ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ ШКІЛЬНОЇ НАРОДНОЇ ОСВІТИ 30-х – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 40-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Питання реформування освітньої системи для України сьогодні стоїть гостро та актуально. Розробка нових методів і систем навчання дітей у школах залишається однією з головних тем обговорення на найвищих урядових рівнях. Реформування середньої освіти неможливе без розвитку і удосконалення змісту освіти для з’ясування реальної ролі держави, його структур та інститутів у справі підтримки середніх загальноосвітніх закладів. Сьогодні, коли перед світовим співтовариством стоїть питання переходу на новий рівень розвитку, освіта стає ключовим елементом прогресу суспільства та країни зокрема. Необхідність розробки та впровадження новітніх освітніх технологій неможлива без аналізу попереднього досвіду та проведення історичної ретроспективи.

Серед науковців, які детально досліджували тематику законодавчого забезпечення радянської шкільної системи освіти можна назвати прізвища О. Сивець [1], Є. Сайдакова [2], М. Кашина [3], О. Абакумов [4], Н. Кузін [4], М. Прокоф’єва [5], С. Полянський [6], М. Кабатченко [7]. У працях цих науковців висвітлюються нормативні акти, які були прийняті в галузі середньої шкільної освіти у період становлення та формування шкільної народної освіти 30-х – першої половини 40-х років ХХ століття. Часто дослідники не роблять конкретних висновків про переваги чи недоліки того чи іншого нормативного акта, що, на думку автора, є позитивним моментом і дає можливість самостійно зробити висновки про наслідки прийняття та затвердження законодавчих актів у цей період, дослідивши історичні паралелі, пов’язані з тим чи іншим актом. 

Виходячи з вищевикладеного, ставимо собі за мету проаналізувати і дати ґрунтовну оцінку законодавчої бази української системи шкільної народної освіти в період 30-х – першої половини 40-х років ХХ століття.

Забезпечення радянської освітньої галузі нормативними актами, які б регулювали діяльність у цій сфері починається з 30-х років ХХ століття. У цей час створюється законодавча основа галузі, саме на базі цієї законодавчої платформи в подальшому буде формуватися та реформуватися сфера освіти.

Розвиток соціалістичного будівництва і пов’язані із цим завдання з підготовки кадрів, ліквідації культурно-технічної відсталості та комуністичного виховання дітей вимагало якнайшвидшої реалізації проекту про всезагальне обов’язкове початкове навчання як найголовнішої передумови подальшого розвитку радянської країни. Як зазначав Сталін: «Успішне здійснення загальнообов’язкового навчання буде величезною перемогою не тільки на культурному, але й на політичному і господарському фронтах» [1, с. 6].

XV з’їзд партії в «Директивах щодо складання п’ятирічного плану народного господарства» вказував, що п’ятирічний план, у зв’язку із завданнями соціалістичного будівництва, повинен урахувати необхідність рішучого підвищення культурного рівня населення міста і села, розвитку національних культур народностей СРСР і пов’язати план культурного будівництва з індустріалізацією країни як невід’ємну частину загального плану соціалістичного будівництва СРСР. В основу плану культурного будівництва з’їзд запропонував покласти ті завдання народної освіти, які забезпечують культурне зростання широких мас трудящих – загальне навчання, ліквідацію неписьменності, масову профтехнічну освіту, а також завдання підготовки кваліфікованих фахівців і науковців [2, с. 17]. У резолюції «Про роботу в селі» з’їзд запропонував місцевим партійним організаціям «вжити заходів щодо рішучого втілення в життя загального обов’язкового початкового навчання, усіляко підтримуючи в цій справі ініціативу населення та місцевих рад».

На основі успішного розвитку народного господарства розгорталася мережа шкіл загального навчання, збільшувалась кількість середніх шкіл, зростав контингент учнів. Однак зростання мережі шкіл народної освіти відставало від бурхливого розвитку народного господарства, що стало гальмувати подальшу справу будівництва всезагального навчання.

У червні 1930 р. XVI з’їзд партії, зазначивши, що країна має все необхідне для організації загального початкового навчання, указав, що перехід до загальнообов’язкового початкового навчання і ліквідація неграмотності зараз є головним завданням [3,с. 19].

