ГАЗЕТА «ЗЕМСКИЙ ОБЗОР» ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ ПОЛТАВЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ
В джерельній базі нової історії України провідне місце займають періодичні видання, основними різновидами яких виступають газети і журнали. Важливою їхньою рисою є комплексний синтетичний характер. У них представлено багато форм інформації, зокрема документальна, поточно-хронікальна, особового характеру.
Ключовим завданням сучасної української історичної науки залишається введення до обігу нових джерел та їх неупереджений аналіз. Це, зокрема, стосується дослідження місцевих земських видань, які можуть стати в пригоді при вивченні соціально-економічної історії України. Одним з них є тижневик «Земский обзор», який на сьогоднішній день залишається малодослідженим українськими вченими. В третьому томі «Енциклопедії історії України» про названий часопис вміщено невеличку замітку київського науковця О. Яся[1]. Проблеми становлення земської преси України другої половини XIX початку XX століття вивчав А.Гуз[2].
Мета нашої публікації полягає в аналізі часопису «Земский обзор» як джерела з соціально-економічної історії нашого краю. Він був друкованим органом Полтавського губернського земства. Видавався в Полтаві протягом 1883 – 1885 років. Відповідальним редактором газети вважався голова губернської земської управи О.Зеленський.
Тижневик складався з наступних розділів: дії і розпорядження уряду; рішення уряду і Сенату по земським справам; місцеві відомості; земські питання; організація земських установ; народна освіта; земська медицина; народне продовольство; земська статистика; земські хроніки; земські збори; питання землеволодіння і сільського господарства; селянське питання; бібліографія; різні статті і замітки та повідомлення.
В газеті брали участь відомі земці, лікарі, літератори. Серед них варто відзначити українського письменника та громадського діяча Олександра Кониського, історика, професора Київського університету Івана Лучицького, відомого кременчуцького лікаря О. Богаєвського, російського земського діяча В.Ю. Скалона.
Оскільки тижневик був друкованим органом Полтавського губернського земства, то в першу чергу на його сторінках висвітлювалися питання пов’язані з діяльністю органів
місцевого самоврядування. Тут варто виділити статті, присвячені проблемам розвитку освіти. Серед них необхідно відзначити публікації Олександра Кониського. Він співпрацює з часописом з перших днів його існування. Вже в третьому номері за 1883 рік надруковано замітку письменника «Значення в Південній Росії земських установ в справі освіти» Вона розпочинається критикою органів місцевого самоврядування за недостатню увагу до народних шкіл. О.Кониський звинувачує земства в тому, що вони свої кошти спрямовують на розбудову середніх навчальних закладів, зокрема гімназій та прогімназій. В той же час,на його думку, головне їхнє завдання полягає саме в розвитку початкової освіти.
Проте письменник визнає і заслуги земства на ниві народної освіти за весь час період їхньої діяльності. Він наводить цікаві порівняння щодо розвитку шкільної справи в Полтавській та Київській губерніях. В першій земські установи діяли з 1865 року, а в другій їх не було тоді взагалі. Там більшість поміщиків становили поляки, яким царський уряд не довіряв. З огляду на це, земства в Південно-Західному краї були запроваджені лише в 1911 році. Станом на 1876 рік в Київській губернії народних училищ функціонувало 112, тоді як в Полтавській – 522. В середньому на повіт на Київщині припадало 9 шкіл, а на Полтавщині – 34. Витрати на розвиток освіти в 1881 році в Полтавській губернії складали 495 тисяч рублів, тоді як в Київській лише 23 тисячі. Що стосувалося середньої жіночої освіти, то в Київській губернії була всього одна жіноча гімназія, а в Полтавській на той час діяло 4 гімназії і 5 прогімназій. На їхнє утримання виділялося 1200 р. на Київщині, на Полтавщині 10 тисяч. Підсумовуючи діяльність земств, О.Кониський зазначає, що незважаючи на багато помилок та негараздів, названі органи місцевого самоврядування служать народу і жодна з реформ, крім селянської, не сприяла народному благополуччю так, як земська[3].
