Друга міська лікарня м. Кременчук
Друга міська лікарня м. Кременчук є багатопрофільним закладом охорони здоров’я, заснованим на майні спільної комунальної власності територіальної громади Кременчука і підпорядкованим управлінню охорони здоров’я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області.В стаціонарі лікарні у терапевтичному, пологовому, гінекологічному, хірургічному та урологічному відділеннях розгорнуто 205 цілодобових ліжок.
Також діє поліклінка, потужністю 200 відвідувань за зміну та має у своєму сладі денний стаціонар на 9 ліжок. Колектив лікарні складають: 64 лікарі, 242 медичних працівники середньої ланки, 106 молодших та 87 інших працівників.
Друга міська лікарня м. Кременчук – історичні віхи
Помітним явищем для стародавнього Крюкова стало закінчення у 1869 році будівництва залізниці від Єлисаветграду (нинішній Кропівницький, колишній Кіровоград. Прим. авт.) до Крюкова, призначеної для перевезення вантажів, із наступним перевантаженням їх на річкові баржі та пароплави, що влітку курсували по Дніпру. У цьому ж році зведено примітивну дерев’яну будівлю залізничного вокзалу станції Крюків-на Дніпрі, а на великій Привокзальній площі відкрито медичний кабінет.
Отож, попередником 2 міська лікарня м. Кременчук, як і Вузлової лікарні станції Кременчук (до спорудження у 1906 році залізничної поліклініки, поділу на відомчу і бюджетну медицину у місті не було. Прим. авт.) в сиву давнину був кабінет лікаря при залізничній станції Крюків-на-Дніпрі. Тут обслуговувалися залізничники, робітники вагоноремонтних майстерень та жителі правобережної частини міста: один день лікар М.Є.Соколов вів прийом на станції Крюків-на-Дніпрі й один день – на станції Кременчук.
Провісником нинішнього великого медичного об’єднання на правому березі Дніпра був також фельдшерський, так званий, приймальний пункт майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці, які відкриті у 1874 році, а з 1898 року вони стали називатись – Крюківські вагонні майстерні.
Утім, через збільшення кількості робітників у вагонних майстернях та жителів Крюкова, цей один кабінет уже не міг забезпечити медичною допомогою крюків’ян. Тож у 1910 році на вулиці Макаренка, у будинку купця Краснокутського, відкривається медична амбулаторія, де організовується лікарський і фельдшерський прийом. Єдиним лікарем тут працювала П.Г.Дімара. Їй допомагали двоє фельдшерів, один помічник фельдшера та прибиральниця. Варто зазначити, що медичну амбулаторію добре оснастили за мірками того часу: у медиків були в наявності більшість необхідних інструментів та приладів для обстеження й лікування хворих. Особлива увага приділялася наданню медичної допомоги після отримання різних травм, яких було досить багато через низький рівень механізації та техніки безпеки у вагоноремонтних майстернях.
При необхідності стаціонарного лікування, госпіталізація хворих здійснювалася у Кременчуцьку Губернську Земську лікарню. До речі, витрати на медичну допомогу у 1911 році дорівнювали приблизно 76 копійкам на душу населення (середня заробітна плата робітників складала 7 крб. 50 копійок. Прим. авт.).
Поступово надання медичної допомоги населенню правобережної частини міста удосконалювалося. Так, у 1928 році Крюківська медична амбулаторія була реорганізована в поліклініку зі стаціонаром на 20 ліжок і розміщувалася у великому будинку по вулиці І.Приходька, 44 (колишня вулиця К.Лібкнехта. Прим. авт.).
З 1930 року неподалік вагонобудівного заводу, у який перетворено вагоноремонтні майстерні, гостинно відчиняє двері робітнича поліклініка, а у 1933 році – на вулиці Республіканській, 129 вводиться в дію дитячо-жіноча консультація (завідуючий Д.Г.Шуть). 1 жовтня 1935 року розпочинає працювати медсанчастина відкритого типу вагонобудівного заводу, яка спочатку іменувалася “Медико-санітарний цех”. Через рік тут уже трудилося 8 лікарів різних спеціальностей, 20 середніх медичних працівників, 5 осіб обслуговуючого персоналу. Відкрився фізіотерапевтичний кабінет, почали діяти пункти швидкої медичної допомоги у двох цехах. Медико-санітарний цех був гарно оснащений за мірками того часу, завдяки коштам заводу, що виділялися спеціальним рішенням 17-ти делегатів від трудового колективу.