У резолюції за звітом ЦК ВКП (б) було сказано: «XV з’їзд абсолютно правильно висунув одну з найважливіших проблем реконструктивного періоду – проблему культурної революції. Проте темпи розвитку культурного будівництва в країні вже здійснюються, але в недостатньому обсязі. З’їзд звертає увагу на необхідність їх посилення. Проведення загального обов’язкового початкового навчання та ліквідації неграмотності має стати бойовим завданням партії в найближчий період» [3,с. 16].

На підставі рішень XVI з’їзду партії Центральний Комітет ВКП (б) влітку 1930 р. (25 липня) виніс розгорнуту постанову «Про загальне обов’язкове початкове навчання». Ця постанова є історичною датою у справі введення загального навчання в СРСР.

Цей акт покладає початок боротьби з неграмотністю населення. У постанові прописувався ряд заходів, що необхідно було вжити для покращання стану початкового шкільного навчання. У першу чергу, необхідно було запровадити з 1930-1931 н. р. повсюдне загальнообов’язкове початкове навчання для дітей віком 8-10 років з подальшим поширенням початкового навчання для дітей віком 11 років 1931-1932 н. р. У деяких віддалених районах допустити до навчання дітей, старших за вищезазначений вік (з віковим відхиленням 1-2 роки).

Запровадити з 1930-1931 н. р. обов’язкове навчання «переростків» (від 11 до 15 років, які не пройшли курс початкової освіти) на основі прискорених форм навчання: дворічні та однорічні школи курси.

1930-1931 н. р. розпочати запровадження загальнообов’язкового навчання у вигляді шкіл-семирічок у промислових містах, фабрично-заводських районах і робітничих селищах, установивши обов’язковість навчання в школах-семирічках для тих, хто закінчує початкову школу (І ступінь) [1, с. 6-7].

Знаковою для освітньої сфери стає Постанова «Про всезагальну обов’язкову освіту», яка була прийнята урядом УРСР 14 серпня 1930 року, з прийняттям цього законодавчого акта починається новий етап у розвитку шкільної освіти в УРСР. У постанові затверджувалося запровадження з 1930-1931 н. р. повсемісне загальнообов’язкове навчання дітей (хлопців і дівчат) віком 8-10 років в обсязі не менше чотирирічного курсу початкової школи. Відповідно до цього, необхідно було прийняти восени 1930 року дітей цього віку до трудової школи, які досі не навчалися в школі.

За цією постановою встановлювалося з 1930-1931 н. р. обов’язкове проходження всього шкільного курсу І ступеня (перших чотирьох класів трудової школи) для всіх дітей, що навчаються, незалежно від віку.

Вводилося з 1930-1931 н. р. обов’язкове навчання дітей (хлопчиків і дівчаток) віком від 11 до 15 років, які не пройшли перших чотирьох груп трудової школи. Для них організовуються прискорені спеціальні дворічні та однорічні школи-курси і групи при школах (залежно від їх підготовки). 1930-1931 н. р. загальное обов’язкове початкове навчання дітей (хлопчиків і дівчаток) в обсязі школи семирічки в промислових містах, фабрично-заводських районах і робочих селищах, установивши обов’язкове проходження всього курсу семирічної школи для всіх дітей, закінчують школу I ступеня (перші чотири групи трудової школи), починаючи з 1929 р.

Установлювалися в тих же місцевостях з 1930-1931 н. р. обов’язкове проходження всього курсу школи семирічки для всіх дітей, що навчаються в цих школах. У цих місцевостях мало бути звернуто особливу увагу на розгортання мережі фабрично-заводських шкіл-семирічок.

Уряду союзних і автономних республік і крайові (обласні) виконавчі комітети, а також районні виконавчі комітети могли вводити обов’язкове семирічне навчання і в інших місцевостях, у першу чергу, в районах суцільної колективізації.

З 1930-1931 н. р. значно посилюється розгортання шкіл колгоспної молоді (як денних, так і вечірніх) з таким розрахунком, щоб 1932-1933 н. р. охопити ними основну масу колгоспної молоді. У зв’язку з особливими побутовими та організаційними труднощами допускали для позаміських поселень в окремих культурно-відсталих республіках і автономних областях і деяких віддалених районах відступ (не більше ніж на 1-2 роки) від зазначених вище термінів проведення загального обов’язкового початкового навчання. У постанові зазначається, що ці відступи вирішуються в кожному окремому випадку урядами відповідних союзних республік.

