Футбол по-крюківськи

Футбол по-крюківськи

Футбол по-крюківськи

Рік за роком, століття за століттям твориться історія різних сфер життя людства, до якої вписуються нові імена та знаменні події. Заглиблюючись у вивчення минулих літ, ми віддаємо данину поваги тим, хто збудував для нас майбутнє, хто був біля першоджерел подальших надбань та перемог.
Пригадаймо наших земляків, які були першопрохідцями в найпопулярнішому виді спорту.
А розпочнемо ми, як у казочці. Давним-давно, століття тому, з’явилася перша футбольна команда Крюкова під назвою «Крюківський залізничник». Крюківські футболіти-аматори тренувалися на щойно створеному футбольному полі, яке влаштували на території колишньої садиби Мотрони Трифонівни Тіпакової – племінниці купця 1 гільдії Г.Чуркіна.
2 жовтня 1922 року історично зафіксований фінальний матч між командами «Крюківський залізничник» і «Трансбуд». До складу крюків`ян входили Пирожков, Твердохлєбов, Іванов Михайло, Марченко, Бабич Андрій, Бурлаченко Іван, Дмитрієв, Бойко Василь та ін.
Перші матчі були надзвичайно напружені, з немислимою інтригою, не рівня більшості ігор, які ми спостерігаємо сьогодні. Від початку і до кінця зустрічі команд проходили у гострій і відкритій боротьбі, в якій обидві сторони прагнули досягти успіху, перш за все, за рахунок атаки. Кожна гра була надзвичайною подією. Вона велася з величезним напруженням сил, з великою самовіддачею.
З хвилюванням публіка стежила за гострими моментами ігор. Це було видовище, яким захоплювалася молодь, незважаючи на відсутність облаштованого стадіону, яскравих прожекторів і коментатора біля гучномовця. Все було простим: поле з піском, дерев’яний паркан і хлопець із сильним голосом, який повинен був перекричати публіку, що радісно волала і шаленіла від захвату.
Футбол в нашому місті розвивався стрімкими темпами, і вже з середини 1920-х років крюківські футболісти вийшли на обласний рівень і почали регулярно брати участь у баталіях з полтавськими командами. Так, на місцевому спортивному майданчику у Крюкові 17 жовтня 1926 р. відбувся міжміський матч «Залізничники» (Крюків) – ТППШ (Полтава), де чемпіон Полтави виступав резервним складом. Поєдинок завершився рахунком 5:0.
23 жовтня цього ж року в Полтаві на спортивному майданчику ОРПС відбулася гра між командами «Харчосмак» (Полтава) – «Залізничники» (Крюків). Команди зіграли внічию – 0:0. Наступного дня гра між командами ТППШ (Полтава) – «Залізничники» (Крюків) знову завершилася нічиєю – 2:2. 31 жовтня 1926 року наші й полтавські футболісти знову зустрілися на крюківському полі. Тут команда «Залізничники» (Крюків) зіграла з полтавською командою «Південрайон-2» з рахунком 0:1.
Наступного року влітку в рамках ІV Всеукраїнської спартакіади, яку проводила у Харкові Вища рада фізичної культури, крюківський «Дзержинець» зіграв із футбольною командою Полтави. Серед гравців був Ковальчук Володимир Петрович. Матч завершився рахунком 1:0 на користь полтавців. Але наші футболісти набули неабиякого досвіду в цій грі.
Без жодних сумнівів можна стверджувати, що футболісти того періоду були сповнені якогось дитячого захвату від спорту, і для всіх це була своєрідна магія сили і волі команди. Тоді, в період становлення футболу, ще не було ні яскравих трибун, ні фірмових м’ячів. Все було дуже простим, крім самої гри. Кожна гра була великим святом як для самих гравців, так і для фанатів.
Час плинув, і для яскравих футбольних баталій потрібна була справжня арена. Епоха саморобного футбольного поля проходила.
В 1932 році, за ініціативою Крюківського вагонобудівного заводу біля клубу ім. Котлова, між житловим багатоквартирним будинком № 101 на колишній садибі Тіпакових та парком почалося будівництво першого заводського міні-стадіону. У побудові брали участь велика кількість робітників підприємства КВБЗ. І от, завдяки їх ентузіазму і тяжкій праці, у 1933 році арка з написом «Стадион «Дзержинец»» сповістила про закінчення побудови спортивного комплексу, який містив у собі огороджене футбольне поле з нетесаними воротами, волейбольний майданчик, пряму бігову доріжку, яму для стрибків у довжину, трибуни для глядачів на 180-200 місць, дерев’яні приміщення з двома роздягальнями і кімнатою чергового. Спортивний павільйон заміняла звичайна хата. Директором стадіону вагонобудівного заводу був Григорій Акумович Обідіон. Незважаючи на досить примітивну спортивну базу, життя на стадіоні кипіло.
З 5 травня по 15 жовтня 1938 р. відбувся Кубок УРСР з футболу. На цьому матчі крюківський «Дзержинець» зіграв із командою «Сталь» (Костянтинівка). Зустріч завершилася рахунком 0:6. Внутрізональні матчі були одночасно й іграми на Кубок СРСР (10 переможців зональних турнірів потрапляли в 1/32 фіналу Кубку СРСР). Крюків виступав у 3-й (Миколаївській) зоні. У другому колі гра «Сільмаш» (Кірово) – «Дзержинець» (Крюків) закінчилася рахунком 0:2, а на гру з командою «Харчовик» (Одеса) з невідомих причин Крюківська команда не з’явилася.
11 травня 1941 року відбулися перші поєдинки за кубки Полтави і Крюкова. На крюківському стадіоні 25 травня у вирішальному двобої зустрілися «Динамо» і «Дзержинець». Пермогли більш досвідчені динамівці – 4:1. Серед гравців відзначилися Осипчук, Кальченко, Фурса, Кешту, Бойко. Цікаво, що за два тижні до цього «Дзержинець» у товариському матчі обіграв «Динамо» – 4:3. Серед юнацьких команд приз дістався «Дзержинцю», який переміг «Динамо» з рахунком 2:1, взявши, таким чином, своєрідний реванш за поразку дорослої команди.
На жаль, бурхливе зростання рівня футболу було перерване війною. Багато молоді пішло до лав Червоної Армії… У роки Другої світової війни наші спортсмени захищали Батьківщину. Багато з них полягли смертю хоробрих.
Але одразу після війни стадіони знову закликали молодь визволеного міста до популярної гри. І вже на відновленому стадіоні раз по раз звучали крики болільників: «Дзержинець – чемпіон!». А інкше і бути не могло, тому що це був футбол по-крюківськи.
Пишаймося нашими першопрохідцями! Дякуємо за яскраві перемоги.

Ілюстрації з фондів Кременчуцького краєзнавчого музею.

 

 

Автор: Вікторія Ширай