Привілей міста Кременчука 1635 року

Привілей міста Кременчука 1635 року

Кременчук – центр громади і району Полтавської області (до липня 2020 р. – місто обласного підпорядкування), важливий індустріальний осередок Центральної України, як і абсолютна більшість поселень, має свою офіційну дату заснування. Орієнтуючись на неї, містяни організовують святкування ювілейного дня міста.

Першим гучним відзначенням ювілею Кременчука стало 400-річчя, яке відбулося 29 вересня (день визволення міста від німецьких загарбників) 1971 р. Обрання 1571 р. датою заснування міста опирається на інформацію, подану Миколою Маркевичем в «Історії Малоросії». Згідно з нею, Кременчук був закладений генеральним обозним коронного війська Григорієм Свирговським.  З огляду на вкрай малу вірогідність існування цієї особи твердження про 1571 р., як про точку відліку історії міста, виглядає досить сумнівним. Це ж стосується й інших згадок із XVI ст., в яких урочище Кременчук – місце броду через Дніпро та осередок уходництва – фігурує в контексті ініціатив щодо спорудження фортифікаційних споруд (висловлюваних Михалоном Литвином у 1550 р. і Миколаєм Язловецьким у 1590 р. , втілити які не вдалося. Також з урочищем пов’язують «городок на Пслі», зведений у 1559 р. військом московського воєводи Данила Адашева спільно з дніпровськими козаками Дмитра Вишневецького. Цей «городок» проіснував недовго – взимку 1561–1562 рр. гарнізон покинув його.  Натомість про повноцінний населений пункт в урочищі Кременчук можемо говорити лише з 30-х років XVII ст., коли французьким інженером ГійомомЛевассером де Бопланом було розроблено проєкт будівництва на місці руїн старого замку (зафіксованого в щоденнику Еріха Лясоти в 1594 р.) нової фортеці.

Передумови появи Кременчука найбільш комплексно висвітлено українським істориком Дмитром Вирським, який присвятив своєму рідному місту низку статей та монографію 9. Дослідник не відшукав локаційного привілею Кременчука, однак детальний аналіз джерел та історіографії дозволив йому дуже близько підійти до встановлення вірної дати і обставин закладення міста.

Так, у своїх здогадках історик апелює до В’ячеслава Липинського, який називав засновником Кременчука Стефана Руцького (Рудзького). Виходець з Овруччини, С. Руцький був ротмістром коронного війська  Як припускає Д. Вирський, підставою для твердження В. Липинського був випис із книги київського гродського суду за 2 грудня 1637 р. У ньому йшлося про утримання С. Руцьким Кременчука з 1633 р.11 Водночас, дослідник скептично поставився до тези польського історика Генрика Літвіна (Henryk Jan Litwin). Той вважав С. Руцького власником Кременчуцької волості, починаючи з 12 березня 1635 р., однак, як пише Д. Вирський, «без посилання на джерело», з якого була взята інформація. Сам він також не з’ясував, звідки у Г. Літвіна з’явилася ця дата.

Насправді польський історик вказав у своїй книзі на джерело інформації: «MK180/425». Мовиться про надання Владиславом IV «ґрунту» Кременчук «біля ріки Борисфен» у пожиттєве володіння С. Руцькому і Зиґмунту Лесецькому (особу не ідентифіковано). Акт був укладений в Гродні 11 червня 1633 р.– це підтверджує інформацію, подану у виписі з київської гродської книги. 12 березня 1635 р. привілей було вписано до королівського трансумпту  і внесено до книги коронної канцелярії . Цю дату Г. Літвін сплутав із датою появи самого документа. Названий акт ми публікуємо з перекладом як Додаток 1.

Керуючись згаданим вище виписом із київської гродської книги, Д. Вирський зробив припущення, що роком закладення Кременчука  Руцьким був 1637-й  (твердження польського дослідника Вітольда Бобіньського (Witold Bobiński), який датував закладення «городища» Кременчук 1630–1632 рр., історик відкинув як необґрунтоване17). З огляду на відсутність інформації про маґдебурзький привілей Д. Вирський вважав його або втраченим, або таким, що, ймовірно, ніколи не був укладений, з огляду на специфіку Кременчука як оборонного осередку, а не «класичного міста» .