Тим часом колишні вагонні майстерні виросли у велике підприємство транспортного машинобудування. Звісно, збільшилася і кількість працівників. Якщо амбулаторна допомога була задовільною, то стаціонарне лікування хворих крюків’ян в основному проводилося у Першій Радянській лікарні. Це приносило певні незручності, до того ж вона була надто перевантажена. Тож у 1936-1937 рр. з приміщення на вулиці І.Приходька, 44 виводиться поліклініка, а кількість ліжок збільшується до 50 й створюється повноцінна лікарня. Тут було розгорнуто хірургічно-травматологічне, терапевтичне й акушерсько-гінекологічне відділення, у яких проводилися пологи, складні оперативні втручання та надання спеціалізованої допомоги при травмах. У новоствореному закладі також здійснювалося лікування хворих терапевтичного профілю: серцево-судинних, пульмонологічних, неврологічних.
Даний заклад інколи називали Друга Радянська лікарня. Та ця назва не прижилася, бо обслуговувала лікарня в основному працівників Крюківського вагонобудівного заводу, тож частіше всього 2-га міська лікарня м. Кременчук називали заводською, або Крюківською.Друга Світова війна та окупація зруйнували налагоджене медичне обслуговування. Після визволення Крюкова від фашистських загарбників, 1 грудня 1943 року поліклініка 2-ї міської лікарні відновила свою роботу у великому будинку на вулиці Макаренка. А 1 січня 1944 року відновлює роботу в уцілілих приміщеннях – на вулицях Куйбишева, 12 і Рози Люксембург – і стаціонар. Тут на 25 ліжках розгорнуто терапевтичне, хірургічне, пологове відділення та організована жіноча консультація. Згодом інфекційний барак на 25 ліжок був перепрофільований в соматичне відділення. Таким чином, станом на 1 березня 1944 року стаціонар 2-ї лікарні уже налічував 50 ліжок. У 1947 році кількість ліжок збільшується до 60, а у 1952 році – до 75 ліжок.
Важливо зазначити, що саме у цій лікарні було вперше у Кременчуці застосовано для міського населення антибіотик пеніцилін, винайдений у 1929 році А.Флемінгом. Через 17 років після визволення Кременчука від гітлерівських поневолювачів, 30 грудня 1960 року, здано в експлуатацію комплекс приміщень 2-ї міської лікарні на 240 ліжок з поліклінікою на 400 відвідувань та дитячою консультацією на 100 відвідувань за зміну. У 1977 році на кошти вагонобудівного заводу побудована простора медико-санітарна частина відкритого типу на 600 відвідувань за зміну з дитячою і жіночою консультаціями.
Характерно, що у 70-90 роки це була своєрідна Центральна районна лікарня із хірургічним, анестезіологічним, терапевтичним, рентгенологічним, гінекологічним, урологічним, інфекційним, пологовим відділеннями та відділенням новонароджених, а також мала у своєму складі поліклініку, медико санітарну частину, жіночу та дитячу консультації, пункт переливання крові, бактеріологічну лабораторію тощо.
Такого набору структурних підрозділів не мав жоден лікувально-профілактичний заклад Кременчука. Пояснювалося це віддаленістю житлового мікрорайону “Раківка” від багатопрофільних та спеціалізованих міських закладів охорони здоров’я, що розташовувалися на лівому березі Дніпра, а також ускладненим транспортним пересуванням через Крюківський міст.
Події і факти
Лікарня багата подіями не лише загальноміського, але й загальнообласного значення. Адже, у 80-х роках XX століття на базі урологічного відділення діяла Республіканська школа передового досвіду лікарів-урологів. Тут вперше в Україні впроваджено трансуретральний резектоскоп для операцій при патології передміхурової залози, захворюваннях сечового міхура і сечокам’яної хвороби. А вперше в області застосовано апарат для подрібнення каменів в нирках.
У гінекологічному відділенні втілено в практику роботи нові безкровні методи при хірургічних оперативних втручаннях, в анестезіологічному – апарат “Полімарком” для проведення інгаляційного наркозу при операціях у відділеннях хірургічного профілю, а в пологовому – інкубатори новонароджених та оксигенатори для подачі кисню породілям і малюкам. У лікарні, вперше у місті, ще на початку 90-х років минулого століття було дозволено чоловікам бути присутніми при пологах своїх дружин.
У 1988 році, вперше у Полтавській області, в закладі відкрито відділення хронічного гемодіалізу (штучна нирка). Після організації урологічного і нефрологічного відділень та початку роботи апаратів штучного гемодіалізу, лікарня неофіційно стала нефрологічним центром не лише Кременчука, а й усього кременчуцького регіону. Утім, сюди доставлялися хворі із нирковою патологією не лише з Полтавської, але й із Кіровоградської та Черкаської областей. В лікарні, у 1991 році, задовго до початку розвитку сімейної медицини, вперше в Полтавській області і вдруге в Україні (до цього сімейна амбулаторія існувала лише у Львові. Прим. авт.), була відкрита відокремлена амбулаторія сімейної медицини, для чого Президент Концерну “Крюківський вагонобудівний завод” (назва того часу. Прим. авт.) В.І.Приходько виділив трикімнатну квартиру на вулиці Сербіченка, 9 (тут і нині знаходиться амбулаторія сімейної медицини КЗ “Центр ПМСД № 2”. Прим.авт.).
