Історія управління охорони здоров я Кременчука
Історія управління охорони здоров я Кременчука. Родоначальником управління охорони здоров’я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради в сиву давнину була Лікарська управа, створена у 1797 році. Знаходилася вона в окремому добротному будинку, у районі нинішнього готелю “Кремінь”.
Саме цей підрозділ і займався організацією надання медичної допомоги населенню Кременчука.
Наступником управи стала Лікарська Рада (у деяких джерелах називається Наказом Громадського піклування. Прим. авт.), створена у 1865 році при місцевому Земстві.
До її складу входили члени Земської Управи та практикуючі земські лікарі. Лікарські Ради розглядали питання про призначення і звільнення земських лікарів, удосконалення надання медичної допомоги, впровадження нових організаційних форм медичного обслуговування населення.
Поступово Лікарська Рада стала досить численною, різношерстою та некерованою. Члени Ради займали неоднозначні позиції, а прийняті рішення, в основному, були декларативними, які, до того ж, часто скасовувалися. Тож, без будь-якої вищестоящої ухвали, починаючи із 1885 року, організацією надання медичної допомоги у місті стала перейматися Кременчуцька Губернська Земська лікарня (го-
ловний лікар Н.Анкудінов) та Товариство Кременчуцьких лікарів. Саме за їхньої ініціативи у місті 1898 року було започатковано Общину сестер милосердя Червоного Хреста, яка на основі приватної благодійності сприяла лікуванню бідних і знедолених кременчужан.
Та через відсутність узаконених повноважень, ефективність керівництва цього тандема медициною міста була низькою, недостатньо проводилася організаційно-методична робота та запровадження наступності між різними фахівцями. Цей чинник і став основною передумовою створення офіційного органу для керівництва кременчуцькою медициною. А відтак, 21 березня 1920 року, коли у Кременчуці розпочалися роки мирної праці після закінчення Громадянської війни, у місті почав працювати повітовий відділ охорони здоров’я. Він утворений відповідно до Декрету Радянської влади від 11 липня 1918 року “Про організацію Народного Комісаріату охорони здоров’я”. Слід сказати, що після організації відділу охорони здоров’я, його штат складали всього троє працівників: завіду-
ючий, лікар-інспектор і канцелярист-кур’єр. Працювали вони за сумісництвом. Телефонного зв’язку не було, тому використовувався кур’єр. Щомісяця проводилися наради з лікарями й окремо з медичними сестрами та акушерками. Характерно, що обов’язковою на цих нарадах була участь представника Кременчуцького міського комітету ВКП (б).
Як свідчать історичні документи, уже у перші роки своєї діяльності цей структурний підрозділ, незважаючи на обмежену кількість працівників, виконував велику організаційно-управлінську діяльність для піднесення медичної служби міста, що позитивно позначилося на якості надання медичної допомоги кременчужанам. Так, приміром, проводилася активна робота щодо впровадження сучасного на той час медичного препарату – ацетилсаліцилової кислоти (аспірину). Через певний час у Кременчуцькому повітовому відділі охорони здоров’я були організовані наступні напрямки діяльності: лікувально-профілактичний, санітарно-епідеміологічний, охорони материнства і дитинства (охматдит), господарський, аптечний, загальний. Це структурне удосконалення позитивно вплинуло на стан організації медичної допомоги населенню міста.
Першим завідуючим був призначений лікар Д.В.Горфiн, якого змінив С.М.Бромберг. Відомості про наступних керівників не збереглися. Усе ж із деяких неофіційних джерел відомо, що певний час цей підрозділ очолював фельдшер і, навіть, партійний працівник без медичної освіти, направлений на роботу міським комітетом ВКП(б). Ним був запроваджений власний задум, так званий, громадський захист честі і звання “Радянський лікар”, який, на щастя, не прижився й був невдовзі скасований.
Це зберегло багатьох кременчуцьких лікарів не робітничо-селянського походження від позбавлення права займатися лікарською практикою.