Локаційний привілей міста Кременчука був знайдений випадково, в актах галицького гродського суду (Ф. 5), що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України, м. Львів . У них же автор цієї розвідки шукав аналогічні документи, присвячені містам Галицької землі.

Привілей було укладено у Варшаві 8 січня 1635 р. У ньому король Владислав IV «схвалює» закладення («фундацію») Кременчука ротмістром С. Руцьким і дозволяє «використання мешканцями маґдебурзького права». Документ був наданий для внесення до гродських актів 12 березня 1647 р. Якубом Тхожевським (Тхужевським) «від імені найяснішого краківського каштеляна Миколая з Потоку Потоцького». Останній з 5 листопада 1639 р. до 4 грудня 1643 р. був очільником Черкаського староства, до якого належав Кременчук  Натомість, хто такий Я. Тхожевський і які обставини змусили його звернутися до судової установи саме в Галичі (центрі повіту та землі Руського воєводства) – все це залишається нез’ясованим. Цей документ ми публікуємо з перекладом як Додаток 2.

Локаційний привілей описує механізм призначення і компетенцію міських урядників. Бурмистр і семеро райців повинні були призначатися («номінуватися») державцем міста після представлення «обраних» міською громадою. Призначався державцем і війт (про попереднє представлення містянами у цьому випадку не йшлося). Магістрат Кременчука отримував право судити мешканців міста у справах «як цивільних, так і кримінальних або смертельних», відповідно до норм маґдебурзького права (в переліку правопорушень згадані у т. ч. перелюб, отруєння і чаклунство). Також у його компетенції перебувало встановлення часу торгів у базарні дні.

Власне, особлива увага у привілеї звернена на торгівлю та необхідність її розвивати. Кременчук отримав право на щотижневі торги (щоп’ятниці) і щорічні ярмарки (двічі на рік – в день Івана Хрестителя та на Стрітення). Окремо підкреслювалося, що місто відкрите для перебування особам «будь-якого роду і нації» (у т. ч. «не тільки» тим, «кому це дозволяє закон»). Повна свобода розповсюджувалася і на товари, що їх у майбутньому могли привозити та реалізовувати купці. На 20 років жителі Кременчука звільнялися від сплати усіх мит, «як би вони не називалися». Ідентичні формулювання про свободи для перебування людей, звільнення від усіх мит та низку інших зустрічаємо у ще одному маґдебурзькому привілеї дворічної давнини, наданому Владиславом IV Новому Місту на передмісті Всхови (Фрайштадту) у Познанському воєводстві 22. Попри значну віддаленість одного міста від іншого, обидва мали прикордонне розташування, а відтак – оборонне значення. Саме тому в одному з речень привілею для Кременчука (також «списаному») згадано про необхідність «до замку збиратися» і захищати його зі зброєю в руках у разі ворожих нападів. У цьому контексті зауважимо, що в 1636 р. (всього через рік після надання маґдебурзького права) була проведена люстрація королівщин. Про Кременчук комісари написали, що це «містечко колись було, тепер [лежить] пустим полем 23». Із яких причин новозакладене місто зазнало спустошення, достеменно сказати неможливо.

Як би там не було, в наступні роки претендентами на контроль над «пустим полем» стали кілька впливових у Київському воєводстві урядників. 28 лютого 1637 р. Владислав IV надав урочище (!) Кременчук переяславському старості Станіславу Конєцпольському . Через два з половиною тижні, 17 березня, С. Руцький поступився своїм правом на пожиттєве володіння «ґрунтом» Кременчук на користь київського воєводи Томаша Замойського . Сам локатор залишив за собою функції адміністратора-державця (який, нагадаємо, мав право призначати міських урядників; цікаво, що в Новому Місті це була прерогатива старости) 26. Ініціатива С. Руцького викликала невдоволення черкаського старости Костянтина Вишневецького. Підлеглий останнього, підстароста Юрій Русинович 20 серпня 1637 р. прибув до Кременчука, де скоїв напад на С. Руцького та його приятелів. 8 січня 1638 р. помер Т. Замойський.