Наступна публікація письменника теж була присвячена проблемі розвитку початкової освіти в Полтавській губернії[4]. В ній подається цікавий матеріал щодо кількості відкритих шкіл в різних повітах нашого регіону, починаючи з 1840 року. Зокрема, в Кременчуцькому повіті протягом 1840 – 1850 рр. було засновано 4 нових навчальних заклади, в наступне десятиліття лише один, з 1860 по 1870 – 5, а з 1870 по1880 – 14, і стільки ж з 1880 – 1884 роки. Тобто, починаючи з часу створення земства, кількість шкіл в Кременчуцькому повіті почала швидко зростати. Така тенденція була властива всій Полтавській губернії[4].
Далі О.Кониський навів порівняльну таблицю витрат земських установ нашого краю на освіту за 1872 і 1882 роки. В ній чітко прослідковується тенденція зростання суми виділених коштів на шкільну справу. Це притаманно всім повітам Полтавщини. Наприклад: в Кременчуцькому повітовому земстві витрати за десять років зросли з 6630 до 17035р.; в Золотоніському, відповідно, з 4683 до 11480; Пирятинському з 810 до 8509 р.[4].
О.Кониський простежив розвиток освіти на Полтавщині, починаючи з кінця XVIII століття[8]. Зокрема він відзначив, що перший навчальний заклад в Кременчуці, «училище для благородного юношества», був відкритий в 1779році. В ньому вивчали французьку та німецьку мови. Однак, про подальшу долю названої освітньої установи авторові нічого не відомо. Письменник наводить суми фінансових надходжень з бюджетів земських установ. Він виступав противником підтримки середніх навчальних закладів з боку земств. На його переконання, вони повинні свої кошти спрямовувати на народні училища, де навчалися діти селян. Що стосувалося гімназій та реальних училищ, то там більшість складали представники заможних верств населення, які здатні самі профінансувати освіту своїх синів та доньок.
Доволі цікавою є стаття громадського діяча про освітній ценз народних учителів Полтавської губернії у 80-роки XIX століття[5].
Як випливає з наведених автором статистичних даних, він був доволі невисоким. Зокрема, в Кременчуцькому повіті з 57 народних вчителів середню освіту мали 22 педагоги (39%); початкову – 14 (24%) незакінчену – 21(32%)[5]. Показники по Полтавській губернії були наступні: з 524 вчителів один закінчив вищий навчальний заклад, а саме, духовну академію; середні навчальні заклади – 169 (32%), в тому числі гімназію – 3, реальне училище – 1, духовну семінарію – 43, учительську семінарію – 23, жіночу гімназію – 12, жіночий
інститут –1, єпархіальне жіноче училище – 86[5].; Нижчі навчальні заклади закінчили 236 (45%) вчителів, зокрема, повітові училища – 142, міські училища – 20, духовні училища – 31, сільські училища – 11, прогімназії – 12. Решта 118 викладачів (23%) отримали домашню освіту, або вийшли з різних шкіл, не закінчивши курсу[5].
Як бачимо з наведених цифр, освітній рівень вчителів залишався на невисоким. Одна з головних причин полягала у скромному матеріальному забезпеченні сільських педагогів. Проблемі економічного становища викладачів присвячена стаття І.Фесенка[6]. В ній приведено дані про річну зарплату вчителів, яка коливалася в межах 200–400 рублів, причому середнє місячне жалування складало 15–17 рублів. Квартира і харчування забирали в педагогів 12–13 р.; витрати на одяг – 5–6 р. В багатьох з них були сім’ї, тому прожити на вказані кошти було нелегко. Проблема оплати праці освітян неодноразово піднімалася на земських зборах, однак вона не була вирішена до кінця їхнього існування.
Темі поширення сільськогосподарських знань в народні маси присвячена стаття О.Неручева[7]. В ній автор ратує за розвиток професійних начальних закладів, щоб через них пропагувати передові методи господарювання. На його переконання, серед селян вже достатньо грамотних людей, які готові до сприйняття агрономічних нововведень. На нашу думку, кореспондент тижневика був налаштований досить оптимістично щодо освітнього рівня селян Полтавської губернії. Хоча його ідея відкриття сільськогосподарських шкіл в нашому краї відповідала духові часу і була згодом втілена в життя зусиллями земства.
