АКАДЕМІК ВОЛОДИМИР МАСЛОВ. ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НАУЦІ
АКАДЕМІК ВОЛОДИМИР МАСЛОВ. ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НАУЦІ. Володимир Єлисейович Маслов (11.06.1933 – 27.05.2007) – академік Української академії наук національного прогресу, професор, відмінник освіти України, заслужений працівник освіти України, член-кореспондент академії технічної кібернетики України, почесний доктор Міттвайдського університету (Німеччина), кавалер ордена «Знак Пошани», медалей «За доблесну працю», «Ветеран праці». Він був нагороджений дипломом та медаллю Національного проекту «Золота книга ділової еліти України». За значний особистий внесок у розвиток вищої освіти в Україні Європейським комітетом громадських організацій ЮНЕСКО нагороджений дипломом та золотою медаллю в номінації «Ректор ХХІ століття». ІУ Конгресом ділових, наукових і творчих сил України Володимир Маслов був обраний лауреатом і нагороджений орденом «Свята Софія», дипломом та медаллю лауреата міжнародного відкритого рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна» у номінації «Якість третього тисячоліття». Володимир Єлисейович обирався лауреатом та нагороджений дипломом і медаллю міжнародної нагороди тисячоліття «За заслуги перед людством». Він був засновником і першим директором Кременчуцького філіалу Харківського політехнічного інституту, першим ректором Кременчуцького державного політехнічного інституту, Кременчуцького державного політехнічного університету, а з 2002 року – радником ректора КДПУ. У 1997 році ХХУ сесія міськради за особистий внесок у розвиток освіти, науки і культури в місті, підготовку інженерних кадрів присвоїла В.Є. Маслову звання «Почесний громадянин міста Кременчука».
Володимир Маслов народився 11 червня 1933 року в селі Чутове Чутівського району Полтавської області. Він закінчив із золотою медаллю школу і з відзнакою («червоним дипломом») один із найпрестижніших вузів колишнього СРСР – Харківський авіаційний інститут. Потім успішно закінчив аспірантуру і в 1965 році отримав вчену ступінь кандидата наук.
Так склалося, що до 1941 року у Кременчуці існували педагогічний, вчительський і медичний інститути. Однак у післявоєнний період і до 70-х років у нашому місті не було жодного вищого навчального закладу. Правда, у 1960 році був заснований Кременчуцький загально-технічний факультет Полтавського інженерно-будівельного інституту. У 1969 році очолив його 36-річний молодий вчений Володимир Єлисейович Маслов. З тих пір він пов’язав своє життя з вищою школою, з становленням і розвитком вищої освіти в Кременчуці. Молодий керівник звичайно ж мріяв про відкриття у місті самостійного вузу. Однак на той час це відносилося до прерогатив партійних і радянських органів. Проте керівники міста діяли в’яло, їх діям не вистачало ентузіазму, енергії, і питання ніяк не вирішувалось. А можливість для заснування самостійного закладу вищої освіти в Кременчуці була.
7 травня 1972 року Кременчуцький загально-технічний факультет підпорядковується Харківському автодорожньому інституту, а деканом факультету призначається кандидат технічних наук, доцент В.Є. Маслов. 14 серпня 1974 року КЗТФ ХАДІ був реорганізований у Кременчуцький філіал Харківського політехнічного інституту – КФ ХПІ. Очолив цей заклад вищої освіти Володимир Маслов. Одночасно він став і завідуючим кафедрою електротехнічних дисциплін. Скажемо без перебільшення: то був великий прорив у становленні вищої освіти в наддніпрянському місті. Це був перший великий успіх, перший вагомий внесок молодого керівника філіалу в розбудову вищої освіти в Кременчуці.
1974 рік можна вважати стартом у довгій марафонській дистанції щодо створення самостійного вузу, яка закінчиться аж через 23 роки напружених змагань. Втім, багато кременчуцьких юнаків і дівчат отримали можливість здобувати вищу освіту в КФ ХПІ на вечірній та заочній формах навчання. Довелося докласти багато зусиль, щоб філіал став одним із кращих в Україні. І Маслов розумів, що це єдиний шлях в досягненні мети – створення в місті самостійного вузу. Тому почав Володимир Єлисейович з підбору, насамперед, керівного складу філіалу, своїх однодумців. До такого ядра на перших порах належали доктор технічних наук, професор В.М. Комір, кандидати наук, доценти А.І. Чорнокнижний, М.Г. Самойлов, В.М. Міщенко, Л.І. Пирогов, Ю.І. Лук’янець, З.П. Кляхіна, О.М. Овчарук, Г.Г. Барвінко, С.П. Киба та інші. Саме вони генерували нові ідеї, саме на них спирався молодий директор.
