Нотатки про судноплавство на Дніпрі у 1913 році

Нотатки про судноплавство на Дніпрі у 1913 році. Дніпро для Кременчука – щоденна об’єктивна данність. Ми нечасто про це замислюємося, але ж без нього, власне, не було б і нашого міста.
Дніпро восени спокійний і урівноважений (Фото 1). Просинається зранку в тумані, вмивається чистим прохолодним повітрям і на короткий час оживає – прийдуть зранку рибалки, покричать чайки-мартини над темною водою, вітерець пограється з хвилями та й полетить далі. У вранішніх сутінках лише десь плесне лякливо риба. Осінній день короткий, і незабаром вже покотилося сонечко за обрій.
А невдовзі й зима (Фото 2). Тоді наш велетень, як старий ведмідь, засне на довгий холодний час, і прокинеться вже навесні – під гомін птахів, ляскіт риб’ячих хвостів. І понесе він стрімким потоком свої води з верхів’їв та й до самого моря, а з ними судна і човни.
Сьогодні на Дніпрі в період навігації можно зустріти різні судна: буксири, пасажирські теплоходи, швидкісні катери, яхти, моторні човни, навіть мотоцикли на воді та спортсменів на водних лижах. На островах, а особливо на міських пляжах, маса відпочивальників. Все це – ознаки сучасного Дніпра (Фото 3, 4, 5, 6).
А давайте-но ми з вами подумки повернемося у 1913 рік, останній перед Великою війною, як тепер прийнято називати Першу світову, на кременчуцькі береги…
В цьому нам допоможуть старі поштові листівки та фото.
Там, де сьогодні міські пляжі, де купаються та відпочивають кременчужани, вздовж усього південно-західного мису Кременчука була розташована велика кількість торгових та лісних пристаней. Гомін робітників пристані й пасажирів, службовців фірм і різних торгівельних компаній, безкінечні гучні сигнали пароплавів, скупчення човнів та барж, ряди візників, які очікують пасажирів перед приходом пасажирських суден, купи колод від лісосплаву та склади різного товару – таку картину побачили б ми с вами, опинившись на березі Дніпра в Кременчуці сто років тому.
Торгові операції міста по Дніпру мали величезний грошовий та товарний об’єм. А на самому мисі – одна з найбільших на Дніпрі пасажирська пристань, де зупинялися великі пароплави, які «тримали сполучення» між Могильовом та Катеринославом (сучасне м. Дніпро); нижче по течії починалися відомі небезпечні дніпровські пороги (Фото 7, 8, 9, 10).
Життя на Дніпрі кипіло, незважаючи на те, що вже біля самого Кременчука зустрічалися так звані кам’яні забори (в однині це слово пишеться «забора». – Авт.). І досі дехто з краєзнавців помилково називає їх «порогами» (Фото 11).
Кам’яні забори були досить небезпечними для судноплавства. Про них знали всі, хто був пов’язаний з роботою на цій ділянці Дніпра. Як пороги в пониззі Дніпра, так і кам’яні забори поблизу Кременчука з давніх часів мали свої назви – Володимирська, Табурище, Шеломая, Стрілецька, Боярина та Демурівська, Редутська, Чикалівська та Келебердянська, Цесаревича, Андріївська, Красний камінь, Савина. Таких найбільш небезпечних забор від Кременчука до Катеринослава нараховувалося 19.
Усунення каміння з русла Дніпра біля Кременчука почалося ще з середини ХІХ ст. Відомий журналіст середини ХІХ століття П.А. Бібіков у статті «От Петербурга до Екатеринослава» (1863 рік) так описує свій від’їзд з Кременчука:

«Я вступил в розговор с нашим лоцманом и от него первого услышал неудовольствие… за то, что начальство рвет опасные камни. Общее мнение заключается в том, что камней рвать не следует, по крайней мере в тех частях реки, в которых судоходство продолжается и по спадении воды во все лето. Многие камни, верхушки которых торчали из воды в летнее время, во время половодия бывают покрыты водою и тогда опасны. Если их сорвать, то опасность весною уничтожается, а увеличивается летом, ибо они уже не торчат из воды, их не видно, на них легко наткнуться и разбить судно. Другие сорваны были безполезно в том отношении, что служили маяками, указателями, приметами, которыми все пользовались».

