З ДНЕМ ВИЗВОЛЕННЯ, КРЕМЕНЧУЖАНИ! Увечері 29 вересня 1943 року диктор Юрій Левітан по всесоюзному радіо урочисто зачитав наказ Верховного Головнокомандуючого про визволення Кременчука.
Достеменно не можу сказати, але є спогади, що кременчужани почули цей наказ у той же день, так би мовити, он-лайн, завдяки радіоприймачам, які зберігалися у таємних сховках членів підпільних груп, серед них і в будинку Галини Миколаївни Пономарьової.
Наступного дня наказ був надрукований у газетах, у тому числі й фронтових. Похідна редакція дивізійної газети надрукувала збільшений тираж, щоб можна було роздати і бійцям, і визволеним кременчужанам.
Одну з них пропоную вашій увазі.
Прочитайте.
Для когось цей текст давно знайомий. А хтось побачить вперше. І, може, хоч на мить Ви зможете уявити, якими були почуття земляків тоді, 75 років тому, коли вони тримали в руках аркуш із типографським текстом, а за вікнами серед руїн стримано ричали мотори танків і самохідок, чий шлях був уперед, на захід, на правий берег. Яка радість була обняти чужого сина, бо про свого – жодної звістки з червня 1941-го! Як жаль було, що немає чим пригостити молодого, зовсім сивого командира із шрамом на юному обличчі! Це було так давно – і так недавно. Давно – бо дехто забув. Недавно – бо ми пам’ятаємо.
Вічна слава героям-визволителям!

Автор: А. Гайшинська