У 20-30-х роках ХХ століття більшість медичних послуг у Кременчуці були платними. Застраховані робітники і службовці та члени їхніх сімей лікувалися за талонами лікарняної каси, решта кременчужан – за високу плату. Працівники здороввідділу намагалися зробити медичну допомогу доступною усім. Тож із 1926 року у місті, як і в цілому по країні, почали діяти “Єдині правила медичної допомоги амбулаторним хворим” та впроваджено безкоштовну стоматологічну допомогу, а приватні аптеки націоналізовано, що дало можливість усім хворим за рецептом лікаря безкоштовно отримувати ліки. У передвоєнний час (1939-1941 рр.) медичною галуззю міста успішно керував лікар С.А.Бабанов. Саме він почав призначати авторитетних лікарів відповідальними за ту чи іншу медичну службу, що в подальшому набуло статусу міських позаштатних фахівців. Наприклад, відповідальним за терапевтичну службу був призначений лікар Я.С.Ташевський, а за хірургічну – О.П.Окунєв. Також створено кілька лабораторій та рентгенівських кабінетів. Варто зазначити, що на цей час у місті уже функціонувало шість лікарень й диспансерів, 16 поліклінік та амбулаторій, у яких працювало понад 170 лікарів і більше 400 фахівців середньої ланки (медичні сестри, фельдшери). “Це освічені й інтелігентні люди, але водночас – це амбіційні фахівці, які усвідомлюють свою персону і не дозволять глумитися над їхньою честю”, – писав у своїх доповідних записках вищезгаданий керівник кременчуцької медицини.
Таким чином, у цей період у прямому й опосередкованому підпорядкуванні міського відділу охорони здоров’я знаходилися: Перша Радянська лікарня, робітнича поліклініка (до 1946 року усі поліклініки були самостійними. Прим. авт.), дві амбулаторії для дорослих і одна для дітей, дві жіночі консультації, Будинок дитини, а згодом – шкільна поліклініка та поліклініка Червоного Хреста, санітарно-епідеміологічна станція, шкірно-венерологічний та протитуберкульозний диспансери, водогрязелікарня, дитяча лікарня, Будинок санітарної освіти, друга Радянська лікарня та інші медичні заклади. Функціонувало також кілька аптек, аптечних пунктів, аптекарських магазинів, кіосків, аптечний склад, галено-фасувальна і контрольно-аналітична лабораторії.
Віроломний напад гітлерівців і тривала окупація міста перервали планомірний, поступальний розвиток міської медицини. Приміщення майже усіх лікувально-профілактичних закладів були зруйновані, обладнання й устаткування розграбовано, а медики мобілізовані на фронт.
Після визволення Кременчука від окупантів, відділ охорони здоров’я, 17 листопада 1943 року, відновив роботу. Його очолив лікар-терапевт К.Г.Щербак, якого через рік змінив зубний лікар А.I.Матвiєнко. Але через тяжкі рани нанесені війною, він також працював недовго. Заслуга цих керівників полягала у тому, що вони відшукали у вщент зруйнованому місті уцілілі приміщення й зуміли домогтися розміщення в них лікувально-профілактичних закладів, хоча бажаючих зайняти ці будівлі було вдосталь. До того ж, враховуючи нестачу медикаментів, організовували влітку та восени збір лікарської сировини: плоди шипшини, цвіт бузини, липовий цвіт, ромашку, чебрець тощо. Після висушування, їх використовували як лікувальний засіб при застудних хворобах.
У наступні роки на посаді завідуючого відділом плідно працювали: санітарний лікар О.І.Стельмашенко та лікарі-рентгенологи С.С.Ривкiн і О.П.Пєший. Важлива особливість, у 70-90 роки минулого століття оперативні наради, що називалися планерками, проводилися щоп’ятниці о 16-й годині. Запрошувалися на них не лише керівники та міські позаштатні фахівці, але й лікарі, які допустили помилки чи недбалість при лікуванні хворих. Рішення приймалися конкретні: оголосити догану, направити на переатестацію тощо. Взимку на нараду не дозволялося заходити у верхньому одязі, а жінкам, окрім цього, – у головному уборі. Неодноразово участь в апаратних нарадах та медичних радах брали члени міського виконавчого комітету Кременчуцької міської ради.