На його право володіння Кременчуком, ймовірно, міг претендувати зять – Єремія Вишневецький. Нарешті, 20 березня 1638 р. з ініціативи знову ж таки черкаського старости урочище (!) Кременчук було передано у «доживоття» Ольбрихту Кросновському 27. Так новозасноване місто-ґрунт-урочище стало причиною загострення стосунків між Конєцпольскими та Вишневецькими. Зауважимо, що термін «uroczysko» в актових документах ранньомодерної доби міг позначати у т. ч. «нещодавно закладене поселення, що на момент згадки в окресленому статусі лише реалізовувало свій осадничий потенціал» . Відтак, можна стверджувати, що, незважаючи на згадку в люстрації про «пусте поле», Кременчук остаточно не занепадав у цей час. Починаючи з 40-х років XVII ст., він згадується в документах як місто.

Таким чином, завдяки кверенді  в актах галицького гродського суду за 1647 р. вдалося виявити локаційний привілей Кременчука. Згідно з документом, король Владислав IV у 1635 р. надав дозвіл на використання норм маґдебурзького права мешканцям новозакладеного міста. Локатором міського осередку виступив ротмістр коронного війська С. Руцький. Двома роками раніше він (разом із З. Лесецьким) отримав «ґрунт» Кременчук у пожиттєве володіння.

Досі про маґдебурзький привілей Кременчука 1635 р. не було жодної інформації, що викликало в істориків сумніви в його існуванні. Водночас, дослідники (В. Липинський та Д. Вирський) точно ідентифікували особу засновника та зробили загалом вірне припущення про час закладення міста – 30-і роки XVII ст. Справа в тому, що історія урочища Кременчук довгий час була нерозривно пов’язана з ідеями створення тут постійно діючого оборонного осередку. В середині 30-х років XVII ст. її вчергове намагався втілити видатний інженер Г. Л. де Боплан. Попри невдачу, саме тоді стало можливим закладення міста з атрибутами самоврядування та можливістю ведення торгівлі.

На жаль, одразу після набуття маґдебурзького права Кременчук став «яблуком розбрату» між київським воєводою Т. Замойським (на його користь С. Руцький передав своє право володіння однойменним «ґрунтом»), старостами переяславським (С. Конєпольським) та черкаським (К. Вишневецьким). Попри фіксацію в документах у статусі «урочища», «ґрунту» і навіть «пустого поля», нове поселення не занепало і, починаючи з 40-х років XVII ст., Кременчук згадується в джерелах уже як місто.

Згадані документи публікуються в оригіналі. Також подано авторський переклад їх українською мовою.

Додаток 1.

1633 р., червня 11 – Впис до книги коронної канцелярії за 12 березня

1635 р. про надання Владиславом IV «ґрунту» Кременчук С. Руцькому і З. Лесецькому у пожиттєве володіння

[// k. 425]

Oblata l[itte]rae consensus eximen[di] fundu[m] certum n[obi]l[i]b[us] Rucki et Lesecki militium dat[ur]
Vladislaus IV etc. Signifi camus etc. Oblata esse ad acta cancellariae n[ost] rae maioris l[itte]ras infrascr[ipt]as. Supplicatumq[ue] nobis e[st] ut eas ad acta pra[esen]tia suscipi, atq[ue] auth[or]i[tat]e extradi mandare dignaremur. Quaru[m] l[itte]rarum tenor is est, qui sequitur.

Vladislaus IV etc. Signifi camq[ue] etc. Consensisse nos consentireq[ue] pr[aese]ntibus l[itte]ris n[ost]ris, n[obi]l[i]bus Stephano Rucki et Sigismundo Lesiecki militibus n[ost]ris, ut possint et valeant fundu[m] certum Krzemienczuk
dict[um] ad fl uuium Boristenen[si] sit[tum] certis de causis ad dispos[itio]nem n[ost] ram deuolut[um] de manibus modernor[um] eius nullo iuri poss[essi]oru[m] iustis pecuniar[um] summis redimere, seu alia quauїs via et ordine eliberare et in poss[essi] onem suam vindicare. Quem quidem fundum modo praemisso exemptu[m] pr[aese]
nti Rucki et Lesiecki cum o[mn]ibus eius attinen[tiis] et pertinen[tiis] antiquitus eo spectant[is], tenebunt, habebunt et possidebunt ad extrema vita suae t[em]p[o]ra.

