дня народження Г.М.Мізюна

ВІН ЩИРО ЛЮБИВ УКРАЇНУ до дня народження Г.М.Мізюна В культурному житті людини краєзнавство відіграє важливу роль. Останнім часом кременчужани і гості нашого міста активно вивчають історію Кременчуцького краю, із задоволенням поглиблюють свої знання, відвідують музеї, художні галереї, екскурсії по місту.
В різні роки у нас, на Кременчуччині, жили видатні поети, прозаїки, художники, лікарі, інженери… Вони любили свій рідний край та залишили неповторний слід в розвитку його культури.
Згадаємо мальовниче приміське село Кривуші, затишний куточок на карті України. Там народилося багато видатних людей. Серед них Віра Никанорівна Жук – дослідник історичного краєзнавства, відомі літератори Віктор Федорович Баранов та Григорій Михайлович Мізюн.
7 квітня поточного року виповнілось 115 років від дня народження літератора і драматурга Григорія Михайловича Мізюна. Він писав нариси, оповідання, поезії, пісні, літературно-музичні композиції, п’єси.
У 2003 році громадськість села Кривуші та Кременчуцького району відзначили 100-річний ювілей нашого земляка. Тоді ж відкрили меморіальну дошку на будинку, де народився і провів дитячі роки Григорій Мізюн. Коли будинок продали, дошку перенесли на будівлю школи.
Григорій підростав у бідній селянській сім’ї. Лише в 9 років батько віддав його до школи. Але вже через рік хлопець був змушений кинути навчання і податися на заробітки.
Юність Мізюна гартувалася в роки громадянської війни. Це був складний і суперечливий час. У 1919 році Григорій Михайлович очолював комітет сільської бідноти. В 16 років разом з іншими активістами села стояв перед розлюченими денікінцями. Лічені хвилини залишалися до страти, та, на щастя, підоспіли партизани. Про цей випадок писав місцевий поет Іван Паліївець:

«Пам’ята його Дніпро ревучий –
Кременчук загравами палав,
На високих, на Дніпровських кручах
В юнака денікінець стріляв.

Та ворожа куля не скосила
Молодість, гартовану в борні…»

І знову юнак у вирі життя. Його обирають головою комітету незаможних селян.
Ще в дитинстві у Мізюна пробудилася любов до літератури. Він багато читав. А в 1920 році і сам почав писати. В кременчуцьких газетах «Незаможник» та «Наш путь» юнак друкує кілька своїх коротеньких віршів, нарисів і фейлетонів під псевдонімом Стальовий. «Написав я за все життя кілька віршів», — говорив Мізюн.
Пізніше Григорій Михайлович звернувся до драматургії. В кінці 20-х років він написав свої перші п’єси «Сила на силу» та «Сімейні баланси».
Було зрозуміло, що в літературу прийшов обдарований письменницьким хистом юнак.
На початку 1930-х років Г.М.Мізюн жив у Харкові. Працював в редакції журналу «Молодняк», а потім директором центральної станції самодіяльного мистецтва.
Саме в цей час розкривається письменницький талант Григорія Михайловича Мізюна. В ці роки він створює такі п’єси, як «Провінція», «Реконструкція», «Зигзаги», «Любов і дружба», «Товариші» та багато інших.
Уже будучи відомим письменником, Григорій Михайлович вступає до інституту червоної професури. Навчання він успішно поєднував з літературною діяльністю.
Широку популярність автору принесла його драма «Криголам», постановку якої здійснив колектив Харківського драматичного театру імені Шевченка. Головні ролі в цій п’єсі виконували Н.Ужвій, А.Бучма, О.Сердюк, В.Чистякова та інші видатні майстри сцени.
За 43 роки своєї літературної діяльності Мізюн написав понад 20 п’єс. Більшість з них ставились на професійній сцені. Тематика п’єс Мізюна широка й різноманітна. Своїми творами він відгукувався на всі важливі історичні події в житті країни.
З 1940 року Мізюн жив і працював на Буковині. З його ініціативи там почав видаватися літературний альманах, експонуватися художні виставки.
В роки Великої Вітчизняної війни він пише фейлетони, памфлети.
Після звільнення Буковини Григорій Михайлович довгий час працював директором музею Ю.Федьковича, старанно досліджував його творчість.
В післявоєнні роки він створює п’єси «Веселий вечір», «Сонце над Карпатами», «Лісорубні вечорниці».
В 1963 році літературна громадськість України широко відзначила 60-річчя з дня народження Григорія Михайловича Мізюна. Товариші по перу, вітаючи письменника, писали:

«Невже Вам, друже, шістдесят?
Тут щось не так, їй-право:
Та ми ж, епосі нашій в лад,
Старіть не маєм права.

Робота ж проситься до рук,
Щоб гідно оспівати
І Чернівці, і Кременчук,
І Градизьк, і Карпати».

Чимало цікавих задумів і планів було в письменника, та їм не судилося здійснитися. Вранці 15 грудня 1963 року раптово перестало битися серце Григорія Михайловича Мізюна. З сумом прощалася Буковина зі своїм «сурмачем», який «сяєво свободи ніс у гори». Поет І.Паліївець писав:

«…Земле, приголуб його як сина, —
Він не вмре,
Бо він тобою жив».

І дійсно, творчість нашого славного земляка наповнена любов’ю до людей, до природи, яка нас оточує. Вона щира, добра, дарує читачам віру і надію, терпіння і мудрість, збагачує літературну скарбницю українського народу, виховує патріотичні почуття, гордість за свою Батьківщину.
Не забуваймо своїх земляків!

Людмила Іванівна Король,
старший науковий співробітник

Поделитесь в социальных сетях прямо сейчас:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK
Flattr the author
Flattr
Share on LinkedIn
Linkedin
Share on Reddit
Reddit
Share on StumbleUpon
StumbleUpon