На цей час поділу на обласні і міські заклади не було. Тож у віданні відділу охорони здоров’я знаходилося 23 заклади, а саме: 1-а, 2-а, 3-я, дитяча, фізіотерапевтична лікарні, 4-поліклініка, санепідемстанція, дезстанція, станція переливання крові, станція швидкої медичної допомоги, онко-
логічний, психоневрологічний, лікарсько-фізкультурний, наркологічний, шкірно-венерологічний диспансери, а також Центр здоров’я, МСЧ КрАЗ і стоматологічні поліклініки №№ 1, 2, госпрозрахункова та дитяча, Будинок дитини і психоневрологічний санаторій.
Характерно, що з метою раціонального використання медичних кадрів, без узгодження з відділом охорони здоров’я жоден лікар не міг бути ні зарахований, ні звільнений з роботи. Для цього він мав особисто прибути на прийом до завідуючого відділом. І не завжди обіймав ту посаду, яку хотів. Дуже часто зараховувався тим фахівцем, у якому на цей час мало потребу місто (у ті роки лікарські спеціальності не сертифікувалися і диплом лікаря про закінчення медичного інституту давав право працювати за будь- яким фахом. Прим. авт.).
Однією із форм контролю за діяльністю закладів охорони здоров’я були раптові перевірки, особливо у нічні години, або у вихідні. Для цього викликалася машина швидкої медичної допомоги і завідуючий відділом чи хтось із лікарів-інспекторів об’їжджали лікувально-профілактичні заклади. Як правило, після таких перевірок доган рідко кому вдавалося уникнути. Завдяки ініціативі та наполегливості відділу, у 60-80 роки минулого століття у місті щорічно будувалися, або відкривалися 1-2 нових лікувально-профілактичних заклади. Також у ці роки, з метою підвищення безпеки руху ме-
дичного транспорту, кількість якого з кожним роком збільшувалася, на базі 1-ї, 2-ї, 3-ї і дитячої міських лікарень створено централізовані автогосподарства та призначено завідуючих автогаражами. До них були приписані автотранспортні засоби менших медичних закладів, що сприяло налагодженню контролю за технічним станом автомобілів та станом здоров’я водіїв.
Події і факти
Звісна річ, усі події, що відбувалися в закладах охорони здоров’я міста, так чим інакше торкалися
управління. Але безпосередніми подіями є такі. 1 січня 2001 року, згідно Бюджетного кодексу України та Закону України про бюджет 2001року, фінансування диспансерів, госпіталю для інвалідів війни та станції переливання крові почало здійснюватися з обласного бюджету, а через три роки і майно цих закладів перейшло до Полтавської обласної ради і вони були повністю підпорядковані Управлінню охорони здоров’я Полтавської ОДА та отримали офіційний статус обласних закладів (дитячий пси-
хоневрологічний санаторій “Славутич”, міська санепідемстанція, дезстанція та будинок дитини були підпорядковані області раніше. Прим. авт.).
Таким чином, у прямому підпорядкуванні відділу за-лишилися 1-а, 2-а, 3-я, 4-а, 5-а, дитяча міські лікарні, міський пологовий будинок, міська станція швидкої медичної допомоги, чотири міські стоматологічні поліклініки та міський Центр здоров’я.
На початку 2013 року в межах України проведено реформування служби швидкої медичної допомоги. Відтоді Кременчуцька міська станція швидкої медичної допомоги підпорядкована Комунальній установі “Полтавський обласний Центр екстреної медичної допомоги та медицини ка-
тастроф Полтавської обласної ради” як станція екстреної медичної допомоги № 2 м. Кременчук.