Promittimusq[uae] pro nobis et se[renissi]mis succ[ess]orib[us] n[ost]ris non esse nos p[rae]f[a]tos Rucki et Lesiecki, ab usu et pac[ifi c]a poss[essi]one eiusde[m] fundi amoturos aut amouen[di], cuipiam p[otes]tatem daturos, sed saluu[m] et integrum ius aduitale ipsis conseruaturos. R[ati]one cuius ad uitalitatis [// k. 245 v.] ea nobis et reipublicae onera praestare tenebuntur, ad quae caeteri bonorum eiusmodi poss[ess] ores, de iure vel consuetudine suae adstricti. Iuribus n[ost]ris regalibus rep[ubli]cae et eccl[esi]ae cat[holicae] saluis manent. In cuius rei fi dem pr[ease]ntes manu n[ost] ra subscr[ipt]as, sigillo regni communiri iussimus.

Dat[um] Grodnae die XI men[sis] juny anno Domini MDCXXXIII reg[norum] n[ost]ror[um] anno primo. Vladislaus rex. Albertus Kadzidlowski. SRM.

Cui supplic[aci]oni nos benigne annuen[tes], praeinsertas l[itte]ras, ad acta pr[aese]ntia suscipi, atq[ue] auth[or]i[tat]e ex ÿs extradi mandauimus. In cuius rei fi dem pr[aese]ntibus, sigillum Regni n[ost]ri est impressum.

Dat[um] Varsauiae die XII men[sis] marcÿ anno D[o]m[ini] MDCXXXV. Regnor[um] n[ost]ror[um] Poloniae et Sue[ci]ae III anno.

Relatio r[euere]nd[issi]mi in Chr[ist]o p[at]ris D[omi]ni Jacobi Zadzik epi[scopi] Culmen[si] et Pomeraniae, n[omina]ti Cracouien[si], sup[remi] reg[ni] cancell[ar]ÿ.

AGAD w Warszawie. MK. Dział 1. Sygn. 180. K. 425–425 v. Копія.

Переклад

Впис листа надання згоди на викуп певного ґрунту шляхетних Руцького та Лесецького військових
Владислав IV і т. д. Повідомляємо і т. д. Вписано до актів великої канцелярії нашої за написаним нижче листом. Просили нас, щоб ми вважали за гідне до нинішніх актів прийняти, а також владі видати наказуємо. Зміст грамоти такий, як наводиться.

Владислав IV і т. д. Повідомляємо і т. д. Як ми дозволили і дозволяємо цим листом нашим, шляхетним Стефанові Руцькому і Сиґізмундові Лесецькому воїнам нашим, щоб міг розвиватися певний ґрунт Кременчук званий біля
ріки Борисфен розташований, з певних причин до розпорядження нашого переданий з рук сучасних власників, що не мають жодних прав, за справедливу грошову суму викупити чи будь-яким чином та способом забезпечити та у своє володіння отримати. Цей ґрунт у наведений вище спосіб вилучено, Руцький та Лесецький з усіма їхніми володіннями і приналежностями, що до них здавна відносяться, триматимуть, матимуть, володітимуть до кінця свого життя. Обіцяємо за нас і найславніших спадкоємців наших, що згаданих вище Руцького і Лесецького від використання та мирного володіння цього ґрунту не будемо відсторонювати і не дозволимо нікому вилучати його, так безпеку і повноту пожиттєвого (доживотнього) права збережемо. З цієї причини пожиттєво нам і державі тягарі складати зобов’яжемо, інших власників того роду дібр (Дібра (від пол. dobra; у свою чергу калька з лат. bona) – власність,володіння (у цьому випадку – земельні).) правом або приписом нашим захищати. Нехай права нашого королівства та католицької церкви залишаться збереженими.

Для вірності даної справи, [грамоту] нашою рукою підписуємо, королівською печаткою скріпити наказуємо.