Також лікарня стала одним із піонерів впровадження комп’ютерної техніки та придбання ліків за прямими зв’язками з виробниками – у 2001 році вперше в області на базі 2-ї лікарні проведено тендер з технічного забезпечення відділення хронічного гемодіалізу.
Друга міська лікарня м. Кременчук – особистості
Позитивну репутацію лікарні сумлінною працею принесли колишні та нинішні фахівці закладу, зокрема, В.А.Бажанський, І.І.Бончук, (заслужений лікар України), В.Є.Нанаров, Г.І.Ємельянов, О.П.Должкова, Б.А.Шамардін, П.К.Григор’єв, Ю.В.Куляба, Ю.В.Плигач, Н.І.Сороколат, О.М.Кущ-Жирко, В.М.Євтушенко, Т.А.Антонова, Ю.М.Пантак, В.П.Сивенок, О.П.Колотій, І.Д.Банада та ще багато гідних медиків.
Позаштатними фахівцями відділу охорони здоров’я виконкому Кременчуцької міської ради в різні роки працювали найкращі лікарі: Ю.М.Пантак (хірург), І.І.Бончук (уролог), Б.В.Кушнір (нефролог), Л.Я.Свистун (гематолог). На 2015 рік міськими позаштатними фахівцями управління охорони здоров’я затверджені наступні представники лікарні: В.М.Євтушенко (уролог), В.І.Овдієнко (експерт), В.П.Сивенок (анестезіолог), І.Д.Банада (гематолог), О.П.Колотій (нефролог).
Стаціонарні відділення лікарні в різні роки успішно очолювали: В.М.Федорченко (акушерсько гінекологічне), А.М.Докучаєв, Г.І.Ходак, В.В.Левченко, І.В.Семенов (пологове), І.К.Макарова, М.Г.Оніщенко, Я.Д.Прокопчук (гінекологічне), В.Є.Нанаров, А.М.Штихно, В.І.Люлін (хірургічне), Г.І.Ємельянов, І.І.Бончук, А.М.Войтенко, (урологічне), В.А.Бажанський (терапевтичне) З.М.Голинець,А.О.Алексєєва (інфекційне), Г.В.Журіна, Л.В.Ніколенко, І.А.Тертишна (дитяча консультація), Р.А.Діденко (жіноча консультація), Г.М.Радіонова (приймальне), Н.І.Сороколат, Т.В.Кущ-Жирко (хронічного гемодіалізу), О.О.Дємін(клініко-діагностична лабораторія).
Сьогодні на чолі стаціонарних відділень, проводячи велику організаційну і лікувальну роботу, перебувають: В.М.Євтушенко (урологічне), Ю.М.Пантак (хірургічне), Ю.М.Лисенко (гінекологічне), І.В.Євтушенко (терапевтичне), В.П.Сивенок, (анестезіологічне), О.А.Савицька (жіноча консультація), О.А.Пасічник (дитяча консультація), С.В.Шестакова (пологове), Л.М.Степанець (клініко-діагностична лабораторія).
Керівниками поліклініки 2-ї міської лікарні в різні роки плідно працювали: Р.Й.Каневська, А.О.Левченко, В.І.Овдієнко, І.С.Шульц. Нині підрозділ ефективно очолює В.І.Овдієнко. Медико-санітарною частиною відкритого типу Крюківськго вагонобудівного заводу завідували: А.О.Левченко, М.І.Болгаров, Б.П.Рева, О.М.Гук, М.А.Дубков, Ю.В.Плева (в даний час медико-санітарна частина виведена із системи бюджетної медицини. Прим. авт.).
Посади заступника головного лікаря з медичної частини в різні роки займали і внесли значний внесок в підвищення якості надання медичної допомоги у закладі: Г.М.Адамчук, Л.П.Радченко, М.Г.Оніщенко, Я.Д.Прокопчук, І.К.Макарова, В.П.Севастян, М.А.Дубков, І.А.Курцеба. В даний час начмедом лікарні працює С.Б.Логвінова. У важкий повоєнний період керівниками лікарні невтомно трудилися: П.Г.Тенетко (1943-1944 рр.), В.П.Аврамова (1944-1945 рр.), М.Г.Елінська (1945-1947 рр.), Н.І.Сумська (1947-1958 рр.).
Новітня історія лікарні написана славним колективом медиків та обслуговуючого персоналу на чолі із головним лікарем Б.І.Нагайченком (1958-1963 рр.). Після нього в різні роки колектив лікарні очолювали талановиті керівники: А.С.Фоменко (1963-1976 рр.), Г.М.Адамчук (1976-1987 рр.), І.І.Бончук (1987-2002 рр.).
З 2002 року медичним закладом ефективно керує головний лікар В.П. Севастян
Автор: А.О.Сербін Р.А.Сербін