Обов’язок посилати до школи дітей, для яких запроваджено обов’язкове навчання, покладається на їх батьків, а також на тих осіб і на ті установи, під опікою яких вони знаходять. За невиконання цього обов’язку встановлювалась відповідальність у порядку законодавства союзних республік.

Відповідальність за проведення всіх практичних заходів, що забезпечують здійснення загального обов’язкового початкового навчання, покладалась на міські, селищні та сільські ради, районні виконавчі комітети.

Щоб забезпечити загальне навчання необхідними шкільними приміщеннями, запропонувати урядам союзних республік видати постанови про використання за прямим призначенням шкільних приміщень, зайнятих для інших потреб, уряд у постанові пропонує урядам союзних республік використання приміщень під школи загального навчання колишніх поміщицьких садиб, конфіскованих «куркульських» будинків.

Постанова чітко визначає органи, які повинні бути відповідальні за матеріально-технічне забезпечення шкіл, також прописані їх обов’язки для забезпечення нормального функціонування освітніх закладів. Уряду союзних республік, а також орган, який розподіляє будівельні матеріали, вжити заходів щодо забезпечення будівництва та капітального ремонту шкіл загального навчання необхідними будівельними матеріалами в повній відповідності з планом здійснення загального початкового навчання. Міські, селищні та сільські ради, а також районні виконавчі комітети повинні закінчувати ремонт шкільних будівель і меблів, а також заготівлю палива, книг, навчальних посібників і письмового приладдя до початку наступного навчального року [1, с. 7-10].

Центральний Комітет ВКП (б) 1931 року приймає Постанову «Про початкову та середню школу» від 5 вересня. Цією постановою визначається, що радянська школа своїм першочерговим завданням бачить підготовку «всебічно розвинених членів комуністичного суспільства». ЦК пропонує цим нормативним актом установити принципи Леніна як основу для виховання молодого покоління. Вказівки Леніна були пов’язані з політехнізацією школи, питання яке на той момент постало перед ЦК та Наркомпросом. Урядом було вирішено по слідувати за цими принципами та все ж розвивати політехнізацію шкіл. Сам Ленін із цього приводу писав: «Уникати необхідно ранньої спеціалізації. Розширити в усіх профтехшколах загальноосвітні предмети. Безумовним завданням поставити негайний перехід до політехнічної освіти».

У першому параграфі постанови йдеться про основні завдання школи. Першочерговим завданням ЦК убачає перероблення навчальних програм і окреслення в них кола систематизованих знань (рідна мова, математика, фізика, хімія, географія), запровадження в роботу нових навчальних програм повинно бути розпочато з 1 січня 1932 року. Поряд з новими програмами та методами викладання ЦК зобовязує Наркомпрос розгорнути боротьбу проти викладання неперевірених фактів, тому необхідно провести науково-дослідну роботу, яка б дозволила правильно відшукати методи виховання та подання матеріалу на уроках.

Оскільки головним завданням було запровадження політехнізації в школах, перед Наркомпросом були поставлені цілі щодо створення та розширення протягом 1931 року мережі майстерень і робочих кімнат при школах, поєднуючи цю роботу з приєднанням шкіл до підприємств, радгоспів і колгоспів на основі договорів. Така робота дозволила б не просто викладати учням теорію, а ознайомити школярів з «основними науками» на практиці.

Параграф другий постанови окреслює проблему поліпшення методичного керівництва школою. Відмічаючи незадовільний стан кадрів і організації методичного керівництва школою в органах народної освіти, ЦК пропонує Культпросвіту спільно з Наркомосами розробити програму з підготовки марксисько-ленінських кадрів для методичної роботи в органах народної освіти і зміцнити керівні ланки методичного керівництва кращими партійними теоретичними і педагогічними силами. Одним з головних кроків щодо покращення методичного керівництва є положення в постанові про зосередження роботи дослідних інститутів на вивченні та узагальненні досвіду, нагромадженого практичними працівниками школи, особливо з питань політехнізації.

Питання кадрів прописано у параграфі третьому постанови. Зважаючи на зростання потреби у кваліфікованих кадрах, у зв’язку зі здійсненням програми всезагального навчання, Держплану СРСР і Наркомосам було запропоновано скласти в двомісячний термін план підготовки педагогічних кадрів, що цілком задовольнять потреби початкової та середньої школи. Необхідно також було запровадити ознайомлення педагогів з новими методами роботи та викладання предметів у школах.