Дано в Гродні дня 11 місяця червня року Божого 1633 панування нашого року першого. Владислав король. Войцех Кадзидловський. Священний королівський маєстат.

На це прохання ми, ласкаво погоджуючись, внесену вище грамоту до нинішніх актів прийняти, а також владі видати наказуємо. Для вірності даної справи, королівською печаткою скріплено.

Дано у Варшаві дня 12 місяця березня року Божого 1635. Правління нашого у Польщі та Швеції третього року.

За свідченням всечеснішого у Христі Якоба Задзіка, єпископа Хелмна (Кульма) і Померанії, краківського номіната, керівника королівської канцелярії.

Додаток 2.

Oblata priuilegii Sacrae Regiae M[aies]t[a]tis sup[ra] bona oppidi Krzemienczuk ex parte Rucky
Offi cium p[rae]sens castren[se] capitan[eale] Halicien[se] priuilegium Sacrae M[aies]t[a]tis Regiae infrascr[ipt]um sup[ra] bona oppidi Krzemięczuk g[e]n[er] oso Stephano Ruckÿ rothmagistro Sacrae M[aies]t[a]tis Regiae benigne collatt[um], manu serenissimi Regis Vladislai subscr[ipt]um, sigillo maioris cancellariae regni communit[um], et per n[obi]lem Jacobum T[c]horzewskÿ nomine illustris Nicolai a Potok Potockÿ castellani Cracouien[sis] exercituum regni g[e]n[er]alis ducis ad acticandu[m] porrectu[m] suscepit actisq[ue] inscribi permisit. Cui[us] tenor talis.

Vladislaus Quartus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masouiae, Liuoniae, Smolensciae, Czernichouiaeq[ue] nec non Sueccorum, Gottorum, Vandalorumq[ue] hae[redita]rius rex. Signifi camus p[rae]sentibus literis ostris, quorum interest, vniuersis et singulis, quod cum regalium sit partium et regnum nostrum reddatur frequentia atq[ue] cultura, quam locu[m]pletissimum atq[ue] maxime frequentatum. Ideo nos, Vladislaus Quartus, Dei gra[// с. 274] tia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masouiae, Liuoniae, Smolensciae, Czernichouiaeq[ue], nec non Sueccorum, Gottorum, Vandalor[um] q[ue] hae[redita]rius rex. Cum nobis expositum esset g[e]n[er]osi Stephani Rudzkÿ rothmagistri nostri nomine illo[r]um augendor[um] prouentuum reipub[licae] causa oppidum nouum Krzemienczuk nuncupat[um], in terra Kiouien[si] situm, fundasse et erexisse, utq[ue] eand[em] ipsius fundationem app[ro]baremus eidq[ue] oppido ad instar aliar[um] in regno nostro ciuitatum libertates et immunitates concederemus a nobis expetẏsset. Nos, quod dicta fundatio in rem reip[ublicae] in commodum atq[ue] ornamentum regni futura esset eand[em] hoc diplomate nostro approband[um] duximus approbamusq[ue]. A[t]q[ue] dicto oppido iuris Maidiburgen[sis] usum concedimus incolasq[ue], intra limites oppidi constit[uimus] in perpetuum, de iure t[e]rr[estr]i Polonico in ius ciuile transferimus Theutonicumq[ue], quod Maideburgen[sis] vocatur, ipsis largimur, donamus et concedimus. Remouen[tes] a dicto omnia iura t[e]rr[estr]ia Polonica modos et consuetudines diuersas atq[ue] alienas a iure Theutonico eximentes unum quemq[ue] dictor[um] oppidanor[um] a iurisd[icti]one omnium regni subsellior[um], ut nullibi de p[er]sonalib[us] iniuriis respondere teneantur, nisi coram aduocato et magistratu oppidi eiusd[em], salua appell[aci]one in ciuilib[us] ad tenutarium nunc et pro tempore existen[ti].