Як бачимо, публікації з проблеми розвитку освіти посідали помітне місце на шпальтах земського часопису. Проте головна увага в ньому приділялася висвітленню роботи земських установ. Газета подавала детальні огляди повітових та губернських земських зборів, аналізувала питання, які там порушувалися. Наприклад, повідомляючи про зібрання гласних Прилуцького земства, тижневик вказував, що однією з головних проблем для нього стало незадовільне надходження податків до земського бюджету. Із запланованих 127725 р. надійшло всього 68217, тобто 52%[8]. Там же повідомлялося про високий відтік сільськогосподарських робітників на сезонні заробітки до Південних губерній. Проте землероби, будучи малопоінформовані про попит на їхню працю, часто змушені були найматися за копійки, щоб зовсім не залишитися без заробітку. Ясно, що названа проблема турбувала місцевих поміщиків, бо вони позбавлялися дешевої робочої сили. На зборах було висловлено пропозицію створити спеціальне бюро, яке мало завдання інформувати населення про попит та ціни на працю аграріїв в різних регіонах. Серед поміщиків вказана ініціатива викликала занепокоєння. Вони боялися, що це може викликати ще більший відтік працівників в літню пору. Ініціативу в створенні такого бюро взяли на себе гласні Галаган, Домонтович, Горленко. Однак збори, визнаючи корисність створення такої установи, вирішили остаточне рішення даної проблеми перекласти на губернське земство. Аналогічне питання порушувало раніше Золотоніське та Кременчуцьке повітові земства[8]. Окремо на зборах розглядалося питання поліпшення нагляду за школами.
Доволі детально інформував тижневик про зібрання Полтавського губернського земства, яке відбулося в жовтні 1883 року. На ньому порушувалися проблема формування кошторису земських потреб на наступний рік, питання про проект статуту Олександрівського попечительства, про суму, необхідну на закінчення статистичного опису губернії, про поліпшення породи місцевої худоби, про стан землеробства та ін.[9]. Цікаву інформацію про роботу земських гласних було вміщено на сторінках тижневика в кількох номерах за 1885 рік в полемічній статті «Особовий склад Полтавського губернського земського зібрання (Досвід статистичної обробки даних про земське представництво)»[9]. Вона стала відповіддю на публікацію в «Земскому сборнику Черниговской губернии», в якій гласних звинувачували в нерегулярному відвідуванні земських зібрань. Її автор, спираючись на матеріали «Систематичного зводу постанов Полтавського губернського земства», де було вміщено алфавітний список всіх гласних з 1865 по 1885 з вказівкою, скільки засідань вони відвідали, переконливо доводить абсурдність його закидів. Тут також подано відомості про соціальний склад губернських та повітових гласних. Відзначається тенденція до посилення
дворянського елементу в Полтавському губернському земстві. Наводяться таблиці, які наглядно підтверджують збільшення кількості гласних від привілейованого класу як в губернії, так і в повітах.
Окрему увагу приділено в статті питанню стабільності складу земських гласних. Автор вказує, що їхній склад від виборів до виборів змінюється майже наполовину. Він наводить статистичні дані про повторне переобрання гласних по рокам, зокрема в 1868 році повторно залишилося лише 46%, в 1871р.– 48%, 1874 – 56%, в 1877 – 49%, 1880 – 36%.[9].
Відзначено, що 8 земців були гласними всіх зібрань, починаючи з 1865 року і до часу виходу публікації, тобто 1883 рік[9]. Серед них був відомий український громадський діяч Г.П.Галаган, який представляв Прилуцький повіт. Неодноразово обирався повітовим і губернським гласним відомий історик, активіст Київської Громади – І.Лучицький.