У параграфі четвертому постанови розглядається питання забезпечення матеріальної бази початкової та середньої школи. Постановою було затверджено розробку п’ятирічного плану в якому б було реалізовано плану щодо розбудови шкіл. Взагалі, матеріальне забезпечення школи лягало на підприємства та організації, з якими школа мала договори.

Управління та керівництво школою прописане у параграфі п’ятому постанови. Урядом було відзначено досягнення освітньої галузі за останні роки і запропоновано для ефективності роботи перебудувати практику керівництва народною освітою, зробивши керівництво оперативним і диференційованим, необхідно було забезпечити введення єдиноначальності в управлінні школою.

1934 року в силу вступає Постанова «Про структуру початкової і середньої школи в СРСР» від 16 травня 1934 року. З метою забезпечення чіткої організаційної структури і порядку в школі встановити загальні для всього Союзу РСР типи загальноосвітньої школи: початкова, неповна середня і середня школа.

У початковій школі запроваджуються 4 класи (з 1-о до 4-о включно), у неповній середній – 7 класів (з 1-о до 7-о включно), у середній – 10 класів (з 1-о до 10-о включно). Існуючі в школах групи перейменовувалися на класи, встановивши порядковий рахунок від 1-о до 10-о класу. Групи, які існували в ряді шкіл для дітей 7-річного віку, так звану нульову групу, перейменовували на підготовчий клас.

ЦК цією постановою пропонувало Держплану Союзу РСР представити у РНК Союзу РСР план прискореного розвитку мережі середніх шкіл.

Особи, які закінчили неповну середню школу, мають право переважного вступу до технікумів, а які закінчили середню школу – мають право переважного вступу до вищих навчальних закладів.

У нормативному акті затверджували правила, за якими необхідно було призначати завідувачів початкових шкіл. Відтепер на цю посаду могли призначатися лише ті педагоги, які успішно закінчили педагогічний технікум, мають трирічний стаж педагогічної роботи та отримали належну атестацію з боку відповідних місцевих органів народної освіти. Завідувачів початкових шкіл призначати Наркомосу союзних і автономних республік за поданням місцевих органів народної освіти.

Завідувачів неповних середніх і середніх шкіл іменувати директорами. Директорами неповних середніх і середніх шкіл призначати надалі лише тих педагогів, які успішно закінчили вищий педагогічний навчальний заклад і мають трирічний стаж педагогічної роботи. Директорів неповних середніх і середніх шкіл призначати Наркомосу союзних і автономних республік. Також заборонялося особам, які мають спеціальну педагогічну освіту, призначати їх на іншу, не за фахом роботу [8].

Початок нового 1935-1936 н. р. відзначився прийняттям Постанови «Про організацію навчальної роботи і внутрішнього трудового розпорядку у початковій, неповній середній і середній школі» від 3 вересня 1935 року. Ця постанова стала реакцією уряду на незадовільну роботу Наркомос союзних республік у сфері організації навчального процесу в школах. Проблема полягала в тому, що навчальні плани та програми, розробками яких повинні займатися Наркомоси, піддаються щорічним змінам, чим порушують сталість і систематичність навчального процесу і не дають у повній мірі викладати школярам основоположні науки. Така ситуація дезорієнтувала як учителів, так і їхніх учнів, внаслідок чого знання школярів залишаються на незадовільному рівні. Також проблеми, які змусили ЦК ВКП (б) серйозно зайнятися цим питанням, стали неправильно побудована система занять у школах. Оскільки учні були перевантажені надмірно важкими предметами, і це при тому, що кількість уроків на день сягала 6-7. Також установлена Наркомосом система оцінювання не виявляла істинних знань учнів і призводила до зниження успішності. Гостро постало питання про розробку та введення правил поведінки учнів у школі.

Зважаючи на ці проблеми та питання, було прийнято рішення про нормативне закріплення норм організації роботи шкіл усіх типів. У параграфі першому постанови прописувалася організація навчального року і шкільного року. Установлювалося в усіх школах СРСР початок навчальних занять з 1 вересня і закінчення їх – у 1-3-х класі – 1 червня, у 4-7-х класах –10 червня і 8-10-х класах – 20 червня. Зимові канікули розпочиналися з 30 грудня і продовжувалися до 10 січня, весняні – протягом шести днів.