Але після довгих років вишукувань та складання спеціальних карт Дніпра, Міністерство шляхів сполучення Російської держави врешті решт у 1913 році розпочало на Дніпрі комплекс робіт по поглибленню і очищенню Дніпра від каміння, в тому числі і біля Кременчука. Міська газета «Приднепровский голос» весь час висвітлювала ці заходи.
№ 359 від 19.07.1913 р.:
«В настоящее время Киевским округом путей сообщения и водных путей приступлено к работам по углублению русла Днепра на участке между Кременчугом и Градижском. Подле железнодорожного моста идут спешные работы по сооружению деревянной ограды кругом огромных каменных скал, подлежащих посредством взрывов к удалению».
№ 368 від 28.07.1913 р.:
«Прибывшей на днях землечерпальной машиной №10 начаты работы на Днепре около камней, подлежащих удалению. Камни будут взрывать динамитом» (Фото 12).
№ 376 від 08.08.1913 р.:
«…После извлечения камней подле Крюковского моста начнутся такие же работи в Дриевке (очевидно, мається на увазі Дереївка. – Авт.) и вблизи Екатеринослава».
№ 402 від 08.09.1913 р.:
«Третьего дня около 6 вечера раздались тревожные гудки, а вслед за этим несколько сильных взрывов. Многие из жителей бросились к тому месту, где происходили взрывы. Оказалось, что тревожные гудки и взрывы происходили вблизи Крюковского моста, где землечерпальной машиной производяться работы по удалению скалистых камней, взрываемых динамитом» (Фото 13).
№ 410 від 20.09.1913 р.:
«…Большая часть крупных камней посредством динамита уже извлечена. Работы предполагается закончить к закрытию навигации» (Фото 14).

Контроль за цими роботами проводив безпосередньо Київський округ шляхів сполучення, комісія якого приїздила до Кременчука з перевіркою.
Подрібнене вибухами каміння складалося на березі острова, розташованого поблизу; на ньому були збудовані приміщення для робітників, які і потім, впродовж тривалого часу, заселялися робітниками технічного флоту (Фото 15, 16).
Лише після будівництва річкового порту в районі 1-го Занасипу в 1966 році всі служби порту були переведені в нові приміщення, а мешканці острова, який ми сьогодні знаємо як острів Динька навпроти міського пляжу, були остаточно переселені до Кременчука.
Восени цього ж 1913 року, як сповіщала міська газета, до Кременчука навіть прибула депутатська група на чолі із головою Держдуми М.В. Родзянком, яка прямувала до Олександрівська (сучасне м. Запоріжжя) для огляду робіт щодо поглиблення русла Дніпра: «…Познакомившись со встречавшими их лицами, проследовали на каменную глыбу, где были сняты в общей группе фотографом» (Фото 17).
Згадана «кам’яна брила» була нічим іншим, як відомою всім мешканцям міста геологічною пам’яткою «Скеля-реєстр». До речі, ця скеля – ті самі камені, що в деяких місцях виходять на берег Дніпра і явлють собою виходи гранітів великого геологічного утворення – Українського кристалічного щита (УКЩ), що тягнеться від Волині до Азовського моря.
Роботи по знищенню каміння найбільш небезпечних забор біля мосту, які створювали своєрідну перемичку на фарватері (на планах Дніпра вони зазначені, як забори Потайна і Попова), проходили одночасно із роботами по поглибленню русла в місцях розташування мілин і перекатів.
До речі, назва «перемичка» щодо цього місця на Дніпрі зберігалася серед крюків’ян до 50-х років ХХ століття. Ще і в ті часи підводне каміння, затоплене згодом під час будівництва Кременчуцької ГЕС, утворювало тут навесні бистрінь та водоверті, в яких із задоволенням, незважаючи на небезпеку, купалися крюківські сміливці (Фото 18, 19, 20).
У 1914 році ці роботи почали згортатися у зв’язку із Першою світовою війною, а подальші революційні події на тривалий час взагалі перервали їх.
Нині Дніпро вже не страшний для судноплавства, не лякає весняними повенями. Сьогодні упокорений Дніпро, закований ланцюгами гребель, смиренно приймає свою долю, випиваючи гіркі води викидів і стоків, покірно лине визначеним шляхом, і в той же час продовжує надихати своїми краєвидами митців, зворушує наш погляд, дарує нам насолоду влітку в спекотні дні та віддає нам усе, чим багатий (Фото 21, 22, 23, 24, 25).
А ми, люди, вдячні йому за це?