Magistratus 2 v[er]o dicti oppidi in o[mni]bus, tam ciuilib[us], quam criminalib[us] causis siue capitalibus, puta, furti, homicidii, adulterii, membror[um] mutil[ati]onis, incendii, venefi cii et quorumuis malefi cior[um] et excessuum plenam facultatem tribuimus et concedimus iudican[di] [// с. 275] infra metas ac limites eiusd[em] oppidi iure Theutonico ac secundum illius formam innoxios animaduerten[di] excessus corrigen[di] pro qualitate quorumuis criminum, octo electos e singulis annis tenutario dicti oppidi nunc et pro tempore existen[ti]bus p[rae]sentare tenebuntur, ex quibus unum proconsulem, et reliquos consules tenutarius nominare tenebitur. Aduocatia autem designan[di] singulis annis libera erit facultas penes eund[em] tenutarium, collegia mercator[um], contubernia artifi cum instituen[di] vel instituta in om[ni]b[us] p[rae]rogatiuis, collegiis, societatis, contubernẏs quarumlibet regni ciuitatum adaequamus et pares. Esse volumus, vt autem facto facilius ÿd[em] ciues commertior[es], uti quibus, utiq[ue] suis consulere queant, concedimus illis et assignamus forum septimanale qualibet septimana pro feriis sextis, nundinas autem bis in anno, primas pro festo sancti Joannis Baptistae, alteras pro festo Purifi cation[is] Beatissimae Mariae Virginis. Ad quas quid nundinas, foraq[ue] septimanalia, statis diebus, atq[ue] temporibus liberum esse volumus, ut omnes cuiuscunq[ue] generis ac nationis mercatores, vectores, negotiatores, artifi ces et сaeteri homines venire possunt (solum modo non eiusmodi sint quos
iura ferre non permittunt) facultatemq[ue] habebunt in eo oppido a die indicti mercat[us] siue nundinarium ad diem atq[ue] tempus, quod a magistratu dicti oppidi fuerit praestitum omnes negotiationes [// с. 276] exercen[di], atq[ue] tam equos, quam boues et animalia quaeuis, ta[m] maiora, quam minora, quam alias merces omnes in specie et genere, tam domesticas, quam exoticas, nullis penitus exceptis venden[di] et commutan[di] vt autem tanto facilius incolae atq[ue] habitatores ad dictum oppidum confl uant. Volumus, vt itinera libera euntibus et redeuntibus sint et
pateant, et a nemine aditus ad dictum oppidum aut discessus anteq[ua]m consederit praecludatur, item libertatem a theloneis pontalibus, aquaticis 3, quocunq[ue] nomine censeantur, tam terra, quam fl uminibus secundis et aduersis per regnum et ditiones n[ost]ras concedimus ad decursum viginti annorum. Volentes et haec libertas ad merces tam animatas quam inanimatas, exteras et domesticas sese extendant. Item in casu incursionis ut inuasion[um] hostilis ad arcem se conferre eand[em]q[ue] tueri et defendere erunt adstricti. Quae omnia superius decreta et exp[re]ssa fi rmaet inviolabilia fore eisd[em] oppidanis pro nobis pro nobis (sic!) et serenissimis succ[ess]oribus nostris cauemus, ita tamen, ut fundatio oppidi et nundinarum concessa sint sine p[rae]iudicio alior[um] oppidorum atq[ue] ciuitatum. In cuius rei fi dem p[rae]sentes manu nostra inser[t]as sigillo regni communiri iusimus.

Datum Varsauiae die VIII mensis Januarii anno Domini MDCXXXV, regnorum nostror[um] Poloniae et Sueciae uno anno. Thomas Petrus Bielecki. Vladislaus rex. Post inductionem vero originale offerenti est restitutum.

ЦДІАЛ України. Ф. 5. Оп. 1. Спр. 140. С. 273–276. Копія.