З 1935-1936 н. р. кількість щоденних уроків у перших чотирьох класах складала чотири уроки на день (у 4-у класі допускалося два дні на тиждень по п’ять уроків); у 5-10-х класах проводилося п’ять уроків (два на тиждень могли вводити ще й шостий урок). Додаткові уроки відводилися тільки для занять з трудового навчання, малювання, креслення та фізичної культури. В Українській РСР починаючи з 5-о класу вводили один шостий урок на тиждень для додаткового вивчення російської мови та літератури.

Тривалість уроків, за новими нормами, що прописувалися в постанові, складала 45 хвилин. Тривалість перерв: першої, третьої, четвертої – 10 хвилин, другої – 30 хвилин. Також допускалась можливість установлення тривалості другої та третьої перерв 20 хвилин.

У цій постанові остаточно був затверджений порядок прийому дітей до школи. Сама процедура розпочиналася із заяви батьків (чи осіб, що опікувалися дитиною) про прийняття її до школи. Приймання заяв про зарахування до школи проводилося з 1 червня до 1 серпня, а власне зарахування – з 10 до 25 серпня.

Директори повинні були забезпечити чуйне та уважне ставлення до батьків та дітей, особисто приймати документи від них, зясувати у розмові з вступником необхідні дані про нього (рівень розвитку, стан здоров’я тощо). Також директор був забовязаний вимагати від батьків подання всіх необхідних документів, установлених законом, для прийняття дитини до школи. До таких документів належали: заява про прийняття до школи, документ про вік дитини та карта щеплень віспи.

У постанові визначено, що за несвоєчасне подання заяв про зарахування дітей до школи органи місцевого самоврядування притягували батьків (опікунів) до матеріальної відповідальності. Зарахування дітей до школи після початку навчального року допускати тільки у виняткових випадках (переведення батьків по роботі з міста до міста).

Восьмі класи середніх шкіл комплектувати, як правило, з тих, хто закінчив сьомий клас. Учнів, що переходять з однієї школи до іншої, приймати до відповідного класу без іспитів. Директорові також надавалося право переводити учня, який перейшов з іншої школи на клас нижче, якщо протягом місяця від дня переведення з’ясується, що він рівнем знань не відповідає вимогам програми даного класу.

Одним з радикальних рішень постанови стало рішення про припинення практики «індивідуальних питань», за якої вчитель заздалегідь намічає окремо для кожного учня окреме запитання, відповідно готуючи його до відповіді на це запитання.

У постанові ставилась також вимога до Наркомпросу про розроблення та подачу на затвердження єдиного для всього СРСР зразка атестата.

Цією постановою було уніфіковано та встановлено єдину систему оцінювання знань учнів. Було виділено п’ять ступенів оцінювання успішності учнів.

1.         Дуже погано.

2.         Погано.

3.         Посередньо.

4.         Добре.

5.         Відмінно.

Постановою були введені спеціальні іспити за 7-й та 10-й класи для осіб, які не навчаються у школах, але бажають одержати атестат про закінчення неповної середньої або середньої школи (екстернат).

У другому параграфі постанови розглядалися питання про статут школи і правила поведінки школи. Статут школи, згідно з постановою, повинен мати цілком категоричний та обов’язків характер як для вчителів, так і для учнів. У статуті повинна бути визначена мета і завдання школи, її організаційна структура, права та обов’язки адміністрації, педагогів та учнів. Розробка шкільних статутів і правил поведінки учнів доручалась комісії із цього питання із залученням практичних працівників шкіл.

Що ж стосується розробки правил поведінки учнів, то це має бути документ, у який необхідно закласти суворе й свідоме додержання дисципліни, ввічливе ставлення до викладачів, товаришів і старших, прищеплення культурних навичок, дбайливе ставлення до шкільного та громадського майна, а також заходи рішучої боротьби з проявами хуліганства та антигромадськими вчинками серед дітей.

Наркомос запровадив єдиний тип учнівського квитка (рідною мовою) з включенням до нього правил поведінки учнів. Директори шкіл повинні були дати вказівку для заведення на кожного школяра особової справи, яку необхідно було вести з моменту вступу і до закінчення школи. У школах також, відповідно до постанови, вводилася єдина шкільна форма одягу для учнів усіх типів шкіл, починаючи з 1936 року (насамперед, таке правило запроваджувалось у Санк-Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Мінську) [1, с. 42-44].

У результаті ліквідації окружних відділів народної освіти та створення районних, покращилося управління школою (1934 р.). З Наркомосу виділилися відомства з управління вищою школою, профтехосвітою, мистецтвом, культурно-просвітницькими установами, друком, фізичною культурою і спортом. У 1934 р. була впорядкована структура початкової та середньої школи, а 1935 р. – організація навчальної роботи і внутрішній розпорядок школи. Уряд СРСР розробили і здійснили ряд докорінних заходів з ліквідації дитячої безпритульності, установили основні типи дитячих установ.

XVII з’їзд ВКП (б), що відбувся у січні 1934 року, у резолюції щодо другого п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР (1933-1937 р.р.), постановив здійснити в галузі підвищення культурного рівня життя робітників і трудящих села загальне обов’язкове навчання в обсязі семирічки, у першу чергу, в селі, оскільки в місті ця задача була в основному вже розв’язана протягом першої п’ятирічки.

Основним законом, який визначав право кожного на отримання освіти, стала прийнята 1936 року Конституція СРСР. У статті 121 зазначалося, що це право забезпечується всезагальною обов’язковою початковою освітою, безкоштовною освіти, включаючи вищу освіту, системою державних стипендій переважній більшості учнів у вищій школі, навчанням у школах рідною мовою, організацією на заводах, у радгоспах і колгоспах безкоштовного виробничого, технічного та агрономічного навчання трудящих [9].

Величезне значення у справі здійснення загального семирічного навчання мав указ Президії Верховної Ради Союзу РСР від 2 жовтня 1940 р. «Про державні трудові резерви». Президія Верховної Ради СРСР визнала необхідним щорічно готувати для передачі в промисловість державних трудових резервів у кількості від 800 тис. до 1 млн чоловік шляхом навчання міської та колгоспної молоді та розподіленню виробничих професій у ремісничих училищах, залізничних училищах і школах фабрично-заводського навчання. Ремісничі та залізничні навчальні заклади щорічно приймають близько 800 тис. учнів віком 14-15 років. За перші роки існування цих навчальних закладів у них навчалися підлітки, які закінчили п’яті – шості класи загальноосвітніх шкіл, займалися вони за програмою, близькою до семирічної школи науковців [2, с. 34].

Отже, охарактеризовані нормативні документи повністю розкривають сутьність становлення освітньої галузі як у СРСР, так і в Українській РСР. Зазначимо, що власне законодавча база 30-х років ХХ століття стала основоположною для сфери середньої освіти у Радянському Союзі на довгі роки. Усі подальші реформи, що здійснювались саме на основі законів, які були прийняті за цей період. Навіть на сучасному етапі розвитку української школи ми користуємося створеною ще в 30-х – другій половині 40-х років минулого століття шкільною системою, що говорить про влучність і доречність радянської моделі школи.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.        Постанови партії та уряду про школу / [упоряд. О. Г. Сивець]. – К.-Х. : Радянська школа, 1947. – 152 с.

2.        Сайдакова Е. И. Вопросы организации всеобщего обучения / Е. И. Сайдакова. – М., 1953. – 201 с.

3.        Кашина М.П. Народное образование в РСФСР / М. П. Кашина. – М. : Просвещение, 1970. – 355 с.

4.        Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов 1917–1973 г. г. / [сост. А. А. Абакумов, Н. П. Кузин, Ф. И. Пузырев и др.]. – М. : Педагогика, 1974. – 560 с.

5.        Народное образование в СССР. 19171967 / [под ред. М. А. Прокофьева]. – М. : Просвещение, 1967. – 544 с.

6.        Хрестоматия по педагогике / [состав. С. Н. Полянский]. – М. : Издательство «Просвищение», 1967. – 716 с.

7.        Кабатченко М. В. Народное образование в СССР. 19171967 / М. В. Кабатченко. – М. : Просвещение, 1986. – 187 с.

8.        Постановление Центрального Комитета ВКП (б) «О Структуре начальной и средней школы в СССР» от 15.05.1934 г. [Электронный ресурс] / Центральный Комитет ВКП (б). – Режим доступа к постановлению : http://bestpravo.ru/sssr/eh-akty/x1v.htm

9.        Конституция Союза Советских Социалестических Республик : состоянием на 5 декабря 1936 года [Электронный ресурс] / Чрезвычайный VIII съезд Советов Союза ССР. – Режим доступа к Конституции : http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1936.htm