Цілюща вода з Кременчука

Цілюща вода з Кременчука

Цілюща вода з Кременчука

Деякі із бажаючих зцілення побудували собі дачі прямо на березі. Інші наймали квартири на літній сезон. Значна кількість дачними поїздами щоденно приїздили з Кременчука і поверталися назад. Саме на цей період припадає «готельний бум» у Кременчуці.

Сучасники відзначили, що наплив «курортників» зростав з року в рік. Багато хворих на шкірні хвороби та хвороби опорно-рухової системи видужували, доводячи цим безсумнівну користь води Псла. З часом її з великим успіхом почали використовувати не лише для купання, а й для лікувального пиття.

Один із приїжджих, котрий позбувся своєї хвороби, писав знайомим: «Хто не хоче їхати на води занадто далеко – раджу Потоки: це буде корисніше і для здоров’я, і для гаманця».

Приблизно у цей самий час було відкрите цілюще джерело у селі Демидівка, у 18-ти верстах від Потоків. Поряд із джерелом звели капличку, і там невдовзі обновилася ікона Божої Матері «Життєдайне Джерело». Було зареєстровано чимало чудесних зцілень по молитвах перед цією іконою. А вчені після ряду досліджень підтвердили, що вода у джерелі має лікувальні властивості.

Підприємливі власники Кременчуцьких готелів почали завозити воду із Псла та з Демидівки. Так «курортний сезон» значно подовжився: купатися можна було лише влітку, а пити воду – круглий рік. Навіть коли річка замерзала, привозили кригу і вже в готелі розморожували. А ми ж з вами знаємо, що розморожена вода отримує додаткові якості…

Вода з джерела князя Потьомкіна вразила навіть царицю

Але найперші згадки про цілющі води в околицях Кременчука належать до періоду перебування тут намісника Новоросії князя Потьомкіна. Ставлення до нього як у сучасників, так і в істориків завжди було неоднозначним, та нас цікавить не оцінка його діяльності, а лікувальна вода.

Легенда твердить, що саме найясніший князь Григорій Олександрович знайшов цілюще джерело.  Однажды светлейший князь охотился с арканом на диких коз весьма далече от города Кременчуга. Он был на холмах и неудобьях, в сторону местечка Омельник. Он уже почти настиг уставшую косулю, однако она скрылась в небольшом овражке. Князь увидел, как измученное животное упало на колени перед каким-то источником. Напившись воды, косуля стрелой умчалась прочь, словно только что вспугнутая. Князь, и сам порядком уставший, велел подать себе воды из родника. К его великому удивлению, усталость быстро прошла. Князь, в благодарность, не стал более преследовать косулю, и вообще прекратил свои охоты на диких коз. Чудную же воду ему ежедневно доставляли во дворец».

На жаль, хоча б приблизне місце знаходження дивовижного джерела вияснити неможливо. Адже у часи Потьомкіна (1780-і роки) нинішній Міський сад був заміською дібровою!

На цілющий воді їжа смачніша

У Потьомкіна, крім французьких поварів, була також кухарка – тітка Катря з Омельника. Князь, який був записаний у запорізькі козаки під ім’ям Грицько Нечеса, часом влаштовував для найкращих друзів «козацькі обіди», і тоді їм готувала Катря. А для виготовлення узварів і квасу привозили «чудную водицу» із джерела, яке князь звелів розчистити, облаштувати і призначив туди сторожа.

Під час візиту імператриці Катерини Другої до Кременчука князь запропонував декілька Катриних диковинок на приватних сніданках та підвечірках імператриці. Покуштувавши полтавські пундики, мандрики і сластьони, пригубивши варенухи та деренівки, попивши малинового, ожинового і черешневого квасу, Катерина Друга була у захваті. А коли поверталася до Петербургу знову через Кременчук – забрала куховарку з собою.
Тітку Катрю та її родину поселили в одному з улюблених маєтків цариці. Ставилися до неї дуже шанобливо, чоловіка призначили лісником. Син одержав непогану, як на той час, освіту, обидві красуні-доньки вийшли заміж за купців.

Цариця жартома називала її Катериною третьою. На це Катря, лукаво всміхаючись і прикриваючи обличчя вишитим рукавом, відповідала: «Лише на кухні, матінко, лише на кухні!»

На превеликий жаль Катрі, квас не виходив таким смачним, як удома. Адже головне у будь-якому напої – вода.

Автор: Алла Гайшинська

Публікується за виданням: AVтограф, № 25 (971) 20 червня 2019 року