Повені Дніпра в Кременчуці у першій половині XIX ст.
Повені Дніпра в Кременчуці у першій половині XIX ст. Життєдіяльність Кременчука завжди була тісно пов’язана з найбільшим водним масивом Полтавської губернії – Дніпром. У різні роки річка підіймалася у своєму рівні та розливалася на прилежні території, що завдавало немалих збитків міському господарству та кременчужанам. Актуальність теми полягає у недостатньому опрацюванні науковцями та істориками і висвітленні у краєзнавчій літературі проблематики повеней першій половини XIX століття.
Об’єктом дослідження є «Записки Императорского Русского географического общества» і «Записки Полтавской губернии», видані 1848-1852 рр. на основі географічного опису території та фауни, розміщеного за категоріями в алфавітному порядку.
Предметом дослідження став Кременчук у період повеней Дніпра
Мета роботи: аналіз вищезазначених документів із застосуванням документознавчого та джерелознавчого підходів.
Були роки, коли Дніпро зовсім не спинявся; інші, що він ламав лід на початку січня, і в кінці того ж місяця знову їздили по льоду. Найсильніший розлив припадає на 9 травня; через місяць Дніпро повертається в береги. У цей час повені бувають іноді руйнівні. Крім відомих за переказами, зведення про одну з повеней збереглися в архіві М. Маркевича, у листуванні київського полковника Юхима Дарагана з Генерал-аншефом П. І. Стрешнєвим 1769 року. «У молодості я чув від старих людей, які були свідками, про повінь 1789. У 1797 році була повінь значна» – пише автор. У полтавському губернському архіві збереглося офіційне донесення про цей розлив, де сказано про Кременчук: «Майже все місто було у воді; повінь тривала днів до двадцяти». За часів життя М. Маркевича були дві великі повені в 1820 і 1845 років. Перша була рання, несподівана, що знищила греблі по всіх річках губернії. Причиною її були сніги, що випали в лютому. 4 березня сніг перетворився на річки; у квітні Микола Андрійович був у Полтаві та був свідком турботи тодішнього Малоросійського військового генерал-губернатора Рєпіна про Кременчук, який тонув у Дніпрі. Повінь 1845 року була ще спустошливою. Дивно, що її називали несподіваною; здавалося, як б не передбачити її при вигляді неосяжної маси снігів. Але така є безпечність народу. Прибережні мешканці річки вважали, що сніг мало-помалу розтане, проте, якщо б ця маса танула помалу, то сніг би долежав до нової зими [2].
Більше за інших прибережних місць збитків зазнав Кременчук. Обивателі вважали, що Дніпро буде підніматися, як 1820 року, тільки до 23 квітня, але не звернули увагу на важливу обставину, що по розкритті від льоду Дніпро стояв уже трьома аршинами вище звичайного рівня, а цього в 1820 році не було. Весь Кременчук, крім небагатьох височини за Олександрівською площею, весь Крюків, виключаючи частину Соляної площі, вкрилися водою. Річка розлилася від Полтавської застави до с. Деєвка. З 1911 будинків уціліло лише 40 [3].
Зручне положення Кременчука щодо торгівлі на перетині водяного і сухопутного сполучення має, однак, незручності для мешканців міста власне по низовині берега, яка часто страждає від повені. У 1845 році місто сильно постраждало від розлиття Дніпра. У квітні того року була тепла весна при ясній погоді, без ранкових морозів. Тому відбулося швидке танення глибоких снігів, а з ним і стрімкий стік води. З 10 квітня, коли вода в Дніпрі почала прибувати з його вершини і коли ще проходив лід, вітер почав дути знизу проти течії. 21 квітня вода виступила з берегів і розлилася, затопивши прибережні селища в чотирьох повітах полтавської губернії.
Підняття води було настільки велике, що села, які зазнали повені зі своїми навколишніми орними полями, були абсолютно занурені у воду. «Дніпро, підносячись над своїми берегами до 7,5 аршина, а над звичайним своїм рівнем на 10 аршинів, розширив свою течію на 10 верст і, прямуючи на пологі береги Полтавської губернії, швидким плином обійняв усе узбережжя від кордонів Київської губернії до кордонів Катеринослава (Дніпропетровська – прим. автора)», – пише Арандаренко. При сильному вітрі, що тривав проти течії Дніпра більше двох тижнів, напір води був незвичайно сильним і швидкість течії доходила до 2,8 м/сек. «При плаванні по фарватеру треба було змахнути веслом 45 разів на хвилину, щоб зрушити легкий човен проти течії річки», – зазначає автор.