Переклад

Впис привілею священного королівського маєстату щодо дібр містечка Кременчука з боку Руцького
Цей галицький гродський старостинський уряд прийняв і дозволив внести до актів привілей священного королівського маєстату щодо дібр міста ременчука, ласкаво наданий уродженому Стефану Руцькому, ротмістру священного королівського маєстату, підписаний рукою короля Владислава, скріплений печаткою великої королівської канцелярії, довірений для внесення до актів шляхетному Якобу Тхожевському від імені найяснішого краківського каштеляна Миколая з Потоку Потоцького, великого коронного гетьмана. Його зміст такий:

Владислав IV Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, лівонський, смоленський, чернігівський, а також шведів, готів та вандалів дідичний король. Повідомляємо даною нашою грамотою кому потрібно, всім та кожному, що серед королівських [завдань] є чисельність наших країв та королівств та старання [зробити] їх якнайбагатшими та якнайчисельнішими. Тому ми, Владислав IV, Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, лівонський, смоленський, чернігівський, а також шведів, готів та вандалів дідичний король. Представлено нам родовитого Стефана Руцького, ротмістра нашого, що для примноження доходів Речі Посполитої нове місто Кременчук зване, у землі Київській розташоване, за нашим погодженням [ним] закладено і збудовано. І просив нас, щоб ми цю фундацію схвалили та надали цьому містечку свободи та імунітети на взірець інших міст у нашому королівстві. Ми вважаємо [вірним] ухвалити і ухвалюємо цим нашим документом цю згадану фундацію на благо Речі Посполитої, для добробуту і окраси в майбутньому нашого королівства. Також нами дозволено у згаданому місті використання мешканцями маґдебурзького права, в межах міста встановлюємо навічно, з земського польського права переводимо в міське тевтонське право, яке маґдебурзьким зветься, що їм надаємо, даруємо, дозволяємо.

Вилучаючи із сказаного всі види польського земського права і звичаї, відмінні від права тевтонського, за винятком юрисдикції королівських судів щодо названих жителів, які за особисті злочини мають відповідати в присутності війта і магістрату цього міста, через звернення публічне до державців на даний час і на даний момент. Магістрату згаданого міста у всіх випадках, як цивільних, так і кримінальних або смертельних, таких як крадіжки, вбивства, перелюб, каліцтва, пожежі, отруєння та будь-які чаклування і вчинки, дозволяємо і погоджуємо судити в межах цього міста відповідно до тевтонського права та його норм, звільнення невинних і виправлення будь-яких злочинів. [Жителі] зобов’язані представляти вісім обраних [осіб] кожного року орендареві згаданого міста, що тепер є і надалі буде; потім державець номінувати зобов’язаний одного з них бурмистром, а решту – райцями. А вільна можливість визначення війтівства кожного року при тому орендареві залишається. Зрівнюємо можливість встановлювання і встановлення колегій купців, ремісничих цехів у всіх прерогативах, [даних] колегіям, спільнотам, цехам будь-яких міст королівства. Ми хочемо, щоб легше було тим громадянам, які торгівлею займаються, особливо тим, які можуть собі зарадити; постановляємо та визначаємо щотижневі торги по п’ятницях, ярмарки ж двічі на рік: перший на свято Івана Хрестителя, а другий – на свято очищення пречистої Діви Марії (Стрітення). Щодо ярмарків, торгів тижневих, встановлених днів, а також вільних часів хочемо, щоб сі громадяни будь-якого роду і нації, купці, перевізники, торгівці, майстри та інші люди могли прийти (і не тільки ті, кому це дозволяє закон). У цьому місті можливість матимуть у вказаний день базар чи ярмарок проводити у час, який буде встановлено магістратом міста для торгівлі, також продаж коней, волів, різних тварин, як великих, так і малих, місцевих та закордонних, різного вигляду та роду без жодного винятку для продажу та обміну, щоб значно легше гості та мешканці до названого міста сходилися. Ми хочемо, щоб вільно можна було приїздити та від’їздити і не заборонятиметься нікому вхід до згаданого міста або відхід перед тим, як осяде; також звільнення від мит мостових, водяних, як би вони не називалися, як на землі, так і на ріках ближніх і дальніх, [на шляху] через королівство і володіння наші, дозволяємо на наступні 20 років. Бажаючи, аби свобода торгу розповсюджувалася на товари, як живі, так і неживі, іноземні і місцеві. Також у випадку нападів чи ворожих наступів [жителі] до замку збиратися вартувати і захищати зобов’язані. Забезпечуємо за нас та наших найясніших спадкоємців, що насамперед декрети, надані цим мешканцям, будуть міцними та непорушними, однак, щоб фундація міста і надання про ярмарки були без шкоди для інших містечок та міст. Для вірності даної справи, нашою рукою (підпис) вносимо, королівською печаткою скріпити наказуємо.