Для забезпечення належної доступності і якості первинної медико-санітарної допомоги населенню територіальної громади Кременчука, 1 липня 2013 року у місті створено три комунальні заклади “Центри первинної медико-санітарної допомоги № 1, 2, 3”. Водночас була припинена діяльність міської Автозаводської поліклініки та Центру здоров’я. А на виконання плану дій із реформування Укрзалізниці, КУ “Вузлова лікарня станції Кременчук” з початку 2015 року підпорядкована управлінню охорони здоров’я. В останні десятиліття і сам відділ охорони здоров’я піддавався реформуванню та перейменуванню. Так, у 1998 році відділ охорони здоров’я виконкому Кременчуцької міської ради було реформовано в Департамент охорони здоров’я. Але нововведення не прижилося і у 2000 році підрозділу повернули його попередню назву та обов’язки. У 2013 році відділ охорони здоров’я повторно реформовано, тепер уже в управління охорони здоров’я виконавчого
комітету Кременчуцької міської ради.
З перших років свого існування повітовий відділ охорони здоров’я знаходився в одній великій кімнаті приватного будинку по вулиці 29 вересня (тут і далі подаються сучасні назви вулиць. Прим. авт.). У цій же кімнаті проводилися й різні наради, прийом відвідувачів тощо. Певний час, відділ перебував у приміщенні дитячої поліклініки № 1 по вулиці Бутирiна, 6 (нині цього приміщенні не існує. Прим.
авт.), потім у поліклініці Першої міської лікарні по вулиці Бутиріна, 26. Останні 30 років міськздороввідділ розміщувався на першому поверсі Кременчуцької міської дитячої
лікарні, а згодом – госпіталю для інвалідів війни по вулиці Сердюка, 23/1. З 1997 року дана управлінська структура виконкому Кременчуцької міськради знаходиться за теперішньою адресою.
Постаті
Для роботи в управлінській структурі медичної галузі Кременчука запрошувалися лише гідні
лікарі з організаторським потенціалом. Тож не випадково, пройшовши гартування у відділі охорони здоров’я, багато з них стали керівниками лікувально-профілактичних закладів. Значну роботу в різні роки проводили лікарі-інспектори міськздороввідділу: Б.А.Андрощук, В.І.Мулько, Л.Я.Свистун, Є.Т.Таболіна, М.В.Жижонков, В.І.Литвиненко, Н.М.Ощепкова, Г.Г.Гамбург, М.В.Бідило, В.М.Невмер-
жицький, І.Я.Дубницький, А.М.Трошкін, Г.В.Береза, Н.Б.Доліна, Ф.С.Чуб, Н.М.Бурова, А.І.Штирба. Зараз головними спеціалістами управління трудяться О.Г.Квачова та В.А.Бережнова.
Організаційно-методичною діяльністю почергово займалися: П.О.Власюк, Ю.П.Лукутін, Ю.В.Мирошниченко, В.М.Єлецький, І.Я.Дубницький, І.А.Овсій, О.О.Матвєєва, а нині – А.О.Сербін. Обов’язки міського педіатра в різні роки виконували: М.І.Топчій, О.С.Лехніцька, М.І.Куш-
нірчук,Т.М.Кузьміна, Г.Т.Палагнюк, О.М.Школа, Ю.П.Рогожина, а сьогодні – В.А.Бережнова.
Новітню історію охорони здоров’я наддніпрянського міста створювали завідуючі відділом охорони здоров’я: заслужений лікар УРСР А.І.Кущ (1952-1963), В.М.Куріленко (1963 рік), заслужений лікар УРСР Б.І Нагайченко (1963-1990 рр.), заслужений лікар України В.М.Литвиненко (1990-1998 рр.), В.І.Овдієнко (1998-2000 рр.). З 2000 року Кременчуцький міський відділ охорони здоров’я знову очо-
лював В.М.Литвиненко. Із 2014 року управлінням ефективно керує М.В.Середа, а заступником працює Д.О.Петращук.
Автори: Анатолій СЕРБІН, Радомир СЕРБІН