До 100-річчя завершення Першої світової війни
Як відомо, Перша світова війна – один із найбільш широкомасштабних збройних конфліктів в історії людства.
Вона тривала з 28 липня 1914 по 11 листопада 1918 рр.
Всього за роки війни до рядів армій воюючих сторін були мобілізовані понад 70 мільйонів чоловік, у т.ч. близько 60 мільйонів – у Європі.
Воєнні втрати складали від 9 до 10 мільйонів солдатів.
Жертви цивільного населення оцінюються від 7 до 12 мільйонів осіб.
Близько 55 мільйонів людей отримали поранення.
Ця війна стала прологом і детонатором цілої низки найбільших революцій, включаючи Лютневу і Жовтневу 1917 року в Росії, а також Листопадову 1918 року в Німеччині.
В результаті війни припинили своє існування чотири імперії: Російська, Автро-Угорська, Османська та Німецька.
Так написано у Вікіпедії.
Про Першу світову війну написані незліченні томи книг, і при бажанні багато з них можна перечитати – бібліотеки у місті працюють.
Я ж хочу запропонувати увазі наших прихильників декілька окремих моментів, уламків історії вікової давнини, що зберігаються у фондах краєзнавчого музею – таку собі своєрідну віртуальну виставку. Навіть тоді, коли експозиція музею працювала, на ці експонати мало хто звертав увагу.
Кременчужани та мешканці Кременчуцького повіту, котрі пережили Першу світову війну, були звичайними людьми – такими ж, як і ми. Вони писали листи солдатам, як ось цей, що був адресований кременчужанину Андрію Кузьменку:
«10 июня 1916 года. Посылаю тебе 20 коп. Дорогой мой муж Андруша, письмо я твое получила… Я очень рада, что ты жив и здоров… мне так было грустно и тяжело, когда я услыхала, что ты поехал в дальнюю дорогу…Дорогой Андруша, нам живется очень трудно, так все дорого, что невозможно жить. Мясо 45 к. за фунт (400 грамів – Авт.), также и рыба. От самой Пасхи я не имела ни куска мяса (Великдень у 1916 році був 23 квітня. – Авт.). И молоко 40 к. кувшин, маленький 30 к. А обувь 20 руб. ботинки, и также что-нибудь набрать, все дорого. Но все ничего, лишь бы Бог послал пережить беду и повидаться с тобой…».
Вони оббивали пороги з питаннями пенсій, були воїнами, ополченцями і сестрами милосердя, читали газети і дарували фотографії, отримували нагороди і робили благодійні внески на користь солдатських сиріт…
Тому, коли нам інколи здається, що зараз жити гірше, ніж будь-коли, що лише нам, таким трепетним і вразливим, таким розумним і безцінним, несправедливо дісталися аж настільки важкі часи – подивіться, подумайте. Якби ж то історія хоч чомусь учила!
Упокой, Господи, душі усіх полеглих на полях битв за Вітчизну!
А.Гайшинська