61 село, в яких мешкало до 70 тисяч людей, і одне місто з населенням до 18 тисяч чол. з їх полями та ланами, з 21 квітня до 20 травня були залишені їх жителями та залиті водою. З 20 травня річка, вертаючись до своїх берегів, оголила спустошені поля і зруйновані села. Озимі посіви господарів були абсолютно змиті, їх оселі частково зруйновані, частково зовсім знесені, а деякі засипані мулом і пісками. Наноси мулу і піску покрили багато будинків, садиб і городів настільки великою товщею, а вода утворила настільки глибокі вибоїни, що необхідно було перенести ці селища на інші місця, що складали до того часу їх вигони.
«У 61 селищі було затоплено водою 10,849 будинків. З них пошкоджено – 3,970. Знесено зовсім – 570. Затоплено до 5 тисяч десятин орних полів. Збиток, якого зазнали мешканці, доходив до 66 000 руб. сріблом. У м. Кременчук і Крюків затоплено 1,150 будинків. З них пошкоджено – 1,026. Знесено зовсім – 124».
Так здійснилася подія, що почала в цьому краю нову епоху. Ні літопис, ні перекази не розповідають нам про настільки сильну і руйнівну повінь Дніпра. З усіх відомих до цього часу розлиттів цієї річки найсильнішим уважалося те, що сталося 1789 р., яке зберегло в народі назву очаківської повені. «Але висота розливу в той час над звичайним рівнем річки сягала 5 арш. Тобто на 1,5 арш. нижче, ніж повінь 1845 р.». Інша повінь Дніпра датується 1820 роком, але вона була нижчою за очаківське.
Чимало видатних людей побувало на наших землях. Одним із них був великий поет, письменник і художник Тарас Григорович Шевченко. Подорожуючи по Дніпру 1843 року, він зупинявся в Кременчуці. Шевченко написав легенду про кременчуцького чумака, який проклав прямий Ромоданівський шлях від Кременчука до Ромодана. Цю легенду Тарас Григорович наводить у своєму творі «Наймичка». А в повісті «Капітанша» він писав про повінь 1845 року, яка «до половини зруйнувала місто Кременчук, а Крюків залишився неушкоджений».
В одному з альбомів поета збереглася записана ним народна пісня «Пливе щука з Кременчука». На згадку про перебування Т. Г. Шевченка в Кременчуці одна із центральних вулиць, що веде до Дніпра, носить його ім’я [4].
Навесні Кременчук часто затоплювався водами Дніпра, страждав від великих пожеж. Це завдавало величезних збитків господарству і населенню, особливо дрібним ремісникам і бідноті. З повенями і пожежами велася боротьба. Зводилися дамби, було заборонено будівництво помешкань під солом’яними дахами. «Якщо 1804 року з 963 будівель були тільки дві з цегли, то 1846-о було багато кам’яних споруд гарної архітектури», – зазначає автор «Записок про Полтавську губернію» Н. І. Арандаренко.
Отже, з проведеної роботи можна зробити наступні висновки: геополітичне розташування міста Кременчук є досить вигідним. Життєдіяльність нашого міста тісно пов’язана саме з Дніпром. Проте завжди існує загроза затоплення прибережних територій унаслідок повені, яка може вмить зруйнувати все, що було створено людьми.
Багато джерел інформації із цього питання було знищено під час воєн і катастроф, що створило лакуни в історії Кременчука. Проблематика повеней 2-ї половини XIX – XX століть може стати об’єктом дослідження для інших істориків, які цікавляться минулим нашого міста.
ЛІТЕРАТУРА
1. Арандаренко Н. И. Записки о Полтавской губернии / Н. И. Арандаренко. – Ч. 1. – Полтава : Типография губернського правления, 1848. – С. 3-16.
2. Арандаренко Н. И. Записки о Полтавской губернии / Н.И.Арандаренко. – Ч. 3. – Полтава : Типография губернського правления, 1852. – С. 127-130.
3. Маркевич Н. А. Реки Полтавской губернии / В. Г. Ерофнеен. — СПб : Типография императорской академии наук, 1856. – С. 337-453.
4. Кременчуг в фотографіях [Электронный ресурс] / В. Каторгин. — Режим доступа : http://kremenchug.katorgin.ru/history.html.
АВТОР: ГНІДАШ ІННА АЛІМІВНА, РОЙ ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА