АНАТОЛІЙ МІЗЮН. ВИКЛАДАЧ, МУЗИКАНТ,  КОМПОЗИТОР-ПІСНЯР.

АНАТОЛІЙ МІЗЮН. ВИКЛАДАЧ, МУЗИКАНТ,  КОМПОЗИТОР-ПІСНЯР.

АНАТОЛІЙ МІЗЮН. ВИКЛАДАЧ, МУЗИКАНТ,  КОМПОЗИТОР-ПІСНЯР.

АНАТОЛІЙ МІЗЮН. ВИКЛАДАЧ, МУЗИКАНТ,  КОМПОЗИТОР-ПІСНЯР. Анатолій Іванович Мізюн – самодіяльний кременчуцький композитор, був членом об’єднання композиторів міста, викладачем дитячої музичної школи № 1 ім. П.І. Чайковського, художнім та музичним керівником хору ветеранів війни та праці Палацу культури «Кредмаш».
Він народився 17 червня 1933 року в селі Кривуші Кременчуцького району Полтавської області, в багатодітній сім’ї службовця. Восени 1941 року Толя повинен був йти до першого класу. Йому купили буквар, а батько дуже хотів віддати сина в музичну школу навчатися грати на скрипці.
Та 22 червня 1941 року почалася страшна війна; вона зруйнувала надії і мрії багатьох людей, а також позбавила щасливого дитинства школярів сорокових років.
В 1947 році Анатолій закінчив чотири класи Кривушанської школи, а з 1947 по 1950 роки навчався в Кременчуці, в середній школі № 3, яка знаходилася на вулиці Гоголя (зараз це будівля дитячої художньої школи). Були це важкі повоєнні роки, Кременчук ще лежав у руїнах, автобуси не курсували, в школу доводилося ходити пішки до Кременчука. А шлях був не близький, бо Кривуші, хоч і приміське село, та до найближчої школи у Кременчуці було далеченько. Отож і додому після навчання Анатолій повертався пізно.
Нашвидку поробивши уроки, хлопець чекав батька. А той, прийшовши додому після виснажливої праці, трохи поївши і відпочивши, брав до рук гармошку, гітару, балалайку чи мандоліну – і линули мелодія і пісня. Батько сам навчився грати на багатьох інструментах і мав чудовий голос – тенор, він співав народні пісні та пісні про війну. Тоді, певно, і зародилася мрія у Анатолія – навчитися володіти цими всіма інструментами і самому складати пісні, хоча в хлопця ще з дитинства була тяга до музики.
Перша мрія його здійснилася, і він навчився грати на всіх інструментах, які були в домі. Грав він спочатку на слух, бо ще не знав нот, у музичну школу не ходив, та й батько допомагав сину вчитися володіти різними інструментами. А до другої мрії – складати пісні і писати музику – довелося пройти довгий шлях, майже 30 років. Закінчивши всього сім класів загальноосвітньої школи, Анатолій пішов працювати, бо треба було підтримувати сім’ю в тяжкі роки після війни. З 1950 року він працював на підприємствах Кременчука спочатку учнем токаря, а потім токарем.
Мрія та тяга до музики покликала його до духового оркестру, керівником якого на той час був Лупа Микола Макарович, викладач дитячої музичної школи № 1 імені П.І. Чайковського. Так вперше вони познайомилися і в них виникла думка працювати разом у музичній школі, але потрібна була спеціальна музична освіта. Тому в 1962 році Анатолій поступає на заочні курси Народного університету мистецтв Центрального дому народної творчості імені Н.К. Крупської Міністерства культури РРФСР, успішно їх закінчує і отримує свідоцтво.
В 1963 році Анатолій Мізюн поступив на заочне відділення Київського державного музичного училища імені Р.М. Глієра, а в 1968 році закінчив повний курс цього закладу по спеціальності хорове диригування і отримав диплом з присвоєнням кваліфікації – диригент хору, вчитель співів загальноосвітньої школи, викладач сольфеджіо музичної школи.
Після закінчення музичного училища, з 1968-го по 1971-й роки Анатолій Іванович працював у Кременчуцькій дитячій музичній школі № 2, викладав сольфеджіо та був керівником учнівського хору. Потім з 1971-го по 2007-й роки працював у дитячій музичній школі № 1 імені П.І. Чайковського, був викладачем теоретичних дисциплін – сольфеджіо та музичної літератури. В музичних школах міста він загалом пропрацював 45 років.
З 1973 року Анатолій Мізюн був членом музично-хорового товариства УРСР. В 1975 році його запросили до місцевого Будинку офіцерів в хорову групу народного ансамблю пісні і танцю.
З 1975 року Анатолій Іванович почав писати музику на вірші місцевих поетів, таких як Олег Головко, Владислав Найдьонов, Анатолій Самодрін та інших, а також займався концертною діяльністю. Перша пісня Анатолія Мізюна «Не забути» з’явилася навесні 1975 року, коли країна готувалася до 30-річчя Перемоги над фашизмом. Написана вона була на слова вірша Й. Ржавського, в якому йшлося про війну, про безвусих сімнадцятирічних хлопців, на слабкі плечі яких лягли важкі випробування.
Анатолій Іванович довгий час працював за сумісництвом викладачем музики і співів у загальноосвітній школі № 3. З директором школи Анатолієм Петровичем Самодріним їх пов’язувала не тільки робота, але й творчість. Директор писав вірші, а Анатолій Мізюн – музику до них, і в них склався такий чудовий творчий тандем.
В 1996 році Анатолій Іванович за результатами щорічного конкурсу редакції міської газети «Кремінь» був визнаний «Людиною року – 96». До 425-річного ювілею нашого міста виходить в світ його збірник пісень під назвою «Славетний Кременчук». В цей збірник ввійшли пісні про місто, рідний край, деякі ліричні пісні. А сама пісня «Славетний Кременчук» була написана на слова місцевої поетеси Г. Сіренко. Одна із мелодій композитора стала позивними міського радіо, інша пісня – гімном малої академії.
Найбільше у доробку нашого земляка було ліричних пісень. Цікаво, що майже всі вони написані на вірші поетів кременчуцького літературного об’єднання «Славутич». Серед них такі пісні: «Подаруй мені квіти» на слова Н. Тимченко, «Твій погляд» — слова Л. Мосіної, «Білий вальс» — слова Г. Черевика, «Ой, ти зоре-зоряниця» – слова С. Росика та багато інших. Писав Анатолій Іванович і романси, у нього вийшла збірка романсів на слова місцевої поетеси Софії Сергієнко.
В 1998 році на регіональному радіо «ЕРА» відбувався фестиваль пісні, в якому брав участь самодіяльний композитор Анатолій Мізюн. Він отримав диплом і звання лауреата «Пісенного радіофестивалю – 98».
В 1999 році вийшла нова збірка пісень композитора, яка називалася «Пісні для дітей та юнацтва». Крім дитячої і шкільної тематики, у збірці було чимало пісень про весну, кохання, юнацькі мрії, про наддніпрянське місто Кременчук. До речі, написані вони були теж на вірші місцевих поетів Олега Головка, Владислава Найдьонова, Анатолія Самодріна та інших.
Анатолій Іванович Мізюн постійно влаштовував свої творчі зустрічі і концерти в будинках культури, клубах, музеях, бібліотеках, школах, своєму рідному селі Кривуші. До 80-річчя Кривушанської школи він написав «Гімн школи», проводив з колективом музичної школи № 1, місцевими співаками і музикантами День села, День вулиці, концерти до свят.
В 2002 році Анатолій Мізюн — музикант, диригент, композитор-пісняр очолив народний хор ветеранів війни та праці Палацу культури «Кредмаш». На цей час він мав в своєму творчому арсеналі дуже багато музичних творів, які були всі різнопланові. Репертуар хору поповнився українськими, російськими народними піснями, а також іншими жанрами мистецтв, багато пісень було написано на вірші місцевих поетів на музику самодіяльного композитора Мізюна.
В 2004 році фотографія Анатолія Івановича Мізюна була занесена на Дошку пошани Відкритого Акціонерного Товариства «Кредмаш».
Останні роки життя Анатолій Іванович присвятив викладанню в музичній школі № 1, де він пропрацював 36 років, з 1971-го по 2007-й роки та 5 років, з 2002-го по 2007-й, керував народним хором ветеранів війни та праці. Його пісні звучали на місцевому радіо, телебаченні, на святкових концертах. Він мав багато друзів серед поетів, музикантів, співаків, земляків, сусідів, завжди їх привітно зустрічав, безкорисливо приходив на допомогу тим, кому вона була потрібна. Помер Анатолій Іванович Мізюн 31 жовтня 2007 року.
Світлу пам’ять про чудову, добру, чемну та порядну людину зберігають його рідні – дружина Ольга Михайлівна, доньки — Лариса та Людмила, яка теж вже багато років викладає сольфеджіо і музичну літературу в дитячій музичній школі № 1, де працював батько, його внуки.
У Кременчуцькому краєзнавчому музеї зберігаються деякі особисті речі, грамоти, дипломи, фотографії Анатолія Мізюна, подаровані його дружиною нашому музею. На довгі роки в нашому місті залишилися збірники пісень, які були написані і видані кременчуцьким самодіяльним композитором і викладачем Мізюном Анатолієм Івановичем.

Селезньова І.Г. – зав. відділом
науково-освітньої роботи