Про подорож у минуле – глава 4
Конфуз із брандмейстером
ПРО ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ – глава 4. Я вже вважаю себе повноправним членом нашої чуркінської родини, чим щиро пишаюся. На кухні закінчилася гречана крупа, тому йду в кімнату до економки, стукаю і, не чекаючи дозволу, заходжу та з порогу випалюю:
– Домочко, видайте, будь ласка, гречки, бо закін…
– Домна Филимонівна я, – строго уриває мене економка. – Чого залітаєш без дозволу? Нема часу зараз, іди у свою справу, пізніше приходь!
Моя Фрося знітилася, вибачилась і тихенько, мало не навшпиньки вийшла з кімнати, перш ніж я встигла отямитись.
На кухні Маруся пояснює: в цей час економку викликає господиня, так що її справді краще не турбувати.
У цей же день до нас приходить помічник брандмейстера у форменій тужурці з начищеними до блиску ґудзиками. Двірник кличе Домну Филимонівну і вони обходять дім, перевіряючи, чи на місцях вогнегасники, чи скрізь є бочки з водою, цебра з піском та кошми. Я звертаю увагу, що пожежник не дуже підготовлений до «занурення»: увесь час ледь стримує сміх і розмовляє з нами, як з дітьми чи як із слабенькими розумом.
Після того, як перевірили мою кухню, економка каже: «Налий служивому!», прощається і йде. Я хлюпаю у склянку з пляшки грам 150, подаю на підносі разом із шматочком чорного хліба та солоним огірком. Брандмейстер браво перехилив і закашлявся, аж сльози виступили; віддихавшись, ледве вимовляє: «Та я ж на службі!». Я щебечу біля нього: «Та нікуди не подінеться ваша служба, пане брандмейстер, ось сідайте, закусіть, відпочиньте трішки, ноги ж не казенні, а у нас ось шинка на вишневих гілочках, ох і смачна, щойно з коптильні принесла…», ставлю на стіл тарілку з акуратно нарізаною ароматною шинкою і ще одну – з рум’яною курячою ніжкою, м’ясистим помідором та кількома гарячими картоплинами. Помічаю, що моя Маруся чомусь ледве стримує сміх і вибігає надвір. Помічник брандмейстера явно почувається не в своїх, але, пом’явшись, береться за виделку. Від другої порції оковитої відмовляється, але якось не дуже рішуче. Я знову примовляю: «Та що там ковточок для такого бравого молодця, та випийте, зробіть ласку!», наливаю на два пальці, помічник брандмейстера акуратно випиває, закушує, розпливається в широкій усмішці і промовляє «Ну ви тут…». Нічого не розумію! Нарешті пожежник іде, до хвіртки його проводжає Микола і заходить до мене. Маруся щось шепоче йому на вухо і вони заходяться реготом. Та що ж це таке!
– Чого це ви смієтесь, га? – запитую ображено. – Раденькі, що дурненькі?
– Ти що йому налила? – замість відповіді питає Маруся.
– «Смирновської», отієї, що на поличці, для фламбування, – розгублено відповідаю, а ці двоє мало не вмирають зо сміху. – Та що з вами?!
– Розумієш, – каже Маруся, – тут така справа… треба було налити у склянку просто води. Він, цей брандмейстер, він не з наших, він зовнішній…, ну, справжній пожежник… З його начальством домовлено, що під час перевірок він трошки буде нам підігравати, робитиме вигляд, хоча в нього й поганенько виходить, ти ж бачила… Вибач, я забула тобі сказати. А потім хотіла зупинити, але це було так смішно, як він кліпав очима після справжньої «смирновки», а ти умовляла його…
Це вперше ми розмовляємо як люди 21 століття.
Згадавши, як бідолашний пожежний інспектор, упевнений, що п’є воду, мало не похлинувся горілкою, і як я упадала біля нього, теж упевнена, що все роблю, як треба, я й собі починаю сміятися.
Наші веселощі перериває Домна Филимонівна.
– А кому це тут нема до чого руки прикласти? – в’їдливо цікавиться економка. – То я зараз знайду роботу! Миколо, ти чого на кухні отираєшся? Йди дров нарубай! На завтра і на післязавтра! Маріє, тобі коли ще було сказано начистити чайники? Півдня минає, крейда вже каменем узялася, а ти тільки хихоньки розводиш! А ти, Єфросиніє, наче ж уже не маленька! Обід будемо сьогодні готувати? Чи, може, мені сказати господарям, щоб їхали собі обідати до ресторації, а ми тут гуртом сядемо, посміємося та й обійдемося хлібом з водою?
От як воно – служити в людях, всяко буває… Вже вдруге за день моя Фрося отримує догану від суворої економки. Уявляю, як би їй було тривожно і лячно! Я щиро вибачаюся, тремтячим голосом пояснюю, що я не винувата, просто смішне слово – «брандмейстер». А з обідом у нас з Марусею все як треба, буде готовий вчасно, ми вас не підведемо, не гнівайтеся, будьте ласкаві… А мій Колюня (кидаюся захищати сина) взагалі ось щойно зайшов, тільки-тільки перед вашим приходом, навіть водички не встиг випити…
Зрештою таки умовила економку, і вона, перевіривши, що саме ми вже встигли зробити, змінила гнів на милість.
Увечері у своїй кімнатці я знову тихенько сміюся: а інспектору таки сподобалося моє пригощання!
Автор: А.Гайшинська