Дано у Варшаві дня 8 місяця січня року Божого 1635. Правління нашого Польщею і Швецією першого року. Томаш Пйотр Белецький. Владислав король. Після внесення (до актів) запропонованого оригіналу, (він) є повернутий.

Література:

1. [Анонім]. Кременчуку – 440 років // Краєзнавство. 2011. № 4. С. 58.
2. Маркевич Н. История Малороссии. Москва, 1842. Т. 1. С. 52.
3. Вирський Д. Кременчук: початки історії (1571–1648) // Краєзнавство.№ 4 (77). С. 65–66, 78.
4. Уходництво – розповсюджене в XV–XVII ст. заняття людей (переважно в літню пору) мисливством, рибальством, бджільництвом на незаселених теренах т. зв. «Дикого поля» (степова зона Північного Причорномор’я), зокрема на території за порогами Дніпра.
5. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 60; Михалон Литвин. О нравах татар, литовцев и москвитян / пер. с лат. В. Матузовой. Москва, С. 99.
6. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденную при Киевском Военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Киев, 1863. Ч. 3: Т. 1: Акты о козаках (1500–1648). С. 28–31; Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 66.
7. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 65; Соловьев С. Сочинения / отв. ред.: И. Ковальченко, С. Дмитриев. Москва, 1989. Кн. III. История России с древнейших времен. Т. 5–6. С. 480.
8. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 66.
9. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. Київ, 2011. 653, [2] с., [24] с. іл.
10. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 66; Z dziejów Ukrainy: księga pamiatkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego / pod red. W. Lipińskiego. Kijów-Kraków, 1912. S. 350.
11. Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Krakowie. Rękopis 3583. K. 21–22
Цит. за: Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 66).
12. Litwin H. Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569–1648. Warszawa,S. 193.
13. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 80.
14. Трансумпт – монарше підтвердження з дослівним наведенням певного раніше наданого привілею (привілеїв).
15. AGAD w Warszawie (Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie). Metryka Koronna (MK). Dział 1. Sygn. 180. K. 425–425 v.
16. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 66–67.
17. Там само. С. 80; Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy: studium osadnictwa i stosunków własności ziemskiej. Warszawa, 2000. S. 282.
18. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 80.
19. ЦДІАЛ України (Центральний державний історичний архів України, м. Львів). Ф. 5. «Галицький гродський суд». Оп. 1. Спр. 140 (Чистова книга донесень, 1647 р.). Арк. 273–276.
20. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування… С. 67.
21. Автор висловлює щиру подяку Миронові Капралю та Ірині Папі за допомогу в розчитуванні та перекладі 2-х документів.
22. Städtebuch des Landes Posen: Codex diplomaticus; allgemeine Geschichte der Städte im Lande Posen; geschichtliche Nachrichten von 149 einzelnen Städten / von H. Wuttke. Leipzig, 1864. S. 159–161. Nr 42.
23. Źródła dziejowe. Warszawa, 1877. T. 5. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku / wyd. A. Jabłonowski. S. 226.
24. AGAD w Warszawie. MK. Dział 1. Sygn. 182. K. 190–190 v.
25. Ibid. K. 233–234.
26. Вирський Д. Кременчук: початки історії… С. 67. Städtebuch des Landes Posen: Codex diplomaticus… S. 160.
27. AGAD w Warszawie. MK. Dział 1. Sygn. 183. K. 4 v–5.
28. Смерека Б. Поняття «урочище» в актових і фіскальних документах Руського воєводства у XV–XVIII ст. // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія»: історичні науки. 2017. Вип. 194. С. 14.
29. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук від заснування… С. 69, 70.
30. Кверенда – пошук серед зібрань архівів та (або) бібліотек, спрямований на виявлення певного роду документів.
Автор: Богдан Смерека, кандидат історичних наук, науковий співробітник, Львівське відділення Інституту української археографії
та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

Публікується за виданням: Архіви України. Випуск 2 № 327 (2021): квітень – червень, стор. 156-169.