Інформував часопис і про важливі події, які відбувалися в губернії. Доволі детально в кількох його номерах була висвітлена сільськогосподарська виставка, яка пройшла в Полтаві в серпні 1883 року. Відзначено, «що 17 липня в присутності 200 осіб публіки єпископом Веніаміном було проведено молебень, після якого полтавський губернатор оголосив виставку відкритою». Мета таких виставок, як проголошує перший пункт програми, «познайомити із сучасним станом сільського господарства, скотарства та кустарною промисловістю губернії».[12].
Виставка складалась з 4-х великих відділів: тваринництво (6 груп), сільськогосподарського та кустарного виробництва (3 групи), рільництва та лісництва (6 груп), механічного і будівельного відділу (3 групи).
Вона тривала 9 днів. За приблизними підрахунками її відвідали 2,5 тис. осіб. На думку кореспондента часопису «Земский обзор», головний інтерес екскурсантів був зосереджений на відділах тваринництва і землеробських знарядь та машин. Він, зокрема, зазначав: «Обидва ці відділи виставки, поза всяким сумнівом, представили дуже багато цікавого матеріалу і не пройдуть безслідно для прогресу місцевої сільськогосподарської практики»[12]. Серед недоліків виставки автор названої публікації вказує на низьку участь у ній господарів з Полтавщини. Із загальної кількості експонентів (115 осіб), що заповнили виставку своїми товарами, на їх долю припадала скромна цифра – всього 40 осіб[12].
Інша вада цього заходу – це практично повна відсутність виробів із господарств селян. Останнє пояснюється, по-перше, тим, що доставка виробів на виставку була пов’язана з суттєвими витратами, а повітові земські управи не знайшли коштів на це. По-друге, селянам було дуже важко конкурувати на губернській виставці з великими землевласниками.
Повідомляв тижневик і про виставки, влаштовані того ж року зусиллями Полтавського сільськогосподарського товариства в Миргороді та селі Чутово. Вони пройшли у вересні того ж року.
Крім наведених вище тем, часопис друкував відомості соціально-економічного характеру про переселення селян з Полтавської губернії, вміщувалися повідомлення про діяльність земств у різних регіонах Наддніпрянської України та європейської частини Росії. Значна увага приділялася висвітленню питання розвитку земської медицини, зокрема її фінансування.
Отже, в газеті «Земский обзор» публікувалася цікава інформація, яка стосувалася в першу чергу діяльності органів місцевого самоврядування в напрямку розвитку освіти, медицини та сільського господарства. Вона стане в пригоді дослідникам історії нашого краю другої половини XIX століття.
Література:
1.Ясь О. Земский обзор//Енциклопедія історії України:в 5т./ Редкол.:В.А.Смолій (голова) та ін.– К.: Наук. Думка, 2005–– Т.3–С.354.
2. Гуз А. Становлення земської преси України другої половини XIX початку XX століття.//Історія в школі–2002–№11–12–С.1–6.
3. Конисский А Значение в Южной России земских учреждений в деле образования// Земский обзор– 1883–№3.
4. Конисский А «Развитие народного образования в Полтавской губернии» //Земский обзор–1884–№6–7
5.Конисский А. Развитие образовательных средств в Полтавской губернии// Земский обзор–1884–№19–20
6. Конисский А Образовательный ценз народных учителей Полтавской губернии // Земский обзор – 1883–№11
7. Меры по улучшению экономического положения учителей наших народных школ// Земский обзор–1884–№14 ].
8. Прилуцкое земское уездное собрание//Земской обзор– 1883–№4
9. Журнал Полтавского губернского собрания XIX созыва//Земский обзор–№13
10. Личный состав Полтавского губернского земского собрания (Опыт статистической обработки данных о земском представительстве)// Земкий обзор. – 1885. – №23.
11. Личный состав Полтавского губернского земского собрания (Опыт статистической обработки данных о земском представительстве.// Земский обзор. – 1885–№26.
12. Фурдуев В. Сельскохозяйственные выставки в городе Полтаве// Земский обзор. Издание Полтавского губернского земства. – 1883. –№5.
АВТОР: КРОТ В.О.