Вузлова лікарня станції Кременчук
Вузлова лікарня станції Кременчук — є багатопрофільним закладом охорони здоров’я для надання медичної допомоги працівникам залізничної галузі, заснованим на майні спільної власності Міністерства транспорту та зв’язку і підпорядкованим управлінню охорони здоров’я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області. В стаціонарі лікарні у терапевтичному та хірургічному відділеннях розгорнуто 80 ліжок. Також діє поліклініка, потужністю 400 відвідувань за зміну та має у своєму складі денний стаціонар на 10 ліжок.
Колектив медиків складають: 30 лікарів, 82 медичних працівники середньої ланки, 42 молодших та 37 інших працівників.
Далеким прародичем Вузлової лікарні, так само, як і міської лікарні № 2, був прийомний покій, відкритий на Привокзальній площі при станції Крюків-на-Дніпрі, після організації у 1874 році залізничних майстерень. У цьому медичному закладі спочатку працював лише фельдшер, а з 1906 року тут уже трудився дільничний лікар М.Є.Соколов, п’ять фельдшерів і два санітари. Від старої назви «Прийомний покій» невдовзі відмовилися і медичний підрозділ став називатися «Крюківська амбулаторія».
Будівля, що по вул.Леонова, вирогідніше всього була збудована в 1908-1909 роках, як прийомний покій станції Кременчук. В будівлі знаходилась медична служба двух медичних залізничних дільниць — 22ї та 23ї. Її представляли дільничні лікарі Ф.І. Тарасов (22 дільниця) та Р.П. Тичинський (23 дільниця), зубний лікар, акушерка та 4 фельдшера.
У 1914 році відбулося юридичне розмежування цивільної і відомчої медицини. Передумовою створення даного спеціалізованого самостійного медичного
закладу, стало не тільки відкриття на лівому березі Дніпра залізничної станції Кременчук, поступове збільшення об’ємів перевезень через неї, яка по вантажообороту займала перше місце серед залізничних станцій Полтавської губернії. А, отже, зростала кількість працівників цієї сфери народного господарства і виникла необхідність проводити планомірну роботу стосовно охорони здоров’я залізничників, що безпосередньо пов’язана з безпекою руху поїздів та життям пасажирів.
У витоків створення поліклініки стояв головний лікар Тичинський, якого на цій посаді змінив М.Є.Соколов. В передвоєнний період закладом керував І.П.Чернявський. Поліклініка знаходилася лише на першому поверсі, частину другого — займав сам лікар Соколов. У ці та наступні роки в амбулаторному закладі працювало вісім лікарів і 15 фельдшерів. Заслуженим авторитетом у залізничників користувався лікар Тарасов й інші медики. Важливо зазначити, що у даному медичному закладі надавалася лише амбулаторно-поліклінічна допомога, а стаціонарна — на базі Першої міської лікарні. За кожного пролікованого свого хворого залізниця сплачувала лікарні відповідні кошти.
Розвиток медичної служби Кременчуцького залізничного вузла, як і усього народного господарства країни, перервало віроломне вторгнення фашистських поневолювачів на територію Радянського Союзу та окупація наддніпрянського міста. Однак, одразу після визволення Кременчука від окупації, була відновлена робота поліклініки. Зважаючи, що місто знаходилося у суцільних руїнах, то кабінети поліклініки тимчасово, до відбудови власного приміщення, були розміщені у кількох напівуцілілих будівлях, що знаходилися у різних районах міста. Начальником лікарсько-санітарного відділу було призначено Н.М.Мирович, а колектив поліклініки очолила С.М.Антонова. У 1945 році начальником залізничної поліклініки призначено Л.Д.Гвірцмана, котрий через рік переводиться на посаду начальника лікарсько-санітарного відділу, а поліклініку очолила К.Н.Замалютдінова.
Для надання невідкладної медичної допомоги пасажирам, працівникам станції, локомотивного депо та інших підприємств галузі, на залізничному вокзалі станції Кременчук, у 1944 році, був організований цілодобовий медичний пункт. До речі, цей підрозділ працює й нині.
При подальшому розвитку відомчої медицини цієї галузі, у 1945 році була організована медична допомога робітникам та їхнім сім’ям на лінії, яку забезпечували три фельдшери: Г.Д.Воля, У.Я.Прохорова, К.В.Бацевич. Вони, згідно затвердженого графіку, виїжджали в усі населені пункти Ромоданівського, Полтавського та Олександріївського напрямків і проводили медогляди, щеплення та лікування залізничників.
Наприкінці 1946 року було закінчено відновлення і реконструкцію приміщення поліклініки, на першому поверсі якої розгорнуто 25 ліжок терапевтичного профілю для лікування залізничників, які страждають на дистрофію, дитяча поліклініка та аптека. Вхід був з вулиці Колгоспна. З торця на другий поверх був окремий вхід на 2 поверх для хворих на туберкулез. Там проводив прийом лікар Батракін Микола Макарович. Інші приміщення на другому поверсі були зайняті під поліклініку і вхід був з двору.