Одночасно доводилося займатися будівництвом навчальних корпусів, лабораторій. У філіалі був створений штаб для керівництва цією найважливішою ланкою діяльності, де директор проводив значну частину свого часу. Щодо організації будівництва у Маслова виявився неабиякий хист. І не випадково наказом Міністра вищої і середньої спеціальної освіти України Г.Г. Єфименка директору КФ ХПІ В.Є. Маслову була оголошена в 1978 році подяка за успіхи в капітальному будівництві. У галузі навчально-методичної роботи головні зусилля директора спрямовувалися на підбір і розміщення професорсько-викладацького складу. Якщо в 1974 році у філіалі працювали 62 викладачі, з них 1 доктор і 26 кандидатів наук, то в 1997 році – 235 викладачів, з них 19 докторів наук, 3 академіки галузевих академій, 3 члени-кореспонденти, 85 кандидатів наук, доцентів.
З 1989 року почався новий етап в діяльності КФ ХПІ, пов’язаний з відкриттям денної форми навчання. Вища школа в нашому місті завдяки зусиллям колективу філіалу та його директора набувала нової якості. А якщо врахувати і те, що в 1992 році в філіалі за ініціативи Володимира Єлисейовича була відкрита аспірантура і докторантура, то стане зрозумілим, як різко зріс імідж Кременчука в науковому просторі республіки. І не випадково у 1986 році за особистий внесок у розвиток вищої школи України Маслов був нагороджений орденом «Знак Пошани». В радянські часи це була досить престижна нагорода.
На початку 90-х років, в умовах незалежності України, В.Є. Маслов чітко усвідомлював, що час для створення самостійного вузу в Кременчуці настав. КФ ХПІ перетворився в один з кращих вузів України. Він став гордістю, візитною карткою Кременчука, підготувавши 4000 інженерів для народного господарства.
На заключному етапі наполегливої праці стосовно заснування самостійного вузу в Кременчуці ефективну допомогу дирекції філіалу надали Міністр освіти України М.З. Згуровський, голова Полтавської обласної державної адміністрації М.І. Залудяк, народні депутати України В.В. Терен, Г.О. Омельченко, міський голова І.К. Пономаренко, голова Автозаводської райради В.М. Коваленко, голова ради ректорів Полтавської області академік О.Г. Онищенко, ректор ХДПУ академік Ю.Т. Костенко.
Уміле використання Володимиром Єлисейовичем об’єктивних обставин дало плідні результати. 21 серпня 1997 року для кременчужан стало дійсно історичною датою. Саме цього дня Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 896 «Про створення Кременчуцького державного політехнічного інституту».
15 серпня 1997 року рада трудового колективу запропонувала обрати першим ректором Кременчуцького державного політехнічного інституту академіка Маслова Володимира Єлисейовича, а міністр освіти своїм наказом призначив його на цю посаду. 2 вересня 1997 року в Кременчуці відбулася справді епохальна подія: мешканцям міста був представлений новий самостійний вуз.
Володимира Єлисейовича впродовж 20 років обирали депутатом міськради, він відповідав за розвиток освіти, науки і культури в місті. Як голова постійної депутатської комісії з цих питань він намагався давати старт новим ідеям, новітнім технологіям у цих галузях духовного життя. Окрім депутатської діяльності він 17 років очолював міську організацію товариства «Знання», дбаючи про розповсюдження знань серед кременчужан. У 1996 році В.Є. Маслов був визнаний «Людиною року» в номінації «Освіта». Це вагоме визнання здобутків професора Маслова.
У 1999-2000 роках в свідомості ректора відбувалася переоцінка цінностей. Він чітко зрозумів, що КДПІ потрібен статус не академії, а університету. Тому потрібно було заявитися на міжнародному рівні. Були встановлені контакти з Міттвайдським університетом (Німеччина), почесним професором якого став Володимир Маслов.
13 червня 2000 року відбулося засідання колегії Міністерства освіти і науки про надання нашому інституту статусу університету. А 4 серпня 2000 року постановою Кабінету Міністрів України був заснований Кременчуцький державний політехнічний університет. Ректором цього найбільшого в Полтавському регіоні вищого закладу освіти був призначений В.Є. Маслов. Це була дійсно історична подія, а Володимир Єлисейович став історичною особою. Насправді, за три роки добитися отримати такий статус – не кожному вузу під силу. Цей факт віддзеркалює правильність стратегічних міркувань ректора.
Досягнення в навчальній, науковій, виховній роботі, висока якість знань випускників дали можливість КДПУ ввійти до складу 20 кращих університетів України. І не випадково КДПУ у 2000 році був занесений до «Золотої книги ділової еліти України», а його ректор був обраний номінантом і нагороджений дипломом та медаллю цього Національного проекту. У січні 2002 року ІУ Конгрес ділових, наукових і творчих сил України обирає Володимира Єлисейовича лауреатом і нагороджує орденом «Свята Софія».
Стрімкий злет КДПУ був помічений не лише в близькому, але й у далекому зарубіжжі. Високу оцінку діяльності ректора В.Є. Маслова дав Європейський комітет громадських організацій ЮНЕСКО, нагородивши його у 2001 р. дипломом та золотою медаллю в номінації «Ректор ХХІ століття». У травні 2002 року Володимир Єлисейович був обраний лауреатом і нагороджений дипломом та медаллю міжнародної нагороди тисячоліття «За заслуги перед людством». Таких високих нагород в кінці 90-х на початку 2000-х років не удостоювався жоден ректор нашої республіки.
Звичайно, в роботі Володимира Маслова іноді були помилки, деякі недоліки, може і прорахунки. Але не вони були визначальними в багатогранній діяльності ректора КДПУ. У таких людей, як він, виняткові якості їх розуму і характеру цілком поглинають дрібні людські недоліки. Головне полягало в тому, що Володимира Єлисейовича характеризувала велика працездатність, постійний пошук, новаторський дух, наполегливість у досягненні поставленої мети. В нього вдало поєднувалися кращі риси педагога, науковця, адміністратора, громадського діяча. В основі його діяльності завжди була пріоритетною турбота про студентів, викладачів, інших співробітників університету, мешканців міста Кременчука. Всі вони поважали і шанували Володимира Єлисейовича.
Як керівник одного з кращих політехнічних вузів України, за результатами діяльності ректор випереджав свій час. Але цього часу професору В.Є. Маслову трішечки не вистачило, не вдалося втілити в життя все задумане.
30 жовтня 2002 року в КДПУ відбулися вибори ректора. Згідно із Законом України «Про вищу освіту» Володимир Єлисейович не брав участі в конкурсі. Новим ректором КДПУ став доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України М.В. Загірняк. А Маслов за наказом Міністра освіти і науки республіки В.Г. Кременя був призначений радником нового ректора. За плідну роботу наказом міністра йому було оголошено подяку. Майже п’ять років Володимир Єлисейович виконував почесну і потрібну роботу радника ректора КДПУ, допомагаючи новому керівнику увійти в курс всіх справ університету і підтримувати високий рівень і імідж нашого вузу в очах вітчизняних і міжнародних освітянських організацій.
На жаль, здоров’я вже було не таке міцне і вік брав своє. Все ж таки велика відповідальність на протязі багатьох років на всіх теренах роботи Маслова відбилася на його самопочутті та здоров’ї. 27 травня 2007 року, не доживши два тижні до свого 74-річчя, Володимир Єлисейович помер.
А ми, кременчужани, його студенти, друзі, знайомі будемо пам’ятати чудову, талановиту, добру, чуйну, доброзичливу людину, «Людину» з великої букви, яка повернула Кременчуку статус інститутського і надала статус університетського міста, і підняла на високий рівень освіту нашого міста. В фондах Кременчуцького краєзнавчого музею зберігаються деякі особисті речі, грамоти, дипломи, посвідчення, фотографії Володимира Єлисейовича, подаровані його дружиною Іриною Миколаївною нашому музею. На честь академіка Маслова Володимира Єлисейовича названа одна з центральних вулиць Кременчука. Насправді, все його життя було віддане науці, навчанню і вихованню підростаючого покоління.
Селезньова І.Г. – зав. відділом
науково-освітньої роботи
краєзнавчого музею.