З 1948року на базі Крюківської амбулаторії почало функціонувати скарлатинове відділення на 25 ліжок, а після завершення епідемії скарлатини, тут було розгорнуто 25 терапевтичних ліжок. Завідував відділенням, що було спільним із 2-ю міською лікарнею, Л.Д.Гвірцман. Натомість, терапевтичні ліжка при поліклініці перепрофільовані на хірургічні, а керівником призначено М.Р.Воронцова.
У 1951 році медична допомога на лінії отримала подальший розвиток: збільшився штат медичних працівників, затверджена нова структура, що зберігалася незмінною до 1983 року. Це дозволило у 50-і роки минулого століття на деяких станціях відкрити стаціонарні залізничні медпункти, зокрема, у Глобино, Семенівці, Н.Галещині, Козельщині, Павлиші тощо.
У 1951 році, з метою попередження небажаної вагітності у жінок, що працюють в галузі залізничних перевезень, у поліклініці був відкритий «Пункт консультування з попередження вагітності». А через два роки впроваджена,так звана «залізнична диспансеризація», суть якої полягала
в тому, що відповідальність за своєчасне проходження профілактичних оглядів залазничників цілком покладалася на керівників структурними підрозділами підприємств, а не на лікарів.
У 1953 році в лікарні створено постійно діючі бригади для надання медичної допомоги при залізничних катастрофах, здатних негайно відбути на місце аварії.
Проте, через недостатні площі приміщень медичної служби залізничного вузла, створювалися не зовсім придатні умови для амбулаторного прийому та стаціонарного лікування. Тому приймається рішення про створення залізничної лікарні на 108 місць в приміщенні колишній єврейської лікарні, будівництво якої почалось до революції 1917 року та завершилось у 20ті роки. Під час другої світової війони будівля згоріла і в 1953 році її передають під відбудову Піденній залізниці. Проект робить архитектор Пача, організація Дорпроект. Будівельні роботи йдуть 1953-1956 роки.
Урочисте відкриття відбулось у 1959 році. Тут розгорнуто хірургічне, терапевтичне, дитяче, акушерсько-гінекологічне, а пізніше — неврологічне відділення (згодом, враховуючи відкриття Кременчуцької міської дитячої лікарні на 435 ліжок і будівництво нового корпусу міського пологового будинку, дитяче, гінекологічне відділення, а потім і неврологічне були закриті. Прим. авт.). У вивільненому приміщенні Крюківської амбулаторії розмістилося шкірно-венерологічне відділення (у зв’язку із упорядкуванням стаціонарної служби, у 1980 році було закрито. Прим. авт.).
Для удосконалення надання медичної допомоги залізничникам на амбулаторному рівні, у 1983 році введено в експлуатацію додаткове нове приміщення поліклініки на вулиці Леонова, де розгорнуто також дитяче поліклінічне відділення та жіноча консультація.
Із 2015 року, в результаті реформування відомчої медицини України, лікарня підпорядковується управлінню охорони здоров’я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради.
Професійність медиків цього закладу у 70-90 роки минулого століття була відома на всю країну. Адже на базі лікарні проводилося Всесоюзне зібрання лікарів-хірургів гілки залізничних доріг СРСР, а також виїзні цикли 2-ї кафедри Центрального інституту удосконалення лікарів м. Москви з удосконалення лікарів хірургів мережі доріг Радянського Союзу із актуальних питань ургентної хірургії.
Впродовж 10 років на базі хірургічного відділення лікарні працювала школа передового досвіду СРСР та неодноразово проводилися дорожні науково-практичні конференції з актуальних питань хірургії, а відділення більше десятиліття носило звання «Відділення зразкового медичного обслуговування».
З 2010 року у лікарні проводяться загальнохірургічні, гінекологічні і травматологічні операції з допомогою сучасних технологій — лапароскопії та артроскопії, що значно знижує кількість післяопераційних ускладнень і скорочує терміни перебування хворих у лікарні.
Повагою і авторитетом у кременчужан користувалися й користуються колишні та нинішні лікарі, серед яких, М.П.Парнета (заслужений лікар України, Почесний громадянин Кременчука), Л.Д.Гвірцман, Кибкало, В.О.Темник, В.І.Чапа, Б.Й.Корольов, В.М.Кошлачов, Ю.В.Жилань, О.Е.Яблонський, Т.О.Мезіна, Л.А.Острікова, В.І.Люлін та чимало інших справжніх професіоналів.
В останні десятиріччя заступниками керівника закладу з медичної частини успішно трудилися: О.О.Супрун, І.А.Курцеба, В.І.Литвиненко. Дитячою поліклінікою та жіночою консультацією — структурними підрозділами лікарні — у новітній період ефективно керували: Т.О.Мезіна, Т.М.Кузьміна, В.Б.Литвиненко, А.П.Левченко.
Після введення в експлуатацію нового стаціонарного корпусу, головними лікарями залізничної лікарні станції Кременчук плідно працювали: Ю.Г.Слюсарєв, О.С.Тягун, О.О.Супрун, М.В.Жижонков, В.Б.Литвиненко. З 1998 року й до 2009 року на чолі колективу перебував І.А.Курцеба. З 2009 року заклад очолює В.І.Скачко.
Автор А.Сербін Р.Сербін з книги»Історія, події, постаті» Кременчук 2015 р. з доповненями кандидата мистецтвознавства